Переглядаючи свої записи про пригоди Шерлока Холмса, — — — і а таких записів, які я вів протягом останніх восьми років, у мене більше сімдесятьох, — — — і я знаходжу в них чимало трагічних випадків, є серед них і забавні, є й вигадливі, але немає жодного пересічного: працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди залучали тільки такі справи, у яких є що — небудь надзвичайне, а порию навіть фантастичне.Особливо вигадливим здається мені справа гарна відомої в Суррее сім’ї Ройлоттов зі Стік — Морона. Ми з Холмсом, два холостяки, жили тоді разом на Бейкер — Стрит. Імовірно, я б і раніше опублікував свої записи, але я дав слово тримати цю справу в таємниці й звільнився від свого слова лише місяць назад, після передчасної кончити тої жінки, який воно було дано. Мабуть, буде недаремно представити ця справа в щирому світлі, тому що поголоска приписувало смерть доктора Гримсби Ройлотта ще більш жахливим обставинам, чим ті, які були в дійсності.Прокинувшись в один квітневий ранок 1883 року, я побачив, що Шерлок Холмс коштує в мого ліжка. Одягнено він був не по — домашньому. Звичайно він піднімався з постелі пізно, але тепер годинники на каміні показували лише чверть на восьму. Я подивився на нього з подивом і навіть трохи докірливо. Сам я був вірний своїм звичкам.

— — — і Досить шкодую, що розбудив вас, Уотсон, — — — і сказав він. — — — і Але такий вуж сьогодні день. Розбудили миссис Хадсон, вона — — — і мене, а я — — — і вас.

— — — і Що ж таке? Пожежа?

— — — і Ні, клієнтка. Приїхала якась дівчина, вона жахливо схвильована й неодмінно бажає побачити із мною. Вона чекає в приймальні. А вуж якщо молода дама вирішується в настільки ранню годину подорожувати по вулицях столиці й піднімати з постелі незнайомої людини, я думаю, вона хоче повідомити щось дуже важливе. Справа може виявитися цікавим, і вам, звичайно, хотілося б почути цю історію з найпершого слова. От я й вирішив надати вам цю можливість.

— — — і Буду щасливий почути таку історію.Я не хотів більшої насолоди, як випливати за Холмсом під час його професійних занять і любуватися його стрімкою думкою. Часом здавалося, що він вирішує пропоновані йому загадки не розумом, а якимсь натхненним чуттям, але насправді всі його висновки були засновані на точній і строгій логіці.Я швидко одягся, і через кілька хвилин ми спустилися у вітальню. Дама, одягнена в чорне, з густою вуаллю на особі, піднялася з нашою появою.

— — — і Добрий ранок, пані, — — — і сказав Холмс привітно. — — — і Мене кличуть Шерлок Холмс. Це мій близький друг і помічник, доктор Уотсон, з яким ви можете бути настільки ж відверті, як і із мною. Ага! Як добре, що миссис Хадсон догадалася затопити камін. Я бачу, ви дуже змерзнули. Сідайте ближче до вогню й дозволите запропонувати вам чашку кава.

— — — і Не холод змушує мене тремтіти, містер Холмс, — — — і тихо сказав жінка, підсаджуючись до каміна.

— — — і А що ж?

— — — і Страх, містер Холмс, жах!Із цими словами вона підняла вуаль, і ми побачили, як вона порушена, яке в неї посіріла, змарніла особа. У її очах був переляк, немов у зацькованого звіра. Їй було не більше тридцяти років, але у волоссях уже блищала сивина, і виглядала вона втомленої й змученої.Шерлок Холмс оглянув її своїм швидким всерозуміючим поглядом.

— — — і Вам нема чого боятися, — — — і сказав він, ласкаво погладивши її по руці. — — — і Я впевнений, що нам удасться влагодити всі неприємності… Ви, я бачу, приїхали ранковим поїздом.

— — — і Хіба ви мене знаєте?

