princip antitezi i jogo idejno kompozicijna rol u romani tolstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Принцип антитези можна визначити як найважливіший художній принцип роману Л. Н. Толстого «Війна й мир». Він є одним зі способів втілення філософії історії, опис якої було найбільш значимим завданням для автора. При визначенні жанру роману як історичного, Толстому, проте, було важливо розкрити в ньому філософське підґрунтя історичної дії, історичного процесу, у якого два стани: або війна, або мир. Ці два поняття чітко визначені й протипоставлені Толстим. Війна представлена їм як «противне людському розуму й всій людській природі подія», а мир — як життя людей без війни під мирним небом і без пролиття безневинної крові. Для автора дуже важливий перехід від стану миру до стану війни, тому що тут у нього з’являється можливість протиставити поводження тих або інших героїв його роману в даній героїчній ситуації. Такі герої добутку, як Наташа Ростова, Долохов або купець Ферапонтов гостро почувають і розуміють відповідальність і небезпека сформованої ситуації. У романі їм належить роль героїв — камертонів, тобто персонажів, що роблять той або інший учинок відповідно до того життєвого моменту, у якому вони перебувають. Так, наприклад, і купець Ферапонтов у сцені залишення Смоленська, і Наташа, що виїжджає з Москви, забувають про своїх особистісних цілях. Помисли й дії цих героїв підлеглі загальної мети — перемозі над ворогом. Таким чином, Толстой показує, що в ситуації війни люди гуртуються й діють спільно. Причому схожі думки виникають у них не по чиєму — або натяку й не по якійсь установці. Вони природно з’являються у всіх думаючих і морально розвинених персонажів роману «Війна й мир».

Однак не всі герої Толстого здатні, усвідомивши значимість ситуації, згуртуватися з іншими й утворити єдність. Їм автор протиставляє героїв, оказавшихся поза цим єдиним цілим. Одним з таких героїв є Берг, що навіть у ситуації війни не залишає своїх корисливих цілей. Він стурбований покупкою «шифоньерочки» і просить у Ростових по своїй необхідності одного з їхніх мужиків. Але Ростови, не почувши несвоєчасному проханню Берга, вигнали його знадвору. Із цієї ж точки зору можна засудити імператора Олександра I, що, не вловивши настрою народу, не розуміє їхніх бажань і надій. Всі, чим государ може підбадьорити свій народ, це кидання в юрбу з балкона бісквітів

Одним з найбільш значимих протиставлень є протиставлення двох основних героїв роману «Війна й мир» — Наполеона й Кутузова. Ці герої як би персоніфікують собою два різних полюси, між якими формується своєрідне магнітне поле, у якому розміщаються всі герої добутку, кожний залежно від своєї щиросердечної й моральної розвиненості тяжіє до того або іншого полюса. Кутузов втілює собою та сама єдність, цілісність, а Наполеон — егоїстична сваволя. Це — основні антиподи роману. Наполеонові байдужна доля його армії й солдат окремо, тому що вони є тільки знаряддям у досягненні їм своїх цілей. Кутузов же ставиться до своїх солдатів як до рідних дітей і готовий малювати своїм життям заради порятунку своїх підопічних. На відміну від Наполеона Кутузов байдужий до слави. Головне для нього — перемога російської армії й вигнання ворога з рідної землі, причому з найменшими втратами. Російський полководець не думає про почесті або про можливе влучення на скрижалі історії. Він із честю виконує свій військовий борг, і кращою нагородою для нього є повага й відданість йому його армії. Наполеон, навпроти, думає себе найбільшим героєм історії. Товстої тим самим демонструючи своє особисте відношення до французького імператора, показує невідповідність між фантазіями Наполеона й безсумнівних факт, переводячи опис цього героя в сферу комічного. Наполеон представляється Толстому подібним «дитині, що, тримаючись за тесемочки, прив’язані усередині карети, уявляє, що він править». Навіть такі прояви хворобливості його організму, як нежить і тремтіння лівої ікри, французький полководець здатний прийняти за ознаки його величчя й тим самим заявити претензію на виняткову роль у театрі життя

Кутузов також описаний Толстим не як герой: він старий, час від часу проявляє свою старечу слабість і імпульсивність. Але подібна характеристика жодним чином не може бути віднесена в сферу комічного. Навпроти, Толстой так показав природність Кутузова, а виходить, і всю свою авторську симпатію й замилування цим великим російським полководцем. Тому одним із самих значимих недоліків Наполеона є відсутність у його образі природності й здатності до прояву звичайних людських почуттів і емоцій. Коли французький імператор дивиться на портрет сина, то для того, щоб навколишні помітили на його особі трепетне батьківське почуття, імператорові доводиться робити зусилля: «Із властивої італійцям здатністю змінювати довільно вираження особи він підійшов до портрета й зробив вигляд замисленої ніжності». Товстої, не приймаючи таких неприродних проявів почуттів, переводить всю, як здавалося Наполеонові, пафосность ситуації в комізм: «Він почував, що те, що він скаже й зробить тепер, — є історія». Уявляючи себе героєм, Наполеон у своїй свідомості настільки звеличується над навколишніми його людьми, що не зауважує їх, і в його очах всієї події, що відбуваються навколо його, відбуваються якось самі собою

У цих двох образах полководців Толстой втілив не тільки два різних принципи відносини до життя. Автор зобразив у них ідею війни й миру. Тому героям, що тяжіють до полюса Наполеона, можна приписати деякі наполеонівські риси — уміння сприяти виникненню воєн, розбіжностей між людьми. Такі Ганна Павлівна Шерер, Курагины й інші. Герої ж, близькі Кутузову, проповідують ідею миру й добра. Це Наташа Ростова, Марья Болконская, деякі військові — капітан Тушин, Денисов. Що ж стосується центральних героїв роману — Андрія Болконского й Пьера Безухова, те ці персонажі проходять шлях від Наполеона до Кутузова, тим самим відмовляючись від помилкових цінностей і здобуваючи щирі ідеали

На принципі антитези також уводяться в загальну структуру добутку й образи двох міст — Москви й Петербурга. Саме в Москві відбуваються основні значимі події роману. У цьому місті живуть улюблені й найбільш дорогому Толстому герої: Ростови, Безухов. Москва представлена в добутку щиросердечним містом, близьким, рідним. У сформованій героїчній ситуації Москва перебуває як би на грані між війною й миром: якщо неї захопить Наполеон, те переможе егоїстична сваволя, а якщо відстоїть Кутузов, то принцип єдності, родового початку

Петербург же виступає в ролі неприродного, чужого міста, його можна винести за межі «ройового» єдності, утвореного жителями Москви й самим містом. Війна не торкається Петербурга, але навіть дізнаючись страшні новини з Москви, жителі міста на Неві не роблять ніяких спроб допомогти людям, оказавшимся в лиху, і перебувають поза героїчною ситуацією

Також виділенню Петербурга з родового цілого сприяє один з існуючих міфів про його підставу — про те, що він побудований по примсі пануючи, а не по потребам людей, і стоїть на костях. Товстої не симпатизує цьому місту, а відповідно й тим героям, які за бажанням автор виявляються його жителями — постійним відвідувачам салонів Ганни Шерер і Элен.

У романі «Війна й мир», як можна впевнено затверджувати, антитеза важлива і як композиційний прийом, і як один зі способів зображення характерів, і як засіб створення історичного простору. І, мабуть, саме цей принцип забезпечує цілісність добутку, незважаючи на колосальну кількість героїв, широкі тимчасові рамки і його ідейну насиченість