prinizheni j obrazheni u romani dostoyevskogo zlochin i pokarannya 1 dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Цей роман ставиться до найбільш складних добутків російської літератури й займає особливе місце у творчості Достоєвського. Оповідання ведеться неспішно, неквапливо, але воно тримає нас у постійній напрузі. Достоєвський ніколи раніше не зображував так широко страшну картину життя людей у Росії середини XIX століття, убогість і страждання знедолених. У цей період багато хто були розчаровані, загнані в кут, подавлені власним безсиллям і безправ’ям

Події відбуваються в Петербурзі. У цьому місті неможливо жити: він нелюдський. Гідні люди злидарюють і нещасті, а дурні й мерзотники користуються всіма благами життя. Який би будинок не описував письменник, ми не бачимо в ньому людського вогнища, ці будинки й смутно не нагадують людське житло. Розкольників живе в моторошному «труні», Соня — у виродливому «сараї», Мармеладов живе в «прохолодному куті», і в окремому номері, «задушлив і тісному», проводить свою останню ніч перед самогубством Свидригайлов. Вуличні дівиці, злиденні, бездомні діти, трактирні завсідники, що шукають у провині хвилинного забуття від туги — от атмосфера стольного міста, атмосфера тупика й безвихідності. Виснажена жінка кидається у воду каналу. Не маючи можливості заробляти чесно, Соня Мармеладова йде на панель. Мати згодна віддати свою шістнадцятирічну дочку за старого розпусника. Ці й інші подібні сцени розкривають повсякденну трагічну

Життя народу

Письменник змушує нас заглянути в безодню — «кут» родини Мармеладовых. Глава сімейства смішний і жалюгідний, але це людина трагічної долі. Мармеладов говорить: «Нікуди йти людині, але ж це потрібно». У цьому виреченні й полягає суть життєвої драми Мармеладова. Що ж залишається йому? Загинути? І загибель його неминуча. Але в стражданнях своїх близьких Мармеладов винуватий і сам. Людина украла останній гріш у своїх голодних дітей. Чи можна його пошкодувати? Так, автор підказує нам, що можна й потрібно жалувати невартого жалості. Мармеладов страждає і йому неможливо не співчувати. Він любить і жертвує, він зберіг у собі людини

У такому світі «принижен і ображених» живуть герої Достоєвського. Трагізм їхнього положення полягає в неможливості знайти який — небудь вихід, якщо жити в цьому суспільстві й приймати його закони. Людині в такому суспільстві жити неможливо! Це головний висновок роману