— — — і Ні, але я помітив у вашій лівій рукавичці зворотний квиток. Ви сьогодні рано встали, а потім, направляючись на станцію, довго тряслися у двуколке по кепській дорозі.Дама різко здригнулася й у замішанні глянула на Холмса.

— — — і Тут немає ніякого чуда, пані, — — — і сказав він, посміхнувшись. — — — і Лівий рукав вашого жакета принаймні в семи місцях заляпаний брудом. Плями зовсім свіжі. Так обляпатися можна тільки у двуколке, сидячи ліворуч від кучерів.

— — — і Всі так і було, — — — і сказала вона. — — — і Біля шести годин я вибралася з будинку, у двадцять мінут сьомого була в Летерхеде й з першим поїздом приїхала в Лондон, на вокзал Ватерлоо… Сер, я більше не винесу цього, я збожеволію! У мене немає нікого, до кого я могла б звернутися. Є, втім, одна людина, що приймає в мені участь, але чим він мені може допомогти, бідолаха? Я чула про вас, містер Холмс, чула від миссис Фаринтош, що ви допомогли в мінуту горя. Вона дала мені ваша адреса. Про сер, допоможіть і мені або принаймні спробуйте пролити хоч небагато світла в той непроникний морок, що оточує мене! Я не в змозі віддячити вас зараз за ваші послуги, але через місяць — півтора я буду замужем, тоді в мене буде право розпоряджатися своїми доходами, і ви побачите, що я вмію бути вдячної.Холмс підійшов до конторки, відкрив її, дістав звідти записну книжку.

— — — і Фаринтош… — — — і сказав він. — — — і Ах так, я згадую цей випадок. Він пов’язаний з тіарою з опалів. По — моєму, це було ще до нашого знайомства, Уотсон. Можу вас запевнити, пані, що я буду щасливий поставитися до вашої справи з такою же ретельністю, з яким поставився до справи вашої приятельки. А винагороди мені ніякого не потрібно, тому що моя робота й служить мені винагородою. Звичайно, у мене будуть деякі витрати, і їх ви можете відшкодувати, коли вам буде завгодно. А тепер попрошу вас повідомити нас подробиці вашої справи, щоб ми могли мати своє судження про нього.

— — — і На жаль! — — — і відповіла дівчина. — — — і Жах мого положення полягає в тім, що мої страхи так невизначені й неясні, а підозри ґрунтуються на таких дріб’язках, здавалося б, що не мають ніякого значення, що навіть той, до кого я маю право звернутися за порадою й допомогою, уважає всі мої оповідання бреднями нервової жінки. Він не говорить мені нічого, але я читаю це в його заспокійливих словах і ухильних поглядах. Я чула, містер Холмс, що ви, як ніхто, розбираєтеся у всяких порочних похилостях людського серця й можете порадити, що мені робити серед навколишніх мене небезпек.

— — — і Я весь увага, пані.

— — — і Мене кличуть Элен Стоунер. Я живу в будинку мого вітчима, Ройлотта. Він є останнім нащадком однієї з найстарших саксонських прізвищ в Англії, Ройлоттов зі Стік — Морона, у західної границі Суррея.Холмс кивнув головою.

— — — і Мені знайомо це ім’я, — — — і сказав він.

