povnij zmist vipadok z evsejkoj gorkij m - Шкільний Всесвіт

Один раз маленький хлопчик Евсейка, — дуже гарна людина! — сидячи на березі моря, вудив рибу. Це дуже нудна справа, якщо риба, вередуючи, не клює. А день був жаркий: став Евсейка з нудьги дрімати й — бултых! — звалився у воду. Звалився, але нічого, не злякався й пливе тихенько, а потім пірнув і негайно досяг морського дна. Сіл на камінь, м’яко покритий рудими водоростями, дивиться навколо — дуже добре!

Повзе не кваплячись червона морська зірка, солідно ходять по каменях вусаті лангусти, боком — боком рухається краб; скрізь на каменях, точно великі вишні, розсіяні актинії, і всюди безліч усяких цікавих штук: от цвітуть — гойдаються морські лілії, миготять, точно мухи, швидкі креветки, от тягнеться морська черепаха, і над її важким щитом грають два маленькі зелені рыбешки, зовсім як метелики в повітрі, і от по білих каменях везе свою раковину рак — пустельник. Евсейка, дивлячись на нього, навіть стих згадав: Будинок, — не візок у дядюшки Якова… І раптом чує над головою в нього точно кларнет запищав: — Ви хто такий? Дивиться — над головою в нього величенна риба в сизо — срібній лусці, витріщила ока й, ощирившись, приємно посміхається, точно її вже зажарили й вона лежить на блюді серед стола. — Це ви говорите? — запитав Евсейка. — Я — А… Зачудувався Евсейка й сердито запитує: — Як же це ви? Адже риби не говорять! А сам думає: “От так раз! Німецький я зовсім не розумію, а риб’яча мова відразу зрозуміла! Ух, який молодчина!” И, приосанясь, оглядається: плаває довкола нього різнобарвна грайлива рыбешка й — сміється, розмовляє: — Дивитеся — Ка! От чудовисько приплило: два хвости! — Луски — ні, фи! — И плавців тільки два! Деякі, побойчее, підпливають прямо до носа й дражняться: — Гарний — Гарний! Евсейка образився: “От нахабниці! Начебто не розуміють, що перед ними справжня людина…” И хоче піймати їх, а вони, спливаючи з — під рук, граються, штовхають один одного носами в боки й співають хором, дражнячи великого раку: Під каменями рак живе, Риб’ячий хвостик рак жує. Риб’ячий хвостик дуже сухий, Рак не знає смаку мух. А він, люто ворушачи вусами, гарчить, витягаючи клішні: — Попадіться — Ка мені, я вам відстрижу мови — те! “Серйозний який”, — подумав Евсейка. Більша ж риба пристає до нього: — Звідки це ви взяли, що все риби — німі? — Тато сказав. — Що таке — тато? — Так собі… Начебто мене, тільки — побільше, і вуси в нього. Якщо не гнівається, то дуже милий… — А він рибу їсть? Отут Евсейка злякався: скажи — ка їй, що їсть! Підняв очі нагору, бачить крізь воду мутно — зелене небо й сонце в ньому, жовте, як мідне підношення; подумав хлопчик і сказав неправду: — Ні, воно не їсть риби, кощава дуже… — Однак — яке неуцтво! — обиженно закричала риба. — Не все — таки ми кощаві! Наприклад — моє сімейство… “Треба перемінити розмову”, — зміркував Євсей і чемно запитує: — Ви бували в нас нагорі? — Дуже потрібно! — сердито фиркнула риба. — Там дихати нема чим… — Зате — мухи які… Риба обпливла довкола нього, зупинилася прямо проти носа, так раптом і говорить: — Мух — Хи? А ви навіщо сюди приплили? “Ну, починається! — подумав Евсейка. — З’їсть вона мене, дурка!..” И, нібито безтурботно, відповів: — Так собі, гуляю… — Гм? — знову фиркнула риба. — А може бути, ви — уже потопельник? — От ще! — обиженно крикнув хлопчик. — Анітрошки навіть. Я от зараз устану й… Спробував устати, а не може, точно його важкою ковдрою огорнули — не повернутися, не поворухнутися! “Зараз я почну