povnij zmist velikodnij xresnij xid solzhenicyn a i - Шкільний Всесвіт

Олександр Солженицын.

Великодній хрещений хід

Учать нас тепер знавці, що маслом не треба писати всі, як воно точно є. Що на те кольорова фотографія. Що треба лініями скривленими й сполученнями трикутників і квадратів передавати думка речі замість самої речі.

А я недоразумеваю, яка кольорова фотографія відбере нам зі змістом потрібні особи й умістить в один кадр великодній хресний хід патріаршої переделкинской церкви через піввіку після революції. Один тільки цей великодній сьогоднішній хід роз’яснив би багато чого нам, зобрази його самими старими звичками, навіть без трикутників.

За півгодини до благовісту виглядає приоградье патріаршої церкви Перетворення Господня як топталовка при танцмайданчику далекого лихого робочого селища. Дівки в кольорових хусточках і спортивних штанях (ну, і в спідницях є) голосисті, ходять по трьох, по п’ятьох, то штовхнуться в церкву, але густо там у притворі, з вечора раннього баби місця займали, дівчиська з ними перетявкнутся й назовні; те кружляють по церковному дворі, викрикують розв’язно, кличутся видали й розглядають зелені, рожеві й білі вогники, запалені в зовнішніх настінних ікон і в могил архієреїв і протопресвітерів. А хлопці — і здорові, і плюгаві — усе з переможним вираженням (кого вони перемогли за свої п’ятнадцять — двадцять років? — хіба що шайбами у ворота…), усе майже в кепках, шапках, хто з головою непокритої, так не отут зняв, а так ходить, кожний четвертий выпимши, кожний десятий п’яний, кожний другий курить,

так огидно як курить, прислюнивши цигарку до нижньої губи. І ще до ладану, замість ладану, сизі клуби тютюнового диму підносяться в електричному світлі від церковного двору до великоднього неба в бурих нерухливих хмарах. Плюють на асфальт, у забаву штовхають один одного, голосно свистять, є й матюгаются, трохи із транзисторними приймачами наяривают танцевалку, хто своїх марух обіймає на самому проході, і друг від друга цих дівок тягнуть, і петушисто поглядають, і чекай як би не вихопили ножі: спершу один на одного ножі, а там і на православні. Тому що на православні дивиться вся ця молодість не як молодші на старших, не як гості на хазяїв, а як хазяї на мух. Все — таки до ножів не доходить — три — чотири міліціонери для прилики проходжуються там і тут. І мат — не криками через весь двір, а просто в голос, у серцевій російській розмові. Тому й міліція порушень не бачить, дружелюбно посміхається підростаючій зміні. Не буде ж міліція цигарки виривати із зубів, не буде ж вона шапки з голів схлобучивать: адже це на вулиці, і право не вірити в Бога обгороджено конституцією. Міліція чесно бачить, що втручатися їй не в що, кримінальної справи немає. Растесненные до огорожі цвинтаря й до церковних стін, що вірують не те щоб там заперечувати, а озираються, як би їх ще не пырнули, як би з рук не зажадали годинники, по яких звіряються останні мінути до Воскресіння Христа. Тут, поза храмом, їх, православних, і менше набагато, чим що зубоскалить, що ворушить вольниці. Вони налякані й утиснуті гірше, ніж при татарах. Татари напевно не насідали так на Світлу Заутреню. Карний рубіж не перейдений, а розбій безкровний, а образа щиросердечна — у цих губах, вигнутих по^ — блатному, у розмовах нахабних, у реготі, залицяннях, вищупуваннях, палінні, плевоте за два кроки від страстей Христових. У цьому победительно — презирливому виді, з яким шмаркачі прийшли дивитися, як їхні діди повторюють обряди пращурів. Між віруючими миготять одне — два м’яких єврейських особи. Можуть хрещені, може сторонні. Обережно поглядаючи, чекають хресного ходу теж. Євреїв ми всі лаємо, євреї нам бесперечь заважають, а оглянутися б добро: яких ми росіян тим часом виростили? Оглянешся — остовпиш. І адже здаються не штурмовики 30 — х років, не ті, що паски освячені виривали з рук і улюлюкали під чортів — немає! Це як би допитливі: хокейний сезон по телебаченню скінчився, футбольний не починався, туга, — от і лізуть до свічкового віконечка, розштовхавши християн як мішки з отрубями, і, лаючи “церковний бізнес”, купують навіщо — те свічки. Одне тільки дивно: всі приїжджі, а все один одного знають, і по іменах. Як це в них так дружно вийшло? Так не з одного ль вони заводу? Так не чи комсорг їх отут ходить теж? Так можуть ці годинники їм як за дружину записуються? Ударяє дзвін над головою великими ударами — але підмінний: бляшані якісь удари замість повнозвучних глибоких. Дзвін дзвонить, повідомляючи хрещений хід.

И отут — те повалили! — не віруючі, ні, знову ця ревуча молодість. Тепер їх удвічі й утроє навалило у двір, вони поспішають, самі не знаючи, чегоищут, яку сторону захоплювати, звідки буде Хід. Запалюють червоні великодні свечечки, а від свічок — вони прикурюють, от що! Юрбляться, як би очікуючи почати фокстрот. Ще не вистачає тут пивного ларька, щоб ці чубаті діти, що витягнулися, — порода наша не дрібніє! — здували б білу піну на могили.

А с паперті вже зійшла голова Ходу й от загортає сюди під дрібний благовіст. Спереду йдуть два ділових чоловіки й просять товаришів молодих скільки — небудь розступитися. Через три кроки йде лысенький літній мужичок начебто церковного ктитора й несе на тичині затяжкий гранований засклений ліхтар зі свічею. Він опасливо дивиться нагору на ліхтар, щоб нести його рівно, і в сторони так само опасливо. І от звідси починається картина, що так хотілося б написати, якщо б я міг: ктитор не того чи боїться, що будівельники нового суспільства зараз зімнуть їх, кинуться бити?.. Жах передається й глядачеві.

Дівки в штанях зі свічками й хлопці із цигарками в зубах, у кепках і в розстебнутих плащах (особи нерозвинені, нісенітні, самовпевнені на рубль, коли не розуміють на п’ятак; і простогубые є, довірливі; багато цих осіб повинне бути на картині) щільно обстали й дивляться видовище, якого за гроші ніде не побачиш.

За ліхтарем рухаються двоє корогв, але не роздільно, а теж як від переляку стеснясь.

А за ними в п’ять рядів по двох ідуть десять співаючих жінок з товстими палаючими свічами. І всі вони повинні бути на картині! Жінки літні, із твердими усунутими особами, готові й на смерть, якщо спустять на них тигрів. А дві з десяти — дівчини, того самого віку дівчини, що стовпилися навколо із хлопцями, однолітки — але як очищені їхні особи, скільки світлості в них.

Десять жінок співають і йдуть згуртованим ладом. Вони так урочисті, начебто навколо хрестяться, моляться, каються, падають в уклони. Ці жінки не дихають цигарковим димом, їхні вуха завішані від лайок, їхньої підошви не почувають, що церковний двір звернувся в танцмайданчик.

Так починається справжній хресний хід! Щось пробрало й зверят по обох сторони, притихли небагато.

За жінками ідуть у світлих ризах священики й диякони, їхніх чоловік сім. Але як непросторо вони йдуть, як збилися, заважаючи один одному, майже кадилом не розмахнутися, орарий не підняти. Але ж тут, не відговорили б його, міг би йти й служити Патріарх всея Русі!..

Стисло й поспішно вони проходять, а далі — а далі Ходу немає. Нікого більше немає! Ніяких прочан у хресному ході ні, тому що назад у храм їм би вже не забитися. Що моляться ні, але отут — те й поперла, отут — те й поперла наша бражка! Як у проломлені ворота складу, поспішаючи захопити видобуток, поспішаючи розкрасти пайки, обтираючись об кам’яні вереї, закруживаясь у вихрах потоку — тісняться, штовхаються, пробиваються хлопці й дівки — а навіщо? Самі не знають. Подивитися, як будуть попи чудаковать? Або просто штовхатися — це і є їхнє завдання?

Хрещений хід без що моляться! Хресний хід без що хрестяться! Хресний хід у шапках, із цигарками, із транзисторами на груди — перші ряди цієї публіки, як вони втискуються в огорожу, повинні ще обов’язково потрапити на картину!

И тоді вона буде завершена!

Баба хреститься осторонь і говорить іншої:

— Цього року добре, ніякого фулиганства. Міліції скільки.

Ах, от воно! Так це ще — кращий рік?..

Що ж буде із цих роженых і вирощених головних наших мільйонів? До чого освічені зусилля й обнадежные передбачення роздумливих голів? Чого доброго чекаємо ми від нашого майбутнього?

Воістину: обернуться коли — небудь і розтопчуть нас всіх!

И тих, хто нацькував їх сюди — теж розтопчуть.

10 квітня 1966

1 — й день Великодня

Додав: