povnij zmist susidi saltikov shhedrin m e - Шкільний Всесвіт

У деякому селі жили два сусіди: Іван Богатый да Іван Бєдний. Богатого

величали “паном” і “Семенычем”, а бедного — просто Іваном, а іноді й Ивашкой. Обоє минулого гарні люди, а Іван Богатый — навіть відмінний. Як є у всій формі філантроп. Сам цінностей не робив, але про розподіл багатств дуже шляхетно мислив. “Це, говорить, з моєї сторони лепта. Іншої, говорить, і цінностей не робить, та й мислить неблагородно — це вуж свинство. А я ще нічого”. А Іван Бєдний про розподіл багатств зовсім не мислив (недосужно йому було), але, замість того, робив цінності. І теж говорив: “Це з моєї сторони лепта”.Зійдуться вони ввечері під свято, коли й бедным, і богатым — всім досужно, сядуть на крамничку перед хоромами Івана Богатого й почнуть калякать. — У тебе завтра із чим щи? — запитає Іван Богатый. — З порожньому, — відповість Іван Бєдний. — А в мене зі свіжиною.Позіхне Іван Богатый, рот перехрестить, гляне на Бєдного Івана, і жаль йому стане. — Чудно на світі деется, — мовить він, — який людина постійно в працях перебуває, у того по святах порожні щи на столі; а який при корисному дозвіллі складається — у того й у будень щи зі свіжиною. Із чого б це? — И я давно думаю: “Із чого б це?” — так ніколи роздумувати — те мені. Тільки почну думати, ан у ліс за дровами їхати потрібно; привіз дров — дивишся, гній возити або із сохою виїжджати пора прийшла. Так, побіжно, думки — те й ідуть. — Треба б, однак, нам ця справа розсудити. — И я говорю: треба б.Позіхне й Іван Бєдний зі своєї сторони, перехрестить рот, піде спати й у сні завтрашні порожні щи бачить. А на інший день прокинеться — дивиться, Іван Багатий сюрприз йому приготував: свіжини, заради свята, у щи надіслав.У наступний передсвятковий переддень знову зійдуться сусіди й знову за стару матерію приймуться. — чи Віриш, — мовить Іван Богатый, — і наяву, і в сні тільки одне я й бачу: як багато ти проти мене скривджений! — И на цьому спасибі, — відповість Іван Бєдний. — Хоч і я шляхетними думками чималу користь суспільству приношу, однак адже ти… не вийди — ка ти вчасно із сохою — мабуть, і без хліба довелося б насидітися. Чи не так я говорю? — Це так точно. Тільки не виїхати — те мені не можна, тому що в цьому випадку я перший з голоду пропаду. — Правда твоя: хитро ця механіка влаштована. Однак ти не думай, що я її схвалюю, — ні боже мій! Я тільки про одному й тужу: “Господи! як би так зробити, щоб Іванові Бєдному добре було?! Щоб і я — свою порцію, і він — свою порцію”. — И на цьому, пан, спасибі, що турбуєтеся. Це, дійсно, що кабы не чеснота ваша — сидіти б мені свято на тетері на одній… — Що ти! що ти! хіба я про тім! Ти про це забудь, а я от про чому. Скільки разів я вирішувався: “Піду, мол, і віддам маєтки — маєтку — пів — маєтку злиденним!” И віддавав. І що ж! Сьогодні я віддав маєтки — пів — маєтки, а назавтра прокинуся — у мене, замість убылой — те половини, цілих три чверті знову з’явилося. — Виходить, з відсотком… — Нічого, братик, не поробиш. Я — від грошей, а гроші — до мене. Я бедному пригорщу, а мені, замість однієї — те, неведомо звідки, дві. От адже чудо яке!Наговоряться й почнуть позевывать. А між розмовою Іван Богатый все — таки думу думає: “Що б таке зробити, щоб завтра в Івана Бєдного щи зі свіжиною були?” Думає — Думає, та й видумає. — Слухай — Ка, миляга! — скаже, — тепер уже недовго й до ночі залишилося, сходь — ка до мене в город грядку скопати. Ти жартуючи годинку лопатою поковыряешь, а я тебе, по силі можливості, нагороджу, — немов би ти й справді працював.І дійсно, пограє лопатою Іван Бєдний годинка — інший, а завтра він зі святом, немов би й “справді попрацював”.Чи довго, чи коротко сусіди таким манером калякали, тільки під кінець так в Івана Богатого серце раскипелось, що й справді невтерпеж йому стало. Піду, говорить, до самому Набольшему, упаду перед ним і скажу: “Ти в нас око царево! ти тут вирішиш і в’яжеш, караєш і милуєш! Повели нас із Іваном Бєдним в одну версту поверстать. Щоб з його рекрут — і з мене рекрут, з його підведення — і з мене підведення, з його десятини гріш — і з моєї десятини гріш. А душі щоб і його, і моя від акцизу однаково вільні були!”И як сказав, так і зробив. Прийшов до Набольшему, упав перед ним і пояснив своє горе. І Набольший за це Івана Богатого похвалив. Сказав йому: “Исполать тобі, добру молодцеві, за те, що сусіда свого, Ивашку Бєдного, не забуваєш. Немає для начальства приємніше, як коли государеві піддані в добрій згоді й у взаємному піклуванні живуть, і немає того зла злее, як коли вони у сварі, у ненависті й у доносах друг на дружкові час проводять!” Сказав це Набольший і, на свій страх, повелів своїм помічникам, щоб, у вигляді до