— — — і Були часи, коли сім’я Ройлоттов була однієї із самих богатых в Англії. На півночі володіння Ройлоттов простиралися до Беркшира, а на заході — — — і до Хапшира. Але в минулому сторіччі чотири покоління підряд промотували сімейний стан, поки нарешті один зі спадкоємців, жагучий гравець, остаточно не розорив сім’ю в часи регентства. Від колишніх маєтків залишилися лише кілька акрів землі так стародавній будинок, побудований років двісті назад і що загрожує звалитися під тягарем заставних. Останній поміщик із цього роду тягнув у своєму будинку животіння злиденного аристократа. Але його єдиний син, мій вітчим, зрозумівши, що треба якось пристосуватися до нового положення речей, позичив у якогось родича необхідну суму грошей, надійшов в університет, закінчив його з дипломом лікаря й виїхав у Калькутту, де завдяки своєму мистецтву й витримці незабаром придбав широку практику. Але от у будинку в нього трапилася крадіжка, і Ройлотт у припадку сказу побив до смерті тубільця — дворецького. Із працею уникши страти, вона довгий час нудився у в’язниці, а потім вернувся в Англію похмурою й розчарованою людиною.В Індії доктор Ройлотт женився на моїй матері, миссис Стоунер, молодій удові генерал — майора артилерії. Ми були близнюки — — — і я й моя сестра Джулия, і, коли наша мати виходила заміж за доктора, нам ледь минуло два роки. Вона мала чималий стан, що давав їй не менше тисячі фунтів доходу в рік. По її заповіті, цей стан переходило до доктора Ройлотту, оскільки ми жили разом. Але якщо ми вийдемо заміж, кожної з нас повинна бути виділена певна сума річного доходу. Незабаром після нашого повернення в Англію наша мати вмерла — — — і вона загинула вісім років тому під час залізничної катастрофи при Кру. Після її смерті доктор Ройлотт залишив свої спроби влаштуватися в Лондоні й налагодити там медичну практику й разом з нами оселився в родовому маєтку в Стік — Морон. Стану нашої матері цілком вистачало на те, щоб задовольняти наші потреби, і, здавалося, ніщо не повинне було заважати нашому щастю.Але дивна зміна відбулася з моїм вітчимом. Замість того, щоб подружитися із сусідами, які спочатку зраділи, що Ройлотт зі Стік — Морона повернувся в родове гніздо, він замкнувся в садибі й дуже рідко виходив з будинку, а якщо й виходив, то щораз затівав потворну сварку з першою же людиною, що попадався йому на шляху. Скажена запальність, що доходить до несамовитості, передавалася по чоловічій лінії всім представникам цього роду, а в мого вітчима вона, імовірно, ще більше підсилилася завдяки довгому перебуванню в тропіках. Багато було в нього лютих зіткнень із сусідами, два рази справа кінчалася поліцейською ділянкою. Він зробився грозою всього селища… Потрібно сказати, що він людина неймовірної фізичної сили, і, тому що в припадку гніву зовсім не володіє собою, люди при зустрічі з ним буквально шарахалися убік.Минулого тижня він жбурнув у ріку місцевого коваля, і, щоб відкупитися від публічного скандалу, мені довелося віддати всі гроші, які я могла зібрати. Єдині друзі його — — — і цигани, що кочують, він дозволяє цим бродягам розкидати намети на невеликою, зарослою ожиною клаптику землі, що становить всі його родове маєтку, і часом кочує разом з ними, по цілих тижнях не вертаючись додому. Ще є в нього пристрасть до тварин, яких надсилає йому з Індії один знайомий, і в цей час по його володіннях вільно розгулюють гепард і павіан, наводячи на жителів майже такий же страх, як і він сам.З моїх слів ви можете укласти, що ми із сестрою жили не занадто — те весело. Ніхто не хотів іти до нас у служіння, і довгий час всю домашню роботу ми виконували самі. Сестрі було всього тридцять років, коли вона вмерла, а в неї вже починала пробиватися сивина, така ж, як у мене.

— — — і Так ваша сестра вмерла?

— — — і Вона вмерла рівно два роки тому, і саме про її смерть я й хочу розповісти вам. Ви самі розумієте, що при такому способі життя ми майже не зустрічалися з людьми нашого віку й нашого кола. Правда, у нас є незаміжня тітка, сестра нашої матері, мисс Гонорія Уэстфайл, вона живе біля Харроу, і час від часу нас відпускали погостювати в неї. Два роки тому моя сестра Джулия проводила в неї Різдво. Там вона зустрілася з відставним майором флоту, і він зробився її нареченим. Повернувшись додому, вона розповіла про свої заручини нашому вітчимові. Вітчим не заперечував проти її заміжжя, але за два тижні до весілля трапилася жахлива подія, що позбавила мене єдиної подруги…Шерлок Холмс сидів у кріслі, відкинувшись назад і поклавши голову на довгу подушку. Ока його були закриті. Тепер він підняв віка й глянув на відвідувачку.

