povnij zmist vijna miriv uells g 1 11 - Шкільний Всесвіт

ВІЙНА МИРІВ

Моєму братові Фрэнку Уэллсу, которыйподал мені думка про цю книгу.

Але хто живе в цих мирах, якщо ониобитаемы?.. Ми або вони Володаря Світу?Хіба все призначено для людини?Кеплер (Наведено в Бертонав “Анатомії меланхолії”

ЧАСТИНА ПЕРША. ПРИБУТТЯ МАРСИАН

1. НАПЕРЕДОДНІ Войныникто не повірив би в останні роки дев’ятнадцятого сторіччя, що за всім, що відбувається на Землі зірко й уважно стежать істоти більше розвинені, чим людина, хоча такі ж смертні, як і він; що в той час, як люди займалися своїми справами, їх досліджували й вивчали, може бути, так само ретельно, як людина в мікроскоп вивчає ефемерних тварин, що кишать і розмножуються в краплі води. З нескінченним самовдоволенням снували люди по всій земній кулі, зайняті своїми делишками, упевнені у своїй владі над матерією. Можливо, що інфузорія під мікроскопом поводиться так само. Нікому не спадало на думку, що більше старі мири всесвіту — джерело небезпеки для людського роду; сама думка про яке — небудь життя на них здавалася неприпустимої й неймовірною. Забавно згадати деякі загальноприйняті в ті дні погляди. Якнайбільше, допускалося, що на Марсі живуть інші люди, імовірно, менш розвинені, чим ми, але, у всякому разі, готові дружески зустріти нас як гостей, що несуть їм освіта. А тим часом через безодню простору на Землю дивилися очами, повними заздрості, істоти з високорозвиненим, холодним, байдужим інтелектом, що перевершують нас настільки, наскільки ми перевершуємо вимерлих тварин, і повільно, але вірно виробляли свої ворожі нам плани. На зорі двадцятого століття наші ілюзії були зруйновані.Планета Марс — навряд чи потрібно нагадувати про це читачеві — обертається навколо Сонця в середньому на відстані 140 мільйонів миль і одержує від нього вдвічі менше тепла й світла, чим наш мир. Якщо вірно гіпотезу про туманності, то Марс старше Землі; життя на його поверхні повинна була виникнути задовго до того, як Земля перестала бути розплавленої. Маса його в сім разів менше земний, тому він повинен був значно скоріше остудитися до температури, при якій могла початися життя. На Марсі є повітря, вода й все необхідне для підтримки життя.Але людина так марнолюбна й так осліплений своїм марнославством, що ніхто з письменників до самого кінця дев’ятнадцятого століття не висловлювала думки про те, що на цій планеті можуть жити розумні істоти, імовірно, що навіть випередили у своєму розвитку людей. Також ніхто не подумав про те, що тому що Марс старше Землі, має поверхню, рівної четвертої частини земний, і далі відстоїть від Сонця, те, отже, і життя на ньому не тільки почалася набагато раніше, але вже наближається до кінця.Неминуче охолодження, якому коли — небудь піддасться й наша планета, у нашого сусіда, без сумніву, відбулося вже давно. Хоча ми майже нічого не знаємо про умови життя на Марсі, нам все — таки відомо, що навіть у його екваторіальному поясі середня денна температура не вище, ніж у нас у саму холодну зиму. Його атмосфера набагато більше розріджена, чим земна, а океани зменшилися й покривають тільки третина його поверхні; внаслідок повільного круговороту пір року біля його полюсів збирають величезні маси льоду й потім, відтаючи, періодично затопляють його помірні пояси. Остання стадія виснаження планети, для нас ще нескінченно далека, стала злободенною проблемою для мешканців Марса. Під тиском невідкладної необхідності їхній розум працював більш напружено, їхнього техніка росла, серця озлоблялися. І, дивлячись у світовий простір, збройні такими інструментами й знаннями, про які ми тільки можемо мріяти, вони бачили неподалік від себе, на відстані яких — небудь 35 мільйонів миль у напрямку до Сонця, ранкову зірку надії — нашу теплу планету, зелену від рослинності й сіру від води, із мрячною атмосферою, що красномовно свідчить про родючість, з мерехтливими крізь хмарну завісу широкими просторами населених материків і тісними, заповненими флотиліями судів, морями.Ми, люди, істоти, що населяють Землю, повинні були здаватися їм такими ж далекі й примітивними, як нам — мавпи й лемури. Розумом людин визнає, що життя — це безперервна боротьба за існування, і на Марсі, мабуть, думають так само. Їхній мир почав уже прохолоджуватися, а на Землі усе ще кипить життя, але це життя якихось нижчих тварин. Завоювати новий мир, ближче до Сонця, — от їхній єдиний порятунок від неухильно, що насувається загибелі.Перш ніж судити їх занадто строго, ми повинні пригадати, як нещадно знищували самі люди не тільки тварин, таких, як вимерлий бізон, і птах додо, але й собі подібних представників нижчих рас. Жителі Тасманії, наприклад, були знищені до останнього за п’ятдесят років винищувальної війни, затіяної іммігрантами з Європи. Хіба ми самі вуж такі поборники милосердя, що можемо обурюватися марсианами, що діяли в тім же дусі?Марсиане, мабуть,