povnij zmist zagubleni v okeani rid m 1 19 - Шкільний Всесвіт

Глава I. Альбатросширококрылый морський шуліка[1], що розвівається над просторами Атлантичного океану, раптом завмер, удивляючись у щось унизу. Увагу його залучив маленький пліт, розміром не більше обіднього стола. Два невеликих корабельних бруси, дві широкі дошки з декількома недбало кинутими на них полотнищами парусини так дві — три дошки поуже, зв’язані хрест — навхрест, — – — і от і весь пліт.І на такому згубному суденці туляться двоє людей: чоловік і юнак років шістнадцяти. Юнак, видимо, спить, розтягшись на шматку м’ятої парусини. А чоловік коштує й, прикривши ока від сонця долонею, напружено вдивляється в безбережні далечіні океану.У ніг його валяються гандшпуг[2], два човнових весла, шматок просмоленого брезенту, сокира; нічого більше на плоті не побачити навіть зіркому оку альбатроса.Птах несеться далі на захід. Пролетівши ще миль десять, вона знову завмирає, ширяючи на широко розкинутих крилах, і знову вп’ялюватися в океан.Птах побачив інший, теж нерухливий пліт. Він зовсім не схожий на перший, хоча й один і іншою звуться плотами. Другий — – Раз у десять більше. Він споруджений із усіляких великих уламків дерев’яних частин корабля. По краях до нього прив’язані більші порожні бочки; вони допомагають плоту триматися на плаву. Чого тільки на ньому немає! І брезент, натягнутий між двома тичинами, як на щоглі, і два — три барила, і порожній ящик з — під морських сухарів, і весла, і багато інших предметів морського побуту. Серед цього хаосу речей розташувалися чоловік тридцять. Вони сидять, лежать, коштують — – — і словом, займають найрізноманітніші положення.Деякі нерухливі, немов сплять. Однак їхні тіла, що розметалися, і багряні, збуджені особи наводять на підозру, що сон викликаний сп’янінням. Дивлячись на іншу групу людей, на їхні рухи, чуючи, як вони шумлять і горланять, уже не доводиться сумніватися: ці — те, безсумнівно, п’яний — – — і олов’яний кухоль увесь час ходить вкруговую, і запах рому так і б’є в ніс. Є отут і тверезі, але їх небагато й виглядають вони як живі мерці — – — і до того измождены, до того виголодалися. Зі слабкою надією, хто коштуючи, хто сидячи, поглядають вони часом на водну широчінь океану й відразу знову застигають у безвихідному розпачі.Недарма альбатрос, дивлячись на цих людей, нудиться таким нетерпінням. Інстинктом хижого птаха він чує, що незабаром, дуже незабаром його очікує багатий бенкет.А поки він летить далі, усе далі на захід. От він пролетів ще з десяток миль і знову застиг на місці. Знову якийсь незвичайний предмет на воді! Тільки зірке око альбатроса міг його примітити, люди на великому плоті його не бачать. На такій відстані це спорудження здається цяткою, не більше самого птаха. На ділі ж це хоча невелика, а все — таки човен — – — і корабельна гічка, у якій сидять шестеро. Вітрила на гічці ні, так його, видно, навіть і не намагалися поставити. Є весла, але ніхто ними не гребе. Видимо, люди, отчаявшись, покидали їх, і тепер гічка, як і плоти, носиться в океані по примсі хвиль і вітру. А під час штилю гічка, як і обидва плоти, подовгу застигає на місці.Якби альбатрос умів міркувати, він зміркував би, що плоти й гічка опинилися тут, імовірно, тому, що десь неподалік відбулася аварія корабля й судно або пішло до дна, або загинуло в полум’ї. А миль за десять на схід від меншого плота він помітив би більше явні докази нещастя, що происшли. Там плавали обвуглені дошки, балки, поручні й інші частини корабля, і це означало, що судно загинуло не від бури, а від вогню. А по безлічі всяких уламків, неуважних по океані на целую милю навколо, альбатрос догадався б, що на судні відбулася не тільки пожежа, але й страшної сили вибух.Якби альбатрос умів ще й читати, він прочитав би слово “Пандора” і на кормі вцілілої від загибелі гічки, і на бочках, завдяки яким великий пліт став морехідним, і на двох поперечних дошках маленького плота. На них це слово написане ще більш великими буквами. asics tiger hombre Ці дошки, видимо, перебували по обидва боки бугшприта[3] загиблі кораблі. А зірвали ці дошки, щоб побудувати свій плотишко, ті, хто зараз і тулиться на ньому. Так, сумнівів немає: десь тут загинуло судно, що називалося “Пандора”. Глава II. ПОЖЕЖА НА КОРАБЛЕВ цій главі ми розповімо історію “Пандоры” у всіх її жахаючих подробицях.”