povnij zmist u cirku kuprin a i 1 2 - Шкільний Всесвіт

1Доктор Луховицын, що вважався постійним лікарем при цирку, велів Арбузову роздягнутися. Незважаючи на свій горб, а може бути, саме внаслідок цього недоліку, доктор харчував до циркових видовищ гостру й трохи смішну для людини його віку любов. Правда, до його медичної допомоги прибігали в пірке дуже рідко, тому що в цьому світі лікують забиті місця, виводять із непритомного стану й вправляють вивихи своїми власними засобами, що передаються незмінно з покоління в покоління, імовірно, із часів Олімпійських ігор. Це, однак, не заважало йому не пропускати жодного вечірнього подання, знати близько всіх видатних наїзників, акробатів і жонглерів і хизуватися в розмовах слівцями, вихопленими з лексикона циркової арени й стайні.Але із всіх людей, дієприкметникових цирку, атлети й професійні борці викликали в докторів Луховицына особливе замилування, що досягало розмірів теперішньої пристрасті. Тому, коли Кавунів, звільнившись від крахмаленой сорочки й знявши вязаную фуфайку, що обов’язково носять всі циркові, залишився голим до пояса, маленький доктор від задоволення навіть потер долоню об долоню, обходячи атлета з усіх боків і любуючись його величезним, випестуваним, блискучим, блідо — рожевим тілом з різко виступаючими буграми твердих, як дерево, мускулів. — И чорт же вас візьми, яка силища! — говорив він, тискаючи щосили своїми тонкими, чіпкими пальцями поперемінно те одне, те інше плече Арбузова. — Це вже щось навіть не людське, а кінське, їй — богу. На вашім тілі хоч зараз лекцію по анатомії читай — і атласу ніякого не потрібно. Ну — ка, дружок, зігніть — ка руку в лікті.Атлет зітхнув і, сонно покосившись на свою ліву руку, зігнув її, отчого вище згину під тонкою шкірою, надуваючи й розтягуючи її, виріс і прокотився до плеча велика й пружна куля, завбільшки з дитячу голову. У той же час все оголене тіло Арбузова від дотику холодних пальців доктори раптом покрилося дрібними й твердими пупырышками. — Так, батенька, уже справді наділив вас господь, — продовжував захоплюватися доктор. — Бачите ці от кулі? Вони в нас в анатомії називаються біцепсами, тобто двухглавыми. А це — так звані супінатори й пронаторы. Поверніть кулака, начебто ви відчиняєте ключем замок. Так, так, прекрасно. Бачите, як вони ходять? А це — чуєте, я намацую на плечі? Це — дельтоподібні м’язи. Вони у вас точно полковницькі еполети. Ах, і сильний же ви чоловічина! Що, якщо ви кого — небудь этак… ненавмисно? А? Або, якщо з вами этак… у темному місці зустрітися? А? Я думаю, не приведи бог! Хе — хе — Хе! Ну — З, отже, виходить, ми скаржимося на поганий сон і на легку загальну слабість?Атлет увесь час посміхався соромливо й поблажливо. Хоча він уже давно звик показуватися напівголим перед одягненими людьми, але в присутності кволого доктора йому було ніяково, майже соромно, за своє велике, мускулисте, сильне тіло. — Боюся, доктор, чи не простудився, — сказав він тонким, слабким і небагато сиплим голосом, що зовсім не йде до його масивної фігури. — Головна справа — убиральні в нас потворні, скрізь дме. Під час номера, самі знаєте, спітнієш, а переодягатися доводиться на протязі. Так і проймає. — Голова не болить? Чи не кашляєте? — Ні, кашляти не кашляю, а голова, — Кавунів потер долонею низько обстрижена потилиця, — голова правда щось не в порядку. Не болить, а так… начебто вага якась… І от ще сплю погано. Особливо спочатку. Знаєте, засипаю — засипаю, і раптом мене точно щось підкине на ліжку; точно, розумієте, я чогось злякався. Навіть серце заколотиться від переляку. І этак разу три — чотири: усе прокидаюся. А ранком голова й взагалі… киснуло якось себе почуваю. — Кров носом чи не йде? — Буває іноді, доктор. — Мн — Так — З. Так — З… — значно простягнув Луховицын і, піднявши брови, негайно ж опустив їх. — Мабуть, багато вправляєтеся останнім часом? Утомлюєтеся? — Багато, доктор. Адже масниця тепер, так щодня доводиться з вагами працювати. А іноді, з ранковими поданнями, і по двох разу в день. Так ще через день, крім звичайного номера, доводиться боротися… Звичайно, утомишся небагато… — Так, так, так, — втягуючи в себе повітря й трясучи головою, підтакував доктор. — А от ми вас зараз послухаємо. Розсуньте руки в сторони. Прекрасно. Дихаєте тепер. Спокійно, спокійно. Дихаєте… глибше… ровней…Маленький доктор, тільки — но дістаючи до грудей Арбузова, приклав до неї стетоскоп і став вислухувати. Злякано дивлячись докторові в потилицю, Кавунів галасливо вдихав повітря й випускав його з рота, зробивши губи трубочкою, щоб не дихати на рівний глянсуватий проділ докторських волось.В