povnij zmist zustrich opalni opovidannya zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Скажу вам відверто: я дуже люблю людей.Інші, чи знаєте, на собак розтрачують свої симпатії. Купають їх і на ланцюжках водять. А мені якось людина миліше.Однак, не можу збрехати: при всій своїй гарячій любові не бачив безкорисливих людей.Один^був парубійко світлою особистістю промайнув у моєму житті. Та й то зараз щодо нього перебуваю у важкому роздумі. Не можу вирішити, чого він тоді думав. Пес його знає — — — і які в нього були думки, коли він робив своє ескорыстное справу.А йшов я, знаєте, з Ялти в Алупку. Пішки. По шосе.Я цього року в Криму був. У будинку відпочинку.Так іду я пішки. Любуюся кримською природою. Ліворуч, звичайно, синє море. Кораблі плавають. Праворуч — — — і чортячі гори. Орли пурхають. Краса, можна сказати, неземна.Одне зле — — — і неможливо пекуче. Через цю жару навіть краса на розум нейдет. Оторочуєшся від панорами. І пил на зубах скрипить.Сім верст пройшов і мову висунув.А до Алупки ще чорт знає скільки. Може, верст десять. Прямо не радий, що й вийшов.Пройшов ще версту. Запарився. Присів на дорогу. Сиджу. Відпочиваю. І бачу — — — і за мною людина йде. Кроків, може, за п’ятсот.А навкруги, звичайно, безлюдно. Ні душі. Орли літають.Худого я тоді нічого не подумав. Але все — таки при всій своїй любові до людей не люблю з ними зустрічатися в пустельному місці. Мало чого буває. Спокусі багато.Устав і пішов. Небагато пройшов, обернувся — — — і йде людина за мною.Тоді я пішов швидше, — — — і він начебто б теж поднажал.Іду, на кримську природу не дивлюся. Тільки б, думаю, живцем до Алупки дійти. Обертаюся. Дивлюся — — — і він рукою мені махає. Я йому теж махнув рукою. Мов, відстань, зроби милість.Чую, кричить чогось.От, думаю, сволота, прив’язався!Ходко пішов уперед. Чую знову кричить. І біжить позад мене.Незважаючи на усталось, я теж побіг.Пробіг небагато — — — і задихаюся.Чую кричить: — — — і Стій! Стій! Товариш!Притулився я до скелі. Коштую.Підбігає до мене небагато одягнена людина. У сандаліях. І замісце сорочки — — — і сітка. — — — і Чого вам, говорю, треба?Нічого, говорить не треба. А бачу — — — і не туди йдете. Ви в Алупку? — — — і В Алупку. — — — і Тоді, говорить, вам по шаше не треба. По шаше величезний гак даєте. Туристи отут зазавжди плутаються. А отут по стежинці треба итти. Версти чотири вигоди. І тіні багато. — — — і Так ні, говорю, спасибі. Я вуж по шосе піду. — — — і Ну, говорить, як хочете. А я по стежці. Повернувся й пішов назад. Після говорить: — — — і Немає чи папироски, товариш? Курити полювання.Дав я йому папироску. І відразу якось ми з ним познайомилися й подружилися. І пішли разом. По стежці.Дуже симпатична людина виявилася. Харчовик. Всю дорогу він треба мною сміявся. — — — і Прямо, говорить, важко було на вас дивитися. Іде не туди. Дай, думаю, скажу. А ви біжите. Чого — Ж ви бігли? — — — і Так, говорю, чого не пробігти.Непомітно, по тінистій стежці прийшли ми В Алупку й тут распрощались.Весь цільний вечір я думав щодо цього харчовика.Людина бігла, задихався, сандалії тріпав. І для чого? Щоб сказати куди мнe треба итти. Це було дуже шляхетно з його боку.Я тепер, повернувшись у Ленінград, думаю: пес його знає, а може, йому курити сильно схотілося? Може, він хотів папироску в мене стрельнути. От і біг. Або, може, итти йому було нудно — — — і попутника шукав.Так і не знаюся