плакати”, — подумав він, але негайно ж зміркував, що плач не плач, у воді зліз не видно, і вирішив, що не варто плакати, — може бути, як — небудь інакше вдасться вивернутися із цієї неприємної історії. А навколо — господи! — зібралося різних морських жителів — числа немає! На ногу піднімається голотурия, схожа на погано намальоване порося, і сичить: — Бажаю з вами познайомитися ближче… Тремтить перед носом морський міхур, дметься, пихкає, — докоряє Евсейку: — Гарний — Гарний! Ні рак, ні риба, ні молюск, ай — я — яй! — Перегодите, я, може, ще авіатором буду, — говорить йому Євсей, а на коліна його вліз лангуст і, перевертаючи очами на ниточках, чемно запитує: — Дозвольте довідатися, котра година? Пропливла мимо сепія, зовсім як мокра носова хустка: скрізь миготять сифонофори, точно скляні кульки, одне вухо лоскоче креветка, інше — теж мацає хтось цікавий, навіть по голові подорожують маленькі рачки, — заплуталися у волоссях і смикають їх. “Ой, ой, ой!” — викликнув про себе Евсейка, намагаючись дивитися на все беззаботно й ласкаво, як тато, коли він винуватий, а мамаша гнівається на нього. А навколо у воді зависли риби — безліч! — поводять тихенько плавцями й, витріщивши на хлопчика круглі очі, нудні, як алгебра, бурмочуть: Як він може жити на світі без вусів і луски? Ми б, риби, не могли б роздвоїти хвости свої! Не схожий він ні на рака, ні на нас — досить багато в чому! Не чи рідня це чудо потворним восьминогам? “Дурки! — обиженно думає Евсейка. — У мене по російській мові торік дві четвірки бу
ла…” И робить такий вид, начебто він нічого не чує, навіть хотів безтурботно посвистіти, — але — виявилося — не можна: вода лізе в рот, точно пробка. А балакуча риба все запитує його: — Подобається вам у нас? — Немає… тобто — так, подобається!.. У мене будинку… теж дуже добре, — відповів Євсей і знову злякався: “Панотця, що я говорю?! Раптом вона розсердиться, і почнуть вони мене є…” Але вголос говорить: — Давайте як — небудь грати, а то мені нудно… Це дуже сподобалося балакучій рибі, вона засміялася, відкривши круглий рот так, що стали видні рожеві зябра, виляє хвостом, блищить гострими зубами й старушечьим голосом кричить: — Це добре — пограти! Це дуже добре — пограти! — Поплывемте наверх! — запропонував Євсей. — Навіщо? — запитала риба. — А долілиць уже не можна адже! І там, нагорі, — мухи. — Мух — Хи! Ви їх любите? Євсей любив тільки маму, тата й морозиво, але відповів: — Так… — Ну що ж? Попливемо! — сказала риба, перевернувшись головою нагору, а Євсей негайно цап її за зябра й кричить: — Я — готовий! — Стійте! Ви, чудовиська, занадто засунули свої лабети в зябра мені… — Нічого! — Як це — нічого? Чимала риба не може жити не дихаючи. — Господи! — закричав хлопчик. — Ну, що ви спорете всі? Грати так грати… А сам думає: “Аби тільки тільки вона мене трошки підтаскала наверх, а там уже я зрину”. Поплила риба, начебто танцюючи, і співає щосили: Плавцями тріпотячи, И зубаста так худа, Їжі на обід ища, Ходить щука вкруг ляща! Маленькі рыбешки кружляються й хором репетують: От так штука! Марне тщится щука Ущемити ляща! От так це — штука! Плили, плили, чим вище — тим усе швидше й легше, і раптом Евсейка відчув, що голова його вискочила на повітря. — Ой! Дивиться — ясний день, сонце грає на воді, зелена вода запліскує на берег, шумить, співає. Евсейкино вудлище плаває в море, далеко від берега, а сам він сидить на тім же камені, з якого звалився, і вже весь сухий! — Ух! — сказав він, посміхаючись сонцю, — от я й зринув

Додав: