povnij zmist velika francuzka revolyuciya averchenko a t - Шкільний Всесвіт

Король Людовик XVI Вище ми вказували на струнку систему, який трималися французькі королі: у кожного з них був перший міністр і фаворитка.

Людовик XVI перший порушив цю традицію. Фаворитки в нього не було, а з першими міністрами він надходив так: попався йому одна дуже симпатична людина Тюрго. Тільки що цей Тюрго узявся за корисні, насущні реформи, як Людовик XVI під тиском аристократів спохватився й прогнав Тюрго. Після Тюрго він під тиском суспільної думки запросив керуючими фінансами банкіра Неккера, що теж узявся за реформи, але незабаром спохватився й під тиском аристократії прогнав його. Втім, через якийсь час він під тиском народу знову запросив Неккера. З вищевикладеного видно, що це був король, на який не давив тільки ледачий. Під тиском же народу було скликано королем Національні збори. Але отут втрутився тиск аристократії й придворних. Король послав Національним зборам наказ розійтися. Оратор зборів Мирабо підхопився й заявив: — Ми тут з волі народу, і тільки сила багнетів розжене нас. У цю мінуту трапилося так, що ніхто не давив на короля. Він кивнув головою й добродушно сказав: — Ну добре. Сидите вуж. Втім, через кілька днів під тиском придворної партії король вирішив стягти до Парижа війська з іноземних найманців. Тоді — Те Франція й обурилася проти свого короля. Говорять, що чоловік останній довідається про зраду дружини. Те ж відбувається й з королями, причому роль дружини грає країна. До чого Людовик XVI був сліпий, показує наступний історичний факт. Коли йому доповіли, що Національні збори відмовилися розійтися, він сплеснув руками й сказав: — Так адже це каприз! — Ні, государ, — заперечили йому, — це скандал. Через кілька днів йому донесли, що паризькі громадяни організовують міліцію. Знову сплеснув руками король: — Так адже це скандал! — Ні, государ, — заперечили йому, — це вже бунт. А через два дні, коли парижане взяли й зруйнували Бастилію, король, довідавшись про це, знову патетично сплеснув руками й викликнув: — Так адже це бунт! — Ні, государ… Це вже — революція! Тоді король заспокоївся й навіть переїхав з Версаля в Париж. У Людовика XVI залишався ще прекрасний вихід, яким він міг урятувати своє положення: коштувало йому тільки викинути за двері всіх придворних, які робили на нього тиск, — всіх тунеядцев, ледачих і дурних негідників. Замість цього він: 1) під тиском наближених задумав бігти за кордон. Був пійманий і привезений у Париж; 2) під тиском придворних почав переговори з іноземними державами, просячи в них допомоги проти Франції. За це Франція присудила короля до смерті. Він умер 21 січня 1793 року під ножем гільйотини й перед смертю вперше тримав себе твердо й спокійно… Імовірно, тому, що майже ніхто вже не робив на нещасного короля тиску… Умер король, надолуживши кров’ю всі шаленості своїх пишних попередників, надолуживши руйнування й занепад країни, надолуживши страшну мерзенно пророчу фразу свого діда: — Після мене хоч потоп! Терор Національні збори передали владу Законодавчим зборам, а Законодавчі збори — Національному Конвенту. Якщо можна так виразитися — Франція лівіла з кожним днем. Спочатку у влади стояли жирондисти, що стратили ворогів волі, але коли вони виявилися недостатньо лівими — їх перемінили монтаньяри. Монтаньяри з Робеспьером, Дантоном і Маратом на чолі, звичайно, негайно стратили жирондистів як ворогів волі. Коли всі жирондисти були страчені, Робеспьер зупинив свої неуважний погляд на Дантоне й подумав: — А чи не стратити Дантона як ворога волі? Коли він запропонував це товаришам монтаньярам, ті дуже зраділи й стратили товариша Дантона. Втім, незабаром після цього монтаньяри задали самі собі питання: — А чи не відрубати голову товаришеві Робеспьеру? Зробили це. У Робеспьера був товариш, монтаньяр Сент — Жюст. Відрубали голову й Сент — Жюсту. Таким чином, із всієї компанії один тільки Марат умер своєю смертю. Він був убитий у ванні Шарлоттой Корді — «однією мрійливою дівчиною», як м’яко виражається Іловайський

Додав: