povnij zmist zhitiye odniyei babi lyeskov n s 1 8 - Шкільний Всесвіт

Н. С.Лесковжитие однієї бабывикентию Коротынскому(З гостомельских спогадів)Ивушка, ивушка.Рокитовий кусток!Що ж ти, ивушка,Не зелена коштуєш? — Як же мені, ивушке,Зеленої бути?Зрубали ивушкупод самий корінець,Російська пісня. ЧАСТИНА ПЕРША Iмаленький мужичонко був рюминский Костик, а злющий був такий, що упаси господи! У родині в них була мати Мавра Петрівна, Костик цей самий, два його молодші брати, Петро і Єгор, так сестра Настя. Петрівна вуж була — таки древня баба, та і ядуха її все мучило, а Петька з Егоркой були молоді ребятки й перебували в ученье, один по черевичній майстерності, а іншої в столярах. Обоє минулого ребятки вострые й училися як треба. Удома залишалася тільки сама Петрівна з Настею так з Костиком. Всі вони в ту пору були ще кріпаками й жили в панському дворі. Панок їх був у нас на Гостомле із самих дробових; усього вісімнадцять душ за ним з усією дрібнотою вважалося, і всі його селяни жили відразу в його дворі на месячине, — землі своєї не мали. Життя було відомо яке — із всячинкой; але найбільше дошкуляла рюминских селян тіснота. Пускай правда, що мужик не звик до кабінетів — усе в нього в одній хаті, — так по крайності там уже все своя родина, а отут на рюминском дворі всього дві хати стояли, і в одній з них жило дві родини, а в іншій три. Тіснота, сварки проміж себе, ябеда із сердцов один на одного, лихослів’я, — таке неподобство йшло, що не приведи бог! Діти отут так і росли в цьому соромі, і Костик отут виріс, глядючи, як покійний батько сухотил все століття свою дружину, поки не ввігнав її в ядуху. А Мавра Петрівна відмінна була жінка. Вона була взята з однодворок і пішла в міцність із потреби гіркої, тому що в “ас в окрузі інші вільні в ту пору ще гірше кріпаків живали: бідність страшна. Старий Минаич розповідав, що замолоду Петрівна була перша красуня по всьому Труфанову, і можна цьому вірити, тому що й у п’ятдесят років вона була дуже приємна баба: росту високого, суха, волосся зовсім майже сиві, а ока чорні, як вугіллячка, і такі живі, розумні й добрі. Доброті її міри не було: усім вона все прощала. Чоловік її тиранив, калічив, і п’яниця до того ж був; а вона, як ягничка божия, всі йому догоджала, і слова від її на чоловіка ніхто не чув. Всі, бувало, його догоджає: “Антонович да Антонович, такий — сякой иемазаный, утихомирся ти, перехрестися, випий водицы!” Ні скарги, ні свари від її він ніколи не видал. А як помер її чоловік, так вона його оплакала гіркими слізьми й на могилку все ходила й голосила голосом: “Касатик ти мій миленький! на кого ж ти мене покинув? Хто мене приголубить? Хто мене пошкодує?” Немов як і справді вона від нього жалість яку у своєму житті видала. Як умер Антоныч, Мавра Петрівна сама стала про дітей засмучуватися. Від Костика їй ніякої поваги не був: розбійник розбійником вийшов. Бачить Петрівна, що ніякого шляху так не буде, упросила свого панка віддати Петьку й Егорку в ученье по майстерності. Панок погодився — йому це вигідно було, тому що він малоземельний був, а мастеровой людина більше може оброку платити. Щодо ж волі теперішньої тоді хоч і ходили в нас слухи, так тільки ніхто їй не вірив, ні добродії, ні селяни. Скажеш, бувало, кому: “От незабаром воля буде”, — так тільки рукою махне: “Це, — говорили, — улита їде, — колись буде!” Відвела Петрівна своїх синів і сама їх до місць визначила: Петьку на чотири роки, а Егорку на шість років. У нас не беруть на короткі строки, тому що року два спочатку хлопчики тільки “прасують”, так “шпандорют”, так за водою або за горілкою посилають, а там уже який — чому вчити стануть.Як повернулася Петрівна додому, стала вона думати й про Настю. А Насті в ту пору вуж сімнадцятий годок пішов. Вся вона була в матір і характером у неї пішла, тільки ще, здається, була безответнее. Собою вона була не красуня, ніхто на неї не заглядався, а таки пригожа була дівчина. Висока була, чорноволоса, а ока чорні, щічки рум’яні, губки рожеві; сухощава тільки була, тим і не подобалася, не заздрилися на неї хлопці. У нас усе в моді, щоб дівка була, що називається, ” размое — моє”, телеса щоб були; ну, а в Насті цих телез не було, так її й кликали Настька — Сухопарая. У нас усе всякому своя кличка прикладена, і мужикам, і бабам, і дівкам: Гришка — Жулястый, Матюшка — раскаряка, Аленка — Брюхастая, Анютка — круглая, Настька — Сухопарая — всі так. Інший раз за цими кличками й хрещеним ім’ям зовсім забудуть. Кличуть усе дівку “кругла” так “кругла”, а як прийде по ім’ю назвати — ніхто й не знає. І клички ж бувають! Від іншої з душі каламутить, а іншу й сказати сра