— — — і Прошу вас розповідати, не пропускаючи ні однієї подробиці, — — — і сказав він.

— — — і Мені легко бути точної, тому що всі події тих жахливих днів урізалися в мою пам’ять… Як я вже говорила, наш будинок дуже старий, і тільки одне крило придатне для житла. У нижньому поверсі розміщаються спальні, вітальні перебувають у центрі. У першій спальні спить доктор Ройлотт, у другий спала моя сестра, а в третьої — — — і я. Спальні не повідомляються між собою, але всі вони мають вихід в один коридор. Чи досить ясно я розповідаю?

— — — і Так, цілком.Вікна всіх трьох спалень виходять на галявину. У ту фатальну ніч доктор Ройлотт рано вийшов у свою кімнату, але ми знали, що він ще не ліг, тому що сестру мою довго турбував захід міцних індійських сигар, які він мав звичку курити. Сестра не виносила цього заходу й прийшла в мою кімнату, де ми просиділи якийсь час, бовтаючи про її майбутнє заміжжя. Об одинадцятій годині вона піднялася й хотіла піти, але у дверей зупинилася й запитала мене:

“Скажи, Элен, чи не здається тобі, начебто хтось свистить по ночах?”

“Немає”, — — — і сказала я.

“Сподіваюся, що ти не свистиш у сні?”

“Звичайно, немає. А в чому справа?”

“Останнім часом, години в три ночі, мені ясно чується тихий, виразний свист. Я сплю дуже чуйно, і свист будить мене. Не можу зрозуміти, звідки він доноситься, — — — і бути може, із сусідньої кімнати, бути може, з галявини. Я давно вже хотіла запитати в тебе, чи чула ти його”.

“Ні, не чула. Може, свистять ці мерзенні цигани?”

“Дуже можливо. Однак, якби свист доносився з галявини, ти теж чула б його”.

“Я сплю набагато міцніше тебе”.

“Втім, все це дрібниці”, — — — і посміхнулася сестра, закрила мої двері, і через кілька митей я почула, як клацнув ключ у її двері.

— — — і От як! — — — і сказав Холмс. — — — і Ви на ніч завжди защіпаєтеся на ключ?

— — — і Завжди.

— — — і А чому?

— — — і Я, здається, уже згадала, що в доктора жили гепард і павіан. Ми почували себе в безпеці лише тоді, коли двері були закриті на ключ.

— — — і Розумію. Прошу продовжувати.

— — — і Вночі я не могла заснути. Неясне відчуття якогось невідворотного нещастя охопило мене. Ми близнюки, а ви знаєте, якими тонкими узами зв’язані настільки родинні душі. Ніч була моторошна: вив вітер, дощ тарабанив у вікна. І раптом серед гуркоту бури пролунав дикий крик. Те кричала моя сестра. Я зстрибнула з ліжка й, накинувши велику хустку, вискочила в коридор. Коли я відкрила двері, мені здалося, що я чую тихий свист, начебто того, про яке мені розповідала сестра, а потім щось дзвякнуло, немов на землю впав важкий металевий предмет. Підбігши до кімнати сестри, я побачила, що двері тихенько колишуться взад і вперед. Я зупинилася, уражена жахом, не розуміючи, що відбувається. При світлі лампи, що горіла в коридорі, я побачила свою сестру, що з’явилася у дверях, валандаючись, як п’яна, з більм від жаху особою, простягаючи вперед руки, немов молячи про допомогу. Кинувшись до неї, я обійняла її, але в цю мить коліна сестри підігнулися, і вона звалилася додолу. Вона корчилася, немов від нестерпного болю, руки й ноги її судомило. Спочатку мені здалося, що вона мене не довідається, але коли я схилилася над нею, вона раптом скрикнула… ПРО, я ніколи не забуду її страшного голосу.

“Боже мій, Элен! — — — і кричала вона. — — — і Стрічка! Строката стрічка!”Вона намагалася ще щось сказати, указуючи пальцем убік кімнати доктори, але новий приступ судорог обірвав її слова. Я вискочила й, голосно кричачи, побігла за вітчимом. Він уже поспішав мені назустріч у нічному халаті. Сестра була без свідомості, коли він наблизився до неї. Він влив їй у рот коньяку й негайно ж послав за сільським лікарем, але всі зусилля врятувати її минулого даремні, і вона померла, не опритомнюючи. Такий був жахливий кінець моєї любої сестри…

— — — і Дозвольте запитати, — — — і сказав Холмс. — — — і Ви впевнені, що чули свист і брязкіт металу? Могли б ви показати це під присягою?

— — — і Про це запитував мене й слідчий. Мені здається, що я чула ці звуки, однак мене могли ввести в оману й завивання бури й потріскування старого будинку.

— — — і Ваша сестра була одягнена?

— — — і Ні, вона вибігла в одній нічній сорочці. У правій руці в неї був обгорілий сірник, а в лівої сірникова коробка.

— — — і Виходить, вона чиркнула сірником і стала оглядатися, коли щось злякало її. Дуже важлива подробиця. А до яких висновків прийшов слідчий?

— — — і Він ретельно вивчив всі обставини — — — і адже буйний характер доктори Ройлотта був відомий всій окрузі, але йому так і не вдалося знайти мало — мальськи задовільну причину смерті моєї сестри. Я показала на наслідку, що двері її кімнати були замкнені зсередини, а вікна захищені зовні стародавніми ставнями із широкими залізними засувами. Стіни були піддані самому уважному вивченню, але вони всюди виявилися дуже міцними. Огляд підлоги теж не дав ніяких результатів. Коминкова труба широка, але неї перекривають цілих чотири в’юшки. Отже, не можна сумніватися, що сестра під час її катастрофи, що осягла, була зовсім одна. Ніяких слідів насильства виявити не вдалося.

— — — і А як щодо отрути?

— — — і Лікарі досліджували її, але не знайшли нічого, що вказувало б на отруєння.

— — — і Що ж, по — вашому, було причиною смерті?

— — — і Мені здається, вона вмерла від жаху й нервового потрясіння. Але я не уявляю собі, хто міг би її так налякати.

— — — і А цигані були в той час у садибі?

— — — і Так, цигани майже завжди живуть у нас.

— — — і А що, по — вашому, могли означати її слова про стрічку, про строкату стрічку?

— — — і Іноді мені здавалося, що слова ці були сказані просто в маренні, а іноді — — — і що вони ставляться до циганів. Але чому стрічка строката? Можливо, що строкаті хустки, які носять циганки, вселили їй цей дивний епітет.Холмс покачав головою: видимо, пояснення не задовольняло його.

— — — і Це справа темне, — — — і сказав він. — — — і Прошу вас, продовжуйте.

— — — і З тих пор пройшло два роки, і життя моя була ще більш самотньої, чим раніше. Але місяць назад один близький мені людина, який я знаю багато років, зробив мені речення. Його кличуть Армитедж, Пэрси Армитедж, він другий син містера Армитеджа із Крейнуотера, біля Рединга. Мій вітчим не заперечував проти нашого шлюбу, і цією весною ми повинні обвінчатися. Два дні назад у західному крилі нашого будинку почалися деякі переробки. Була пробита стіна моєї спальні, і мені довелося перебратися в ту кімнату, де померла сестра, і спати на тім самому ліжку, на якій спала вона. Можете собі представити мій жах, коли минулою ніччю, лежачи без сну й міркуючи про її трагічну смерть, я раптово почула в тиші той самий тихий свист, що був провісником загибелі сестри. Я підхопилася, запалила лампу, але в кімнаті нікого не було. Знову лягти я не могла — — — і я була занадто схвильована, тому я одяглася й, ледве розвидніло, вислизнула з будинку, взяла двуколку в готелі “Корона”, що перебуває напроти нас, поїхала в Летерхед, а звідти сюди — — — і з однією тільки думкою побачити вас і запитати у вас ради.

— — — і Ви дуже розумно надійшли, — — — і сказав мій друг. — — — і Але чи всі ви розповіли мені?

— — — і Так, усе.

— — — і Ні, не всі, мисс Ройлотт: ви щадите й вигороджуєте свого вітчима.

— — — і Я не розумію вас…Замість відповіді Холмс відкинув чорну мереживну обробку на рукаві нашої відвідувачки. П’ять багряних плям — — — і сліди п’яти пальців — — — і ясно виднілися на білому зап’ясті.

— — — і Так, з вами обійшлися жорстоко, — — — і сказав Холмс.Дівчина густо почервоніла й поспішила опустити мережива.

— — — і Вітчим — — — і сувора людина, — — — і сказала вона. — — — і Він дуже сильний, і, можливо, сам не зауважує своєї сили.Наступило довге мовчання. Холмс сидів, підперши руками підборіддя й дивлячись на вогонь, що потріскував у каміні.

— — — і Складна справа, — — — і сказав він нарешті. — — — і Мені хотілося б з’ясувати ще тисячу подробиць, перш ніж вирішити, як діяти. А тим часом не можна втрачати ні мінути. Послухайте, якби ми сьогодні ж приїхали в Стік — Морон, удалося б нам оглянути ці кімнати, але так, щоб ваш вітчим нічого не довідався.

— — — і Він саме говорив мені, що збирається їхати сьогодні в місто по якихось важливих справах. Можливо, що його не буде весь день, і тоді ніхто вам не перешкодить. У нас є економка, але вона стара й дурна, і я легко можу видалити її.

— — — і Превосходно. Ви нічого не маєте проти поїздки, Уотсон?

— — — і Рівне нічого.

— — — і Тоді ми приїдемо обоє. А що ви самі збираєтеся робити?

— — — і В мене в місті є деякі справи. Але я повернуся дванадцятигодинним поїздом, щоб бути на місці до вашого приїзду.

— — — і Чекайте нас незабаром після полудня. У мене тут теж є деякі справи. Може бути ви залишитеся й поснідаєте з нами?

— — — і Ні, мені треба йти! Тепер, коли я розповіла вам про своє горе, у мене просто камінь звалився з душі. Я буду рада знову побачитися з вами.Вона опустила на особу чорну густу вуаль і вийшла з кімнати.

— — — і Так що ж ви про все це думаєте, Уотсон? — — — і запитав Шерлок Холмс, відкидаючись на спинку крісла.

— — — і По — моєму, це найвищою мірою темна й брудна справа.

— — — і Досить брудне й досить темне.

— — — і Але якщо наша гостя права, затверджуючи, що підлога й стіни в кімнаті міцні, так що через двері, вікна й коминкову трубу неможливо туди проникнути, виходить, її сестра в мінуту своєї таємничої смерті була зовсім одна…

— — — і В такому випадку, що означають ці нічні свисти й дивні слова вмираючої?

— — — і Уявити собі не можу.

— — — і Якщо зіставити факти: нічні свисти, цигани, з якими в цього старого доктора такі близькі відносини, натяки вмираючої на якусь стрічку й, нарешті, той факт, що мисс Элен Стоунер чула металевий брязкіт, що міг видавати залізний засув від ставні… якщо згадати до того ж, що доктор зацікавлений у запобіганні заміжжя своєї пасербиці, — — — і я думаю, що ми напали на вірні сліди, які допоможуть нам розгадати ця таємнича подія.

— — — і Але тоді при чому тут цигани?

— — — і Поняття не маю.

— — — і В мене все — таки є безліч заперечень…

— — — і Та й у мене теж, і тому ми сьогодні їдемо в Стік — Морон. Я хочу перевірити все на місці. Не обернулися б деякі обставини самим фатальним образом. Може бути їх удасться прояснити. Чорт візьми, що це значить?Так викликнув мій друг, тому що двері раптово широко розгорнули, і в кімнату ввалився якийсь суб’єкт колосального росту. Його костюм представляв собою дивну суміш: чорний циліндр і довгий сюртук указували на професію лікаря, а по високим гетрам і мисливському хлисті в руках його можна було прийняти за сільського жителя. Він був так високий, що капелюхом зачіпав верхню поперечину наших дверей, і так широкий у плечах, що ледь протискувався у двері. Його товсте, жовте від засмаги особа зі слідами всіх пороків було перерізано тысячью зморшок, а глибоко сидячі, злобливо блискаючі очі й довгий, тонкий, кощавий ніс надавали йому подібність зі старим хижим птахом.Він перекладав погляд те на Шерлока Холмса, то на мене.

— — — і Який з вас Холмс? — — — і промовив нарешті відвідувач.

— — — і Це моє ім’я, сер, — — — і спокійно відповів мій друг. — — — і Але я не знаю вашого.

— — — і Я доктор Гримсби Ройлотт зі Стік — Морона.

— — — і Дуже радий. Сідаєте, будь ласка, доктор, — — — і люб’язно сказав Шерлок Холмс.

— — — і Не стану я сідати! Тут була моя пасербиця. Я вистежив неї. Що вона говорила вам?

— — — і Щось не по сезоні холодна погода нині, — — — і сказав Холмс.

— — — і Що вона говорила вам? — — — і злобливо закричав старий.

— — — і Втім, я чув, крокуси будуть відмінно цвісти, — — — і незворушно продовжував мій приятель.

— — — і Ага, ви хочете відскіпатися від мене! — — — і сказав наш гість, роблячи крок уперед і розмахуючи мисливським хлистом. — — — і Знаю я вас, негідника. Я вже й колись чув про вас. Ви любите сунути ніс у чужі справи.Мій друг посміхнувся.

— — — і Ви проноза!Холмс посміхнувся ще ширше.

— — — і Поліцейський шукач!Холмс від душі розреготався.

— — — і Ви дивно приємний співрозмовник, — — — і сказав він. — — — і Виходячи звідси, закрийте двері, а те, право ж, сильно протягає.

— — — і Я вийду тільки тоді, коли висловлюся. Не здумайте втручатися в мої справи. Я знаю, що мисс Стоунер була тут, я стежив за нею! Горі тому, хто стане в мене на шляху! Дивитеся!Він швидко підійшов до каміна, взяв коцюбу й зігнув її своїми величезними засмаглими руками.

— — — і Дивитеся, не попадайтеся мені в лабети! — — — і прорычал він, жбурнувши скривлену коцюбу в камін і вийшов з кімнати.

— — — і Який люб’язний пан! — — — і сміючись, сказав Холмс. — — — і Я не такий велетень, але якби він не пішов, мені довелося б довести йому, що мої лабети нітрохи не слабкіше його лабетів.Із цими словами він підняв сталеву коцюбу й одним швидким рухом розпрямив її.

— — — і Яка нахабність змішувати мене з детективами з поліції! Що ж, завдяки цій події наші дослідження стали ще цікавіше. Сподіваюся, що наша приятелька не постраждає від того, що так нерозважно дозволила цій худобині вистежити себе. Зараз, Уотсон, ми поснідаємо, а потім я відправлюся до юристів і наведу в них кілька довідок.Було вже біля години, коли Холмс вернувся додому. У руці в нього був аркуш синього паперу, весь пописаний замітками й цифрами.

