povnij zmist vladar kilec povernennya korolya tolkien r r 1 22 - Шкільний Всесвіт

КНИГА П’ЯТА1. МИНАС Тиритпиппин виглянув зі свого притулку в плащі Гэндальфа. Він не міг вирішити, спить він ще або вже прокинувся. Темний мир проносився мимо, і вітер голосно свистів у його вухах. Він не бачив нічого, крім хитних зірок, а праворуч величезною тінню йшли назад гори півдня. Сонно він спробував визначити час і вирішити, який сьогодні день подорожі, але пам’ять його була заплутаної й невизначеною.Він пам’ятав першу поїздку з жахливою швидкістю й без зупинок, поки на світанку він не побачив бліде блискотіння золота, і вони прискакали в мовчазне місто й великий порожній будинок на пагорбі. Ледь встигли вони добратися до притулку, як крилата тінь знову пролетіла над ними, і люди втратили цілковите самовладання від страху. Але Гэндальф заспокоїв їх, а Пиппин заснув у куточку неспокійним сном, смутно почуваючи, як приходили й ішли люди, як вони розмовляли і як Гэндальф віддавав наказу. Потім вони знову скакали, скакали всю ніч. Це була друга, ні, третя ніч із тих пор, як він дивився в камінь. І із цим жахливим спогадом він прокинувся остаточно, і шум вітру здався йому повним жахливих загрозливих голосів.На тлі неба горів вогонь, жовте полум’я за чорним бар’єром. Пиппин знову вкрився, на мить злякавшись, що Гэндальф привіз його в якусь жахливу країну. Він протер очі й побачив, що це місяць, майже повна, встає в східній частині неба. Значить ніч ще не пройшла і їм стояли годинники їзди. Він заворушився й заговорив: — Де ми, Гэндальф? — У королівстві Гондор, — відповів чаклун. — У землі Анориен.На якийсь час знову наступило мовчання. Раптом Пиппин, схопившись за плащ Гэндальфа, скрикнув: — Що це? Дивитеся! Вогонь, червоний вогонь! У цій землі є дракони? Дивитеся, геть ще один!Замість відповіді Гэндальф голосно сказав своєму коневі: — Уперед, Що Обганяє Тінь! Ми повинні квапитися. Час не чекає. Дивися, горять маяки Гондора, волаючи про допомогу. Війна почалася. Дивися, вогонь на Амон Дине, полум’я на Эйленахе: і далі на захід спалахують вогні: Нардел, Эрелас, Мия — Риммон, Каленхад і Халифирмен у границь Рохана.Але свій біг Обганяє, Що Тінь сповільнив, підняв голову й заіржав. З тьми донеслося відповідне іржання: незабаром почувся тупіт копит, мимо пролетіли, як примари в місячному світлі, три вершники й зникли на заході. Тоді Обганяє Тінь стисся, стрибнув уперед, і ніч понеслася мимо, як вітер.Пиппин хотів спати й майже не слухав оповідання Гэндальфа про гондорских звичаї й про те, як володар міста встановив на пагорбах маяки й організував пости, де завжди були свіжі коні, якщо потрібно було послати вершників на північ у Рохан або на південь. — Уже дуже давно не горіли ці маяки, — сказав Гэндальф, — а в древні дні Гондора вони взагалі були не потрібні, тому що в Гондора були сім каменів.Пиппин неспокійно заворушився. — Спи й не бійся! — сказав Гэндальф. — Ти їдеш не в Мордор, як Фродо, а в Минас Тирит, і там ти будеш у безпеці, наскільки це взагалі можливо в наші дні. Якщо Гондор упаде, а Кільце буде захоплено, тоді й у Долі ти не знайдеш притулки. — Ви не дуже заспокоїли мене, — помітив Пиппин, але проте сон охопив його. Останнє, що він пам’ятав, перед тим як заснути глибоким сном, був білосніжний пік, що піднімається над хмарами й відбивала променями місяця, що заходить. Він подумав, де тепер Фродо, у Мордоре чи він, чи живий він… Або мертвий. І не знав він, що здалеку Фродо дивився на той же місяць, що заходить над Гондором, і чекав настання дня.Пиппин прокинувся від звуку голосів: пройшли ще день в укритті й ніч перегони. Були сутінки, наближався холодний світанок, і всі навколо було обкутано вогким сірим туманом. Обгоняющий Тінь стояв покритий потім, від нього піднімалася пара, але шию він згинав гордо й не показував ніяких ознак утоми. Поруч із ним стояло багато високих людей, закутаних у плащі, а за ними в тумані виднілася кам’яна стіна. Вона здавалася частково зруйнованої, але Пиппин почув звуки квапливої роботи: удари молотів, звук келень і скрип коліс. Подекуди в тумані видні були смолоскипи й багаття. Гэндальф розмовляв з людьми, що перепинили йому шлях; прислухавшись Пиппин зрозумів, що розмова йде про нього. — Так, вірно, ми знаємо вас, Митрандир, — говорив проводир людей, — і ви знаєте пароль семи воріт і можете вільно проїхати. Але ми не знаємо вашого супутника. Хто він? Гном з північних гір? Нам у наші часи не потрібні чужоземці, якщо тільки вони не могутні воїни, у чию відданість і допомогу ми могли б повірити. — Я поручуся за нього перед Денетором, — заперечив Гэндальф. — Що ж стосується доблесті, те не потрібно судити п
ро неї по фігурі. Він пройшов через велику кількість битв і небезпек, чим ви, Инголд, хоча ви вдвічі вище його; він пройшов від узятого штурмом Изенгарда, про що ми веземо звістку; він дуже утомився, інакше я розбудив би його. Його кличуть Перегрін, він дуже хоробра людина. — Людина? — із сумнівом перепитав Инголд, а інші засміялися. — Людина! — викликнув Пиппин, остаточно прокинувшись. — Людина! Звичайно, немає. Я хоббит, і не дуже хоробрий, хіба що іноді й у випадку гострої потреби. І Гэндальф уводить вас в оману. — Багато здійснюючих великих діянь не могли б сказати про себе більше, — помітив Инголд. — Але що таке хоббит? — Невысоклик, — відповів Гэндальф. — Ні, не той, про кого говорилося, — додав він, помітивши подив на особах людей. — Не він, але один з його родичей. — Так, і той, хто подорожував з ним, — додав Пиппин. — И с нами був Боромир з вашого міста, він урятував мене в снігах півночі, але був убитий, захищаючи мене від безлічі ворогів. — Стій! — сказав Гэндальф. — Новина про це горе випливало спочатку сказати батькові. — Про це догадувалися, — сказав Инголд, — були негарні бачення й ознаки. Проходите швидше! Володар Минас Тирита захоче побачити того, хто принесе йому останні новини про його сина, будь він людина або… — Хоббит, — підказав Пиппин. — Малу службу можу я запропонувати вашому володареві, але зроблю все, що зможу, на згадку про хоробрий Боромире. — Доброго шляху! — сказав Инголд, а люди розступилися, і Обгоняющий Тінь пройшов у вузькі ворота в стіні. — Так принесете ви добра рада Денетору й усім нам у нестатку, Митрандир! — Викликнув Инголд. — Але прийшли ви з новинами про гору й небезпеку. Говорять таке ваш звичай. — Я приходжу рідко й лише тоді, коли допомога миючи необхідна, — відповів Гэндальф. — Що ж стосується ради, то я сказав би вам, що ви спізнилися в лагодженні стіни Пеленора. Тепер вашим кращим захистом буде мужність — мужність і надія, що приніс я. Тому що не всі мої новини погані. Залишіть кельні й точите мечі! — Робота буде закінчена до настання вечора, — сказав Инголд, — ця частина стіни звернена до наших друзів у Рохане, звідси ми не чекаємо напади. Ви знаєте що — небудь про рохиррим? Чи відповідять вони на наш заклик? — Так, вони прийдуть. Але вони витримали багато битв у вас за спиною. Ні ця дорога, ні будь — яка інша не ведуть більше до небезпеки. Будьте відважні. Ви скоріше побачите військо ворогів, що виходить із Инбриен, чим вершників Рохана. Прощайте й будьте пильні!Тепер Гэндальф їхав по широкій рівнині за Ранмас Эчер. Так люди Гондора називали зовнішню стіну, побудовану ними з величезною працею після того, як Итилиен виявився в тіні ворога. Більш ніж на десять ліг тяглася вона від підніжжя гір, обгороджуючи поля Пеленора — прекрасні родючі землі на довгих схилах і терасах, що спускаються до Андуину. У самому вилученому пункті, на північному сході, стіна перебувала в чотирьох лігах від воріт міста й тут вона із хмурого укосу дивилася на низини в ріки; люди зробили її тут високої й міцної: саме в цьому місці підходила дорога від бродів і мостів Осгилиата й проходила в охоронювані ворота між зміцненнями. У найближчому пункті на південно — сході, стіна відстояла від міста не більше ніж на лігу. Тут Андуин, зробивши широкий вигин у пагорбів Эмин Арнон у південному Итилиене, різко повертав на захід, і зовнішня стіна піднімалася на самому березі ріки. Під нею лежали причали гавані Харленд для кораблів, що припливають нагору за течією з південних областей.Земля за стіною була багатої, з великими ріллями, безліччю садів і фермами, з печами для сушіння хмелячи, коморами, загонами й хлівами, з безліччю струмків, що біжать по зелених полях з гір до Андуину. Але число пастухів, що жили тут, і хліборобів було невелике, і більша частина людей Гондора жила в семи колах міста або у високогірних долинах Лессарнала, або далі на півдні, у прекрасному Лебенене, з його п’ятьома швидкими ріками. Тут, між горами й морем, жив суворий народ. Ці люди вважалися гондорцами, але кров у них була змішаної, вони були смагляві високого зросту, і їхні предки походили від забутих людей, які жили в тіні пагорбів у темні роки до приходу королів. А далі, у великій області Белфалас, жив принц Имрахил у своєму замку Діл Амрот у моря; він був шляхетного походження, як і його люди, високі, горді, із сірими очами.Починався день, і Пиппин прокинувшись, оглядівся. Ліворуч від нього лежало море туману, піднімаючись до сумовитої тіні на сході. Праворуч піднімали свого голови більші гори, що тяглися із заходу й раптово що круто обривалися, начебто ріка п