prijomi zobrazhennya geroiv u romani oleksandra pushkina kapitanska dochka pushkin oleksandr - Шкільний Всесвіт

А. С. Пушкін відомий не тільки як талановитий поет, але і як чудовий прозаїк. Його проза може бути невеликого обсягу, але при цьому глибока й наповнена унікальністю автора. Така «Капітанська дочка».

Цей добуток дійсно дуже своєрідно. На перший погляд, воно нагадує історичний роман. Адже досить багато місця тут займає образ Пугачова, показані деякі історичні події, пов’язані з ним, а також реально існуючі в минулому люди. Однак «Капітанська дочка» більше, ніж просто історичний роман. Тут ми можемо побачити й елементи виховного (або повчального) роману, добуток містить у собі й історію цілого сімейства Гриневых, і становлення особистості Петруши.

Таким чином, можна сказати, що «Капітанська дочка» — дуже разноплановое добуток. Це відбилося й на прийомах зображення його героїв. Виходячи з тематики, а також для більше глибокого розуміння характерів, Пушкін дає різноманітну характеристику героїв

У першу чергу, автор чітко розмежовує значимість кожного героя в оповіданні; інакше кажучи, ми легко можемо визначити головні й епізодичні обличчя. Наприклад, Петруша Гринев, Маша Миронова, Пугачов і Швабрин — це, безумовно, центральні персонажі роману. Їхні образи розкриті досить повно, кожний з них представляє свою власну неповторну ідеологію. Інші ж (батьки Маші, сподвижники Пугачова й навіть імператриця Катерина) сприяють розумінню їхніх характерів, а також становлять загальне тло, настільки необхідний авторові для вираження своєї ідеї

Безсумнівно, характеристика Гринева дана в романі найбільш велико. Форма добутку (мемуари Петра Гринева) сама по собі багато чого проясняє в його образі. Адже пише він, властиво, про себе, про події свого життя й приводить причини, що спонукали його надійти так, а не інакше. Тобто, простіше говорячи, ми буквально дивимося в його відкриту душу. Ми розуміємо, чому Гринев лає свого дядька Савельича, хоча той найчастіше буває прав; ми розуміємо, чому він викликав на дуель Швабрина; ми почуваємо його збентежений стан перед стратою й ще більше переймаємося повагою до його сміливості й непохитності перед Пугачовим

При цьому сам герой розповідає про своє дитинство, а саме в дитинстві заставляються всі найважливіші моральні орієнтири

Гринев говорить не тільки про себе; всі інші герої показані нам як би через призму його свідомості, вони з’являються перед нами зі значним нальотом його особистої оцінки (як уже було сказано, це зв’язано зі специфікою побудови роману — оповідання від першої особи). Так зображений, наприклад, Пугачов: спочатку Гринев бачить його бородатим бурлакою, ще не знаючи, хто він насправді; потім нещадним і жорстоким «лиходієм», самозванцем; пізніше ми, завдяки відомим ситуаціям, довідаємося про своєрідну моральну етику Пугачова

И проте, персонажі показані досить об’єктивно. Тобто погляд Гринева існує як би окремо, він не заважає читачеві створювати власну думку про їх. Таким чином, крім досить оригінального методу зображення героїв (оповідання у формі мемуарів з неминучою оцінкою автором цих мемуарів) Пушкін використовував і дуже популярний спосіб: коли читач розуміє характер героя через його вчинки, оцінюючи їх самостійно, тобто відволікаючись від характеристики, даної Гриневым. Так, наприклад, коли ми читаємо калмицьку казку, розказану Пугачовим, ми, звичайно, спочатку сприймаємо те, що відповів на це Гринев. Але все — таки ми вільні у своєму власному розумінні образа Пугачова по прочитанні цієї казки, не опираючись на сприйняття Гринева. Виходить, що читач перебуває, так сказати, вище всіх персонажів, включаючи Гринева. Автор мемуарів дивиться на інших героїв як би зверху, на підставі віку й минулого років, а читач одержує можливість бачити всі події й всіх героїв як сторонній спостерігач, що не приймав у них участі, тобто абсолютно об’єктивно.

И, здається, основною характеристикою для всіх персонажів є те, як вони вирішують проблему морального вибору, що встає перед кожним без винятку. Тут, як варто помітити, домішується авторська позиція. Пушкіна ставить всіх перед вибором: борг честі або життя, і вони вирішують, що ж їм страшнее: умерти або бути зганьбленим. Герої зображені в основному не в побутових сценах (хоча такі теж є), а в складний критичний момент свого життя, як би на піку напруги. І тут — те саме й проявляються щирі моральні орієнтири людини, він діє інстинктивно. Гринев навіть під погрозою страти не відрікається від присяги, даній імператриці; при особистій розмові з Пугачовим він також не приховує того, що буде продовжувати боротися проти нього. Пугачов же в схожій ситуації (коли стає зрозуміло, що його незабаром напевно піймають, і Гринев пропонує йому віддатися на милість імператриці) надходить точно так само: він не відступається від своїх дій, до кінця вважаючи себе правим, і віддає перевагу смерть

Багато чого з роману «Капітанська дочка» є художнім вимислом автора, багато чого — історична правда. Ясно одне: такі типажі, такі характери, безумовно, були, і Пушкін використовував найрізноманітніші способи, щоб зробити їх зрозуміліше читачеві. Читач бачить, як надходить сам герой у тій або іншій ситуації, бачить оцінку Гринева даним діям, далі треба авторська думка (виражене в подальшій долі героїв) і потім уже сам читач, ґрунтуючись на вищенаведених точках зору, а також володіючи власної, робить свої висновки