povnij zmist zoloti ruki abramov f a - Шкільний Всесвіт

У контору влетів як вітер, без сонця сонцем освітило.

— Олександр Іванович, мене на весілля в Мурманськ запрошують. Подруга заміж виходить. Відпустиш?

— А як же телята? З телятами — те хто залишиться?

— Маму з пенсії відкличу. Тиждень — Те, думаю, як — небудь витримає.

Отут голова колгоспу, ще якихось півхвилини назад, що вважав сЪебе, заживо погре — бенным (кимсь підмінити Марію, хоча й не відпустити не можна: п’ять років без вихідних ломить!), радісно заулюлюкав:

— Поїдь, поїдь, Марія! Так тільки від нареченого подалі сідай, а то чого доброго з нареченою нерепутает.

Голова говорив від душі. Він завжди любувався Марією й потай заздрив тому, кому дістанеться цей скарб. Красунею, може, і не назвеш і ростом не дуже вийшла, але веселощі, але запалу — на сімох. І робітниця… За свої сорок п’ять років такий не видывал. Три бабенки до її тупцювали на телятнику, і не яке — небудь п’яне дрантя — сімейні. І однаково телята дохнули. А ця прийшла — ще зовсім — зовсім дівчисько, але в перший же день: «Провалюйте! Одна впораюся». І як почала — почала шурувати, таку революцію влаштувала — на телятник стало любо зайти. Марія повернулася через три дні. Похмура. З накрепко підгорнутими губами. — Так ти що, — спробував пожартувати голова, — перепила на весіллі? — Не була я на весіллі, — відрізала Марія й раптом з люттю, зі злістю викинула на стіл свої руки: — Куди я з такими гаками поїду? Щоб люди посміялися? Голова нічого не розумів. — Так чого не розуміти — те? Зайшла на аеродромі в місті в ресторан — перекусити чого, думаю, друга година ще літак на Мурманськ чекати, ну й прибудувалася до одного столика — повно народу: два франти так така фраля нафарбована. Дивлюся, а вони і їсти перестали. — И отут Марія знову зірвалася на лемент: — Грабли мої не сподобалися! Усе розтріснулися, всі червоні, як суки — так із чого ж їм сподобаються? — Марія, Марія… — Всі! Наробилась більше. Шукайте іншу дурку. А я в місто поїду красу на руки наво — дить, манікюри… Заведу, як у цієї кучерявої фрали. — И ти через це… Ти через цих піжонів не поїхала на весілля? — Так як поїдеш — те? Фроська медсестрою працює, наречений офіцер — скільки там буде фарбованих так завитих? А хіба я винувата, що з ранку до ночі й у крижану воду, і в пійло, і гній відгрібаю… Так із чого ж у мене будуть руки? — Марія, Марія… у тебе золоті руки… Найкрасивіші на світі. Їй — богу! — Гарні… Тільки із цією красою в місто не можна здатися. Заспокоїлася небагато Марія лише тоді, коли переступила поріг телятника. У сімдесят п’ять глоток, у сімдесят п’ять зичних труб затрубили телята від радості

Додав: