povnij zmist tayemna lyudina platonov a p 1 5 - Шкільний Всесвіт

Цією повістю я зобов’язаний своєму колишньому товаришеві Ф. Е. Пухову й тов. Тольскому, комісарові Новоросійського десанту в тил Врангеля. (Прим. автора.) 1Фома Пухів не обдарований чутливістю: він на труні дружини варену ковбасу різав, проголодавшись внаслідок відсутності господарки. — — — і Єство своє бере! — — — і уклав Пухів по цьому питанню.Після поховання дружини Пухів ліг спати, тому що сильно заклопотався й намаялся. Прокинувшись, він захотів квасу, але квас весь вийшов за час хвороби дружини — — — і й немає тепер заботчика про продовольство. Тоді Пухів закурив — — — і для ліквідації спраги. Не встиг він докурити, а вуж до нього хтось голосно постукав беззаперечною рукою. — — — і Хто? — — — і крикнув Пухів, розвалюючи тіло для останнього потягування. — — — і Погоревать не дадуть, сволоти!Однак двері відчинили: може, зі справою людин прийшов.Увійшов сторож з контори начальника дистанції. — — — і Фома Егорыч, — — — і путівка! Розпишіться в графі! Знову мете — — — і поїзда стануть.Розписавшись, Фома Егорыч подивився у вікно: дійсно, починалася заметіль, і вітер уже посвистував над грубною в’юшкою. Сторож пішов, а Фома Егорыч загорював, підслухуючи хуртовину, що лютішає, — — — і й від нудьги, і від бесприютности без дружини. — — — і Все відбувається за законами природи, — — — і засвідчив він самому собі й небагато заспокоївся.Але хуртовина моторошно розгорталася над самою головою Пухова, у вічній трубі, і тому хотілося б мати поруч із собою що — небудь таке — — — і не говорячи про дружину, але хоча б живність яку.По путівці на вокзалі належало бути в шістнадцять годин, а зараз годин дванадцять ще можна поспати, що й було зроблено Фомою Егорычем, не обертаючи уваги на спів хуртовини над в’юшкою.Умлівши й розпарившись, Пухів насилу прокинувся. Ненавмисно він крикнув, по старій свідомості: — — — і Глаша! — — — і дружину покликав; але дерев’яний будиночок перетерплював удари сніжного повітря й весь пищав. Дві кімнати стояли зовсім порожніми, і ніхто не почув словам Фоми Егорыча. А бувало, зараз же відгукнеться співчутлива дружина: — — — і Тобі чого, Фомушка? — — — і А нічого, — — — і відповість, бувало, Фома Егорыч, — — — і це я так покликав: чи цілий ти!А тепер ніякої відповіді й участі: от вони, закони природи! — — — і Дати б моїй бабі капітальний ремонт — — — і живий би була, але засобів немає й харчі погані! — — — і сказав собі Пухів, шнуруючи австрійські черевики. — — — і Хоч би автомат видумали який — небудь: до чого мені трудящим бути набридло! — — — і міркував Тла Єгорович, упаковуючи в мішок їжу: хліб і пшоно.Надворі його зустрів удар снігу в особу й шум бури. — — — і Гада безглузда! — — — і вголос і назустріч, що рухається простору, сказав Пухів, іменуючи всю природу.Проходячи безлюдною привокзальною слободою, Пухів роздратовано буркотав — — — і не від злості, а від смутку й ще отчого — те, але отчого — — — і він уголос не сказав.На вокзалі вже стояв під парами важкий, потужний паровоз із причепленим до нього вагоном — — — і снігоочисником. На снігоочиснику була написано: “Система інженера Э. Бурковского”.”Хто цей Бурковский, де він зараз і чи живий? Хто ж його знає!” — — — і зі смутком подумав Пухів, і отчого — те відразу йому схотілося побачити цього Бурковского.До Пухову підійшов начальник дистанції: — — — і Читай, Пухів, розписуйся, і — — — і поїхали! — — — і й подав наказ:”Наказується правий шлях від Козлова до Лисок тримати безупинно чистим від снігу, для чого пустити в невпинну роботу всі справні снігоочисники. Після задоволення військових поїздів всі паровози поставити для тяги снігоочисників. В екстрених випадках знімати для тої ж тяги чергові станційні паровози. При сильних заметілях поперед кожного військового складу повинен неотлучно працювати снігоочисник, щоб ні на мінуту не був припинений рух і не ослаблений боєздатність Червоної Армії.Перед. Глав. ревіння. комітету Ю. — В. залізн. Рудин. Комісар шляхів сполучення Ю. — З. залізн. Дубанин”.Пухів розписався — — — і в ті роки спробуй не розпишися! — — — і Знову тиждень не спати! — — — і сказав машиніст паровоза, теж розписавшись. — — — і Знову! — — — і сказав Пухів, почуваючи дивне задоволення від майбутнього важкого занепокоєння: усе життя якось незаметней і шибче йде.Начальник дистанції, інженер і горда людина, терпляче слухав заметіль і дивився поверх паровоза якимись відверненими очами. Його разів зо два ставили до стінки, він швидко посивів і всьому підкорився — — — і без скарги й без докору. Але зате назавжди замовчав і говорив тільки розпорядження.Вийшов черговий по станції, в