povnij zmist svyato shho zavzhdi z toboyu xeminguej e 1 9 - Шкільний Всесвіт

Введениепо причинам, цілком переконливим для автора, багато місць, люди, спостереження й враження не ввійшли в цю книгу. Деякі з них повинні залишитися в таємниці, а інші відомі всім, про їх писали й, без сумніву, будуть писати ще.Тут нічого не говориться про стадіон “Анастази”, де ринг був у саду, під деревами стояли столики, а офіціантами були боксери. Ні про тренування з Ларри Гейнсом, ні про знамениті матчі по двадцяти раундів у Зимовому цирку. Ні про таких близьких друзів, як Чарли Суини, Білл Берд і Майк Стрэйтер або Андре Массон і Миро. Нічого не говориться ні про наші подорожі у Шварцвальд, ні про наші одноденні прогулянки по улюблених лісах навколо Парижа. Було б дуже добре, якби все це ввійшло в книгу, але поки прийде обійтися без цього.Якщо читач побажає, він може вважати цю книгу белетристикою. Але адже й белетристичний добуток може пролити якесь світло на те, про що пишуть, як про реальні факти.Эрнест Франсиско — Де — Паула,Куба, 1960Славне кафе на площі Сен — Мишельа потім погода зіпсувалася. Вона перемінилася в один день — — — і й осінь скінчилася. Через дощ нам доводилося закривати на ніч вікна, холодний вітер зривав листи з дерев на площі Контрэскарп. Листи лежали розмочені дощем, і вітер шпурляв дощ у великий зелений автобус на кінцевій зупинці, а кафі “Для аматорів” було переповнено, і вікна запотіли зсередини від тепла й тютюнового диму. Це було похмуре кафе з дурною репутацією, де збиралися п’яниці із усього кварталу, і я не ходив туди, тому що там пахнуло потім і кислим винним перегаром. Чоловіки й жінки, завсідники кафе “Для аматорів”, були завжди п’яні, вірніше, пили доти, поки в них були гроші, а пили вони найчастіше вино, що купували по поллитра або по літрі. Там рекламувалася безліч аперитивів з дивними назвами, але мало хто міг собі їх дозволити, хіба що для початку, щоб скоріше напитися. Жінок — П’яниць називали poivrottes, що означає “алкоголічки”.Кафе “Для аматорів” було вигрібною ямою вулиці Муфтар, вузької, завжди забитої народом торговельної вулиці, що виходить на площу Контрэскарп. У старих житлових будинках на кожному поверсі біля сходів був клозет без сидіння, із двома цементними піднесеннями для ніг по обох сторони отвору, щоб locataire (1) не поскользнулся; ці вбиральні з’єднувалися з вигрібними ямами, уміст яких перекачувалося по ночах в асенізаційні бочки. Улітку у відкриті вікна уривався шум працюючого насоса, і в повітрі поширювався сильний сморід. Бочки були коричнювато — жовтими, і в місячному світлі, коли коня тягли їх по вулиці Кардинала Лемуана, це нагадувало картини Шлюбу. Але ніхто не выкачивал уміст кафе “Для аматорів”, і на пожовтілими, засидженими мухами оголошення про міри покарання, передбачених законом за пияцтво в громадських місцях, так само мало зверталося уваги, як і на погано, що пахнуть завсідників.З першими холодними дощами місто раптом стало по^ — зимовому сумовитим, і більше вже не було високих білих будинків — — — і а тільки мокра чорність вулиці, по якій ти йшов, так закриті двері лавчонок, аптек, паперових і газетних кіосків, вивіски дешевої акушерки й готелю, де вмер Верлен і де в мене на самому верху був номер, у якому я працював.На верхній поверх вело шість або вісім сходових маршів, там було дуже холодно, і я знав, скільки прийде віддати за маленьку в’язку хмизу — — — і три обмотаних дроти пучка коротких, довжиною з полкарандаша, соснових лучинок для розпалювання й оберемок вогкуватих полін, — — — і щоб розвести вогонь і нагріти кімнату. А тому я перейшов під дощем на іншу сторону вулиці, щоб подивитися, чи не йде дим з якої — небудь труби і як він іде. Але диму не було, і я вирішив, що труби, мабуть, охолонули, і не буде тяги, і в кімнаті буде повно диму, і дрова згорять зрячи, а з ними згорять і гроші, і покрокував під дощем. Я пройшов повз ліцей Генріха IV, повз стародавню церкву Этьен — Дю — Мон, перетнув відкриту всім вітрам площа Пантеону, ища вкриття, згорнув праворуч, вийшов на подветренную сторону бульвару Сен — Мішель і, пройшовши мимо Клюни бульваром Сен — Жермен, добрався до кафі на площі Сен — Мішель, що я добре знав.Це було приємне кафе — — — і затишне, чисте й тепле. Я повісив свій старий дощовик на вішалку, щоб він просохнув, поклав бувалий фетровий капелюх на полицю поверх вішалки й замовив cafй au lait (2). Офіціант приніс кава, я дістав з кишені піджака блокнот і олівець і прийнявся писати. Я писав про те, як було в нас у Мічигані, і оскільки день був дуже холодний, вітрян і незатишний, він вийшов таким же в розповіді. Я вже не раз зустрічав пізню о