pravda pro vijnu v suchasnij vitchiznyanij prozi tovstoi lev - Шкільний Всесвіт

У звичайному житті, у мирному, спокійному її плині закономірності життя й держави, нації й народу, що пролягають на дуже великій глибині, сховані від погляду. В епоху великих потрясінь, воєн вони самим життям виносяться на поверхню й стають доступними для розуміння й обговорення

У романі — епопеї Лева Миколайовича Толстого «Війна й мир» доля людська, життя окремого героя нерасторжимо пов’язані з долею й життям усього народу. Важлива характерна риса толстовського світогляду полягає в тім, що він історію не відокремлює від звичайного приватного, людського життя, і ті ж закони, по яких відбуваються історичні події, діють стосовно до звичайного життя окремої людини. Особистості, характери всіх головних героїв формуються в процесі їхньої участі в історичних подіях, а конкретно ввойне.

И Пьер, і Наташа, і Андрій Болконский знаходять зміст свого життя в 1812 р., у єдиному патріотичному пориві пройшовши через етап складних моральних переживань

Толстой у романі передає вічне боріння, боротьбу двох почав, що визначають зміст людського життя. Початок війни зосереджує в собі стихію егоїзму, те, що роз’єднує людей, вносить у їхнє існування ворожнечу й ворожнечу. Не випадково Толстой знаходить ємне визначення, коли говорить про війну 1812 р. Він пише: «Почалася війна, тобто відбулося противне людському розуму й всій людській природі подія».

Війна для Толстого — це людський розлад, роз’єднання, розпад життєвих зв’язків. Наполеон у Толстого є найбільш яскравим втіленням цього руйнівного початку. Товстої втілює в Наполеоні й засуджує в цьому історичному діячі егоїзм, безмірне властолюбство, спрагу слави, особистого панування над миром у сполученні з тупою байдужістю до людей. Наполеон прикривається вищими цілями, але насправді йде до світового панування й, не замислюючись, кидає в м’ясорубку війни цілі армії й народи. Окремо взята людина з його неповторним внутрішнім миром, з його прагненнями, прихильностями не існує. Для нього люди — безлика маса, матеріал для його власного безмежного самоствердження

Діаметрально протилежним у романі є образ Кутузова. В образі Кутузова немає нічого героїчного, величного, він навіть антигероичен. У Кутузові втілюються протипоставлені Наполеонові (війні) простота й природність, добро й правда. Кутузов показаний як стара людина, селянська дівчинка говорить про нього: «Просто дідусь». Він позбавлений яких би те не було особистих домагань, навіть його висування на пост головнокомандуючого представлена як «воля історії», а не підсумок особистих устремлінь. Товстої надає образу Кутузова в романі вищу мудрість. Він уважає, що виграє не більше вправний у стратегічному відношенні супротивник, а більше сильний духом. І тут перевага на стороні російської армії, що керується ідеалами патріотизму, що захищає від ворога Батьківщину. Перемога у війні російської армії з погляду вищих моральних ідеалів з’являється закономірністю

У загальній концепції роману мир заперечує війну. Жах смерті сотень людей на греблі Аугеста, під час відступу російської армії після Аустерлица, потрясає тим більше, що Толстой порівнює цей жах з видом тої ж греблі іншим часом, коли тут «стільки років мирно сиживал у ковпаку дідок — мірошник з вудками».

Розповісти правду про війну, зауважує сам Толстой, дуже важко. Його новаторство зв’язане не тільки з тим, що він показав людину на війні, але головним чином з тим, що, розвінчавши помилкову, він першим відкрив справжню героїку війни, представив війну як буденна справа й одночасно як випробування всіх щиросердечних сил людини в момент їхньої найвищої напруги. І неминуче трапилося так, що носіями справжнього героїзму з’явилися прості, скромні люди, такі як капітан Тушин і Тимохін, забуті історією генерали Дохтуров і Коновницын, що ніколи не говорив про свої подвиги Кутузов. Саме вони впливають на результат історичних подій