poyasnennya lizi kalitinoj i lavreckogo po romani turgenyeva dvoryanske gnizdo turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Чисте й зворушливе почуття Лізи Калитиной і Федора Івановича Лаврецкого, героїв роману И. С. Тургенєва «Дворянське гніздо», завжди викликало симпатії й співчуття читачів. Федір Іванович старше Лізи, він пережив глибоке розчарування в сімейному житті дружина завжди була йому чужою людиною, неї хвилював успіх у світлі, шанувальники, паризьке життя. Довідавшись про її зраду, Федір Іванович повернувся в Росію, не бажаючи більше з нею зустрічатися. Він прочитав у газеті звістка про смерть дружини й поки не знає, чи вірити цьому. Спілкуючись із сусідами по маєтку, він ближче знайомиться з Лізою Калитиной і не може залишитися байдужим до розумної й чуйної дівчини

Сцена їхнього пояснення кульмінаційна сцена їхніх взаємин. Безпосередньо перед цим епізодом була сцена не менш важлива спор Лаврецкого й Паншина, молодого, що подає більші надії чиновника, що також доглядає за Лізою

Слухаючи їхня суперечка, Ліза почуває, що вона на стороні Лаврецкого й що в них загальні погляди на життя, на історію Росії, на подальші шляхи її розвитку. «Лізі й у голову не приходило, що вона патріотка, але їй було по душі з російськими людьми». Дівчина мимоволі розуміє, що Лаврецкий говорив для неї, і «обоє вони зрозуміли, що тісно зійшлися в цей вечір, зрозуміли, що й люблять і не люблять те саме». При розставанні вони, глянувши один на одного, посміхнулися «так, здається, узялися б вони за руки, наговорилися б досита». Але йти додому Лаврецкому не хочеться, він вийшов у поле, довго бродив по стежках і зненацька для самого себе заблукав у сад Калитиных. Довідавшись місцево, він думає, що «це недарма». Він сидить на ослоні в саду, думаючи про Лізу й дивлячись на її вікна. І коли дівчина в білому платті зі Свічею в руках виходить до відкритих дверей у сад, Федір Іванович із трепетом кличе неї. Він веде неї до ослона й говорить про свою любов «з мимовільним жахом» він поки не впевнений, чи вільний він і чи має право так надійти. Ліза слухає його здивовано, зі слізьми на очах, вона теж розуміє, що ці почуття між ними немислимі, їй страшно, але вона вірить що все в божій владі. Надія на те, що вони будуть щасливі все — таки не вгасає

Ця сина описана Тургенєвим поетично й сумно. Безвихідне положення героїв і чисті ніжні почуття, хвилювання близьких душ і розпач від усвідомлення тупика от як малює автор цю сцену. Безсумнівно, це один з найбільш хвилюючих епізодів роману, що викликає замилування читача тонким психологізмом і майстерністю Тургенєва — Художника. Музика старого Лема співзвучна душі героя, вона потрясає його душу «щастям любові». І Ліза, і Лаврецкий не сплять до ранку Ліза молилася, Федір Іванович думав про всім що произошли, а поперед героїв очікують її більше драматичні події