Пандора” — – — іна жаль, далеко не єдине невільниче судно, споряджене в Англії й вышедшее з англійського ж порту, — – — і займалася перевезенням чорних рабів. Як і на всіх таких кораблях, його команда, що складалася здебільшого із самих страшенних негідників, набиралася де і як прийде, так що р ідко можна було зустріти серед цих людей хоча б двох однієї національності.У свій останній перед катастрофою рейс судно відправилася за “товаром” до берега Гвінейської затоки. Там, скупивши й зануривши в трюм п’ятсот нещасних чорношкірих — – — і п’ятсот “тюків”, як їх, посміюючись, називали работоргівці, — – — і судно повезло свій “вантаж” у Бразилію, на ганебний ринок, де в ті дні ще процвітала торгівля неграми. Там існували спеціальні приймальні пункти, на яких людей із чорною шкірою відкрито купували й продавали в рабство.На шляху з Африки в Південну Америку глибокої вночі, коли судно плило у відкритому океані, на ньому раптово спалахнула пожежа. Згасити його не вдалося. У поспіху, що піднявся, і паніці стали спускати на воду гребні судна. На “Пандоре” їх було три. Але катер виявився непридатним, а баркас від, що звалилася на нього зверху бочки одержав пробоїну й затонув. У справності залишалася одна гічка, і, скориставшись темрявою, капітан разом зі своїм помічником і чотирма матросами тайкома сіли в неї й утекли.Інші матроси — – — і їх було біля тридцяти чоловік — – — і встигли спорудити великий пліт. Не пройшло й декількох секунд після того, як вони відвалили від палаючого судна, а полум’я вже добралося до бочки з порохом і страшним вибухом потряс корабель, довершивши катастрофу.Але що ж стало з “чорним вантажем”? Про цьому страшно навіть розповідати.Нещасні до останньої мінути залишалися замкненими за ґратами люків, наглухо прибитих до палуби брусами. Вони б там і загинули, задихнувшись у димі або згорівши заживо серед палаючих дощок, якби серед покидавших корабель не найшлася одна милосердна душа. Це був юнак, майже підліток. Орудуючи сокирою, вона збив один за іншим запори цієї плавучої в’язниці й допоміг страждальцям — неграм вибратися назовні.На жаль! Їм призначено було врятуватися від полум’я тільки для того, щоб загинути в чорній безодні океану.Мінут через десять після вибуху від всіх п’ятисот негрів, насильно повезених з рідних місць, на поверхні океану не залишилося жодного! Не вміли плавати відразу пішли до дна, а що вміли пожерли акули: океан навколо так і кишів ними.Після цієї трагічної події пройшло кілька днів. Із цього моменту й починається наше оповідання. Тепер неважко догадатися, що це були за люди, про які говорилося раніше. Волею случаючи вони виявилися на одній паралелі й пливуть зараз одні за іншими, розділені лише декількома десятками миль.Невеликий човен, що плив на захід, — – — іце та сама гічка, що захопили лютий капітан “Пандоры” і його не менш лютий помічник. З ними — – — і тесля й три матроси, яким вони дозволили, по — зрадницькому кинувши інших, бігти разом із собою. Темрява допомогла їм у цьому. Однак як ні швидко вони гребли, до них ще встигли донестися ті скажені прокльони й погрози, які посилали їм вслід обмануті супутники. Останні й пливуть зараз на великому плоті. Але хто ж ті двоє, отважившиеся довіритися третьому, вутлому судну, такому жалюгідному, що, здається, піднімися тільки вітер міцніше, і він рознесе його вщент, а пасажирів відправить до дна? Але, на щастя, майже увесь час після загибелі судна на океані панував повний штиль.Чому ж все — таки ці двоє, матрос і юнга, будучи членами команди “Пандоры”, пливуть окремо від всіх?На це була своя причина, про яку ми коротенько зараз і розповімо. Старший пасажир маленького плота звався Бен Брас і вважався із всієї команди на судні найкращим, самим відважним матросом. Ніколи не найнявся б він на таке судно, якби не натерпівся безлічі образ на службі у флоті рідної Англії. Вони — Те й довели його до цього безрозсудного вчинку, і він давно вже в ньому каявся.Його юний товариш теж виявився жертвою такого ж необдуманого кроку. Згоряючи спрагою побачити світло, воно вирішив стати моряком і втік з будинку, щоб найнятися юнгою. goedkope nike air max schoenen На своє нещастя, він надійшов на “Пандору”, не підозрюючи, що вона собою представляє. adidas y3 pas cher Однак там так жорстоко з ним зверталися, що він швидко зрозумів необачність свого вчинку.