povnij zmist versiya shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Санька Журавльов розповів дивовижну історію. Був він у місті (мотоцикл їздило купувати), зайшов там у ресто поїсти. Зайшов, зняв плащ у гардеробі, направився в зал… А не помітив, що зал відокремлює скляна стіна — — — і по на цю стінку. І висадив її. Вона прямо так стійма й упала перед Санькой і із дзенькотом розлетілася в шматки. Ну, збіглися. Санька був зовсім тверезий, тому милі викликати не сталі, а повели його до директора ресторану на другий поверх. Людина, що вів його по м’якої лест, підрахував: — — — і Зарплати дві викладеш. А те й три. — — — і Я ж не навмисно. — — — і Мало що!Зайшли в кабінет директора… І отут — те й починаються дико, отут сільські люди слухали й переглядали — — — і не вірили. Санька розповідав так: — — — і Заходимо — — — і сидить молода жінка. Пишна, ока маленько навыкате, губки бантиком, при золотих годинках. “Що трапилося?” Товариш цей починає їй доповідати, що от, мол, стінку вирішили… А ця на мене дивиться, — — — і отут Санька щораз хотів показати, як вона на нього огляді: робив губи курячою гузкою й витріщав ока. І смот на всіх. Люди сміялися й продовжували не вірити. — — — і Ну — ну? — — — і Вона цьому товаришеві говорить: “Ну добре, говорить, ідіть. Ми розберемося”. А кабінет!.. Ну, е — моє, напевно, у міністрів такі: навкруги м’які креслы, дивани, на стінах картини… “Ви звідки?” — — — і запитує. Я пояснив. “Так, так, — — — і говорить. — — — і Як же це ви так?” А сама на мене смо — отрит, смо — отрит… До — олго дивилася.Ще тому не вірили земляки Саньке, що дивитися — те на нього, так ще, як він запевняє, довго, так ще міській жінці — — — і навіщо, господи?! Чого там виглядати — те? Довгий, носатий, весь у зморшках завчасно… Догадувалися, що Саня тому й видумав цю історію, щоб хоч так відігратися за те, що сільські дівки його не любили. — — — і Ну — ну, Саня? Далі?Далі Санька бив у саме дыхало; історія починала дзенькати й іскритися, як та стінка в ресторані… — — — і Далі ми їдемо з нею в її трикімнатну квартиру й гужуемся. Три дні! Я прокидаюся, від так від шарю біля кро, знаходжу пляшку шампанського — — — і буль — буль — буль!.. Вона мені: “Ти б хоч із фужера, Санек, геть же фужерів піл!” Я говорю: “Мав я у виді ці фужери!” Гужуемся три дні й три ночі! Як у сні жив. Вона на роботу ввечері схо, я поки один у квартирі. Ванну приймаю, у туалеті си… Ванна оброблена блакитним кахлем, туалет — — — і жовтим. Все блищить, меблі вся лаковані. Я спершу з обережністю ставився, вона помітила, підняла на сміх. “Кинь ти, гово, Санек! Треба, щоб речі тобі служили, а не ти речам. Що ж, говорить, я все це із собою, чи що, візьму?” Што такі зелені, з листочками… Засмикнеш — — — і півморок такої в кімнатах. Хто — небудь спав з вас у спальні з карельської берези? Ми ж фраера! Ми думаємо, що спати на панцирній сітці — — — і це мрія життя. Счас я собі роблю кро із простої берези… місто давно вже перейшло на дере ліжка. Якщо ти щодня одержуєш гігантський стрес, то выспаться — те ти повинен! — — — і Ну — ну, Сань? — — — і Так проходять ці три дні. Увечері вона привозить на таксі курочок, різні заливні… Вони мені сигналют, я спускаюся, беру переносний такий холодильничок, несу… І ми знову гужуемся. Включаємо радіолу на малу гучність, попиваємо шампанське… Чого тільки моя ліва нога захоче, я те негайно одержую. Один раз я говорю: “А от я бачив у кіно: наливає людина небагато скроні в склянку, потім ту із сифончика… Ти можеш так?” “Це, говорить, называ скроні із содової. Сифон у мене є, скроні счас при”. Точно, мінут через п’ятнадцять привезли скроні. Вони мені до речі не поглянулись. Я пив горілку із содової. Від так від натискаєш курочок на сифончике, звідти як дасть у ста… Принадність. — — — і А як зі склом — те? — і З яким склом? — — — і Ну, той^ — те — розби — те… — — — і А — А. А ніяк. Вона мене потім розглядала всього й дивувалася: “Як ти, говорить, не порізався — те?” А мотоцикл — — — і я їй гроші віддав, мені його прямо до під’їзду подка…От така історія трапилася нібито із Санькой Журав. Із усього цього безсумнівною правдою було: Санька справді їздив у місто; не було його три дні; мотоцикл привезло саме такий, який хотів і на який брав гроші; зайвих грошей у нього із собою не було. Це все правда. В ос — тально односільчани ніяк не могли повірити. Санька нервував, зллився… Говорив мужикам про такі погані подробиці, яких зі зла не видумаєш. Але вважали, що всього цього Санька десь наслышался. — — — і Ну, е — моє! — і психував Санька. — — — і Так де ж я ці три дні був — те?! Де?! — — — і Може, у витверезнику. — — — і Так як я у витверезник — те потраплю?! Як? У мене лиш рубля не було! — — — і