povnij zmist yak zajka litala na povitryanix kulkax shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Маленька дівчинка, неї кликали Верочка, важко занедужала. Тато її, Федір Кузьмич, чоловік у літах, втратився сну й спокою. Це була його пізня дитина, останній тепер, він без пам’яті любив дівчинку. Така була пустунка, усе грала з татом, з рук не злазила, коли він бував будинку, смикала його волосся, хотіла надягти на свій носик — кнопку папины оч… І от — – — і занедужала. Друзі Федора Кузьмича — – — і в нього б впливові друзі, — – — і бачачи його горі, нагнали до нього до докторів… Але там і один дільничний усе розумів: запалення легенів, лікування одне — – — і уколи. І таку махонь — – — і кололи й кололи. Коли приходила медсестра, Федір Кузьмич ішов куди — небудь із квартири, на сходову площадку, так ще спускався поверху на два долілиць по лестни, і там перечікував. Курив. Потім приходив, коли дівчинка вже не плакала, лежала — – — і слабенька, гаряча… Дивилася на нього. У Федора все кам’яніло в груди. Він би й плакав, якщо б умів, якби вийшли сльози. Але вони стояли десь у гір, не виходили. Від безпорадності й горя він важко скривдив дружину, матір дівчинки: дорікнув, що та недогляділа за дитем. “Ганчірками більше зайнята, а не дитиною, — – — і сказав він їй на кухні, як камені — валуни на стіл кинув. — – — і Всі шафи свої набивають, квапляться”. Дружина — – — і в сльози… І ті, якщо й не лаялися, — – — і нелегко було б тепер лаяти, — – — і те й допомоги й розради не шукали друг у друга, стра кожний поодинці.Лікар приходив щодня. І от він сказав, що насту той самий момент, коли… Ну, словом, всі маленькі сили дівчинки повстали на хворобу, і якби як — небудь їй ще й допомогти, підняти б як — небудь її дух, спрямувати її волю до якої — небудь радісної мети спереду, вона б ско — ре поправилася. Ні, вона й так поправиться, але ще краще, якщо нехай несвідомо, але дуже — дуже захоче сама ско видужати. Maglia Kobe Bryant Федір Кузьмич присів перед ліжечком дочки. — – — і Донечка, чого б ти от так хотіла б?.. Ну — ка, поду. Я все — усе зроблю. Сам не зможу, попрошу чарівника, у мене є знайомий чарівник, він все може. Хочеш, я наряджу тобі ялинку? Пам’ятаєш, яка в нас була славна ялинка? З вогниками!..Девочкина ручка ворухнулася на ковдрі, вона поверну її долонькою догори, жменькою, — – — і так вона робила, коли справедливо заперечувала. — – — і Еечка зе взимку бува — те. — – — і Так, так, — – — і поспішно закивав сивуватою головою па. — – — і Я забув. А хошь, сходимо з тобою, коли ти попра, мульти — пульти подивимося? Багато!.. — – — і Мені незя багато, — – — і сказала розумна Верочка. — – — і Тато, — – — і раптом навіть піднялася вона на подушці, — – — і а дядько Игой казочку ясказывай — – — і п’о зайку… Ох, хоесенькая!.. — – — і Так, так, — – — і радісно всполошился Федір Кузьмін. — – — і Дядько Єгор тобі казочку розповідав? Про зайку?Верочка закивала головою, у неї навіть вічка жваво забле. — – — і П’о зайку.. — – — і Тобі полювання би послухати? — – — і Як він етай на сайках… — – — і Як він літав на кульках? На яких кульках? — – — і Ну, на сайках!.. Дядько Игой пиедет? — – — і Дядько Єгор? Так ні, дядько Єгор далеко живе, в іншому місті… Ну — ка, давай, може, ми самі згадаємо: на яких кульках зайка літала? На повітряних? Качався? — – — і Так, не — ет! — і у Верочки в очах здалися сльози. — – — і От якийсь… Ветей подми, він високо поетей! Нехай дядько Игой пиедет. — – — і Дядько Єгор — Те? Він далеко живе, донечка. Йому треба на поїзді їхати… На поїзді: ту — ту — в! Або на літаку летіти… — – — і А ти яскажи? — – — і Про зайку — те? А ти мені маленько підкажи, я, мо, згадаю, як він літав на кульках. Він що, надув їх і полетів?Дівчинка в досаді великої зрушила брівки, зажмури й відвернулася до стіни. Батько бачив, як більша сльоза викотилася з куточка її ока, росинкою ясної перекотилася через переносье й упала на подушку. — – — і Доча, — – — і заблагав батько. — – — і Я счас довідаюся, не плач. Счас… мама, напевно, пам’ятає, як він літав на кульках. Счас, донечка… Добре? Счас я тобі розповім.Федір Кузьмич ледве не бігцем побіг до дружини на кухню. Коли вбіг туди, такий, дружина навіть злякалася. — – — і Що? — – — і Так ні, нічого… Ти не пам’ятаєш, як зайка літала на повітряних кульках? — – — і На кульках? — – — і не зрозуміла дружина. — – — і Який зайка?Федір Кузьмич знову розсердився. — – — і Француз — Зайка, з рогами!.. Зайка! Казку таку Єгор їй розповідав. Не чула?Дружина образилася, заплакала. Федір Кузьмич отямився, обійняв дружину, витер долонькою її сльози. — – — і Добре, добре…