— — — і Я бачив заповіт покійної дружини доктори, — — — і сказав він. — — — і Щоб точніше розібратися в ньому, мені довелося довідатися про нинішню вартість цінних паперів, у яких поміщений стан покійної. У рік смерті загальний дохід її становив майже тисячу фунтів стерлінгів, але з тих пор у зв’язку з падінням цін на сільськогосподарські продукти, зменшився до семисот п’ятдесятьох фунтів стерлінгів. Вийшовши заміж, кожна дочка має право на щорічний дохід у двісті п’ятдесят фунтів стерлінгів. Отже, якби обидві дочки вийшли заміж, наш красень одержував би тільки жалюгідні крохи. Його доходи значно зменшилися б і в тому випадку, якби заміж вийшла лише одна з дочок. Я не дарма витратив ранок, тому що одержав ясні докази, що у вітчима були досить вагомі підстави перешкоджати заміжжю пасербиць. Обставини занадто серйозні, Уотсон, і не можна втрачати ні мінути, тим більше що старий уже знає, як ми цікавимося його справами. Якщо ви готові, треба скоріше викликати кэб і їхати на вокзал. Буду вам надзвичайно вдячний, якщо ви сунете в кишеню револьвер. Револьвер — — — і чудовий аргумент для джентльмена, що може зав’язати вузлом сталеву коцюбу. Револьвер так зубна щітка — — — і от і все, що нам знадобиться.На вокзалі Ватерлоо нам пощастило відразу потрапити на поїзд. Приїхавши в Летерхед, ми в готелі біля станції взяли двуколку й проїхали миль п’ять мальовничими дорогами Суррея. Був дивовижний сонячний день, і лише кілька пір’ястих хмар плило по небу. На деревах і на живоплоті біля доріг тільки що розпустилися зелені бруньки, і повітря було напоєно чудовим заходом вологої землі.Дивним здавався мені контраст між сладостным пробудженням весни й жахливою справою, через якого ми прибутку сюди. Мій приятель сидів спереду, схрестивши руки, насунувши капелюх на очі, опустивши підборіддя на груди, занурений у глибокі думи. Раптово він підняв голову, ляснув мене по плечу й указав кудись удалину.

— — — і Подивитеся!Великий парк розкинувся по схилі пагорба, переходячи в густий гай на вершині; через гілки виднілися обриси високого даху й шпиль стародавнього поміщицького будинку.

— — — і Стік — Морон? — і запитав Шерлок Холмс.

— — — і Так, сер, це будинок Гримсби Ройлотта, — — — і відповів візник.

— — — і Бачите, геть там будують, — — — і сказав Холмс. — — — і Нам потрібно потрапити туди.

— — — і Ми їдемо до села, — — — і сказав візник, указуючи на дахи, видневшиеся в деякому віддаленні ліворуч. — — — і Але якщо ви хочете скоріше потрапити до будинку, вам краще перелізти тут через забір, а потім пройти полями по стежці. По тій стежці, де йде ця леді.

— — — і А ця леді начебто мисс Стоунер, — — — і сказав Холмс, заслоняючи ока від сонця. — — — і Так, ми краще підемо по стежці, як ви радите.Ми вийшли із двуколки, розплатилися, і екіпаж покотив назад у Летерхед.

— — — і Нехай цей малий думає, що ми архітектори, — — — і сказав Холмс, коли ми лізли через забір, — — — і тоді наш приїзд не викличе особливих толков. Добрий день, мисс Стоунер! Бачите, ми стримали своє слово!Наша ранкова відвідувачка радісно поспішала нам назустріч.

— — — і Я с таким нетерпінням чекала вас! — — — і викликнула дна, гаряче потискуючи нам руки. — — — і Все влаштувався чудово: доктор Ройлотт виїхав у місто й навряд чи вернеться раніше вечора.

— — — і Ми мали задоволення познайомитися з доктором, — — — і сказав Холмс і двома словами розповів про те, що відбулося.Мисс Стоунер сполотніла.

— — — і Боже мій! — — — і викликнула вона. — — — і Виходить, він ішов за мною слідом!

— — — і Схоже на те.

— — — і Він так хитрий, що я ніколи не почуваю себе в безпеці. Що він скаже, коли вернеться?

— — — і Прийде йому бути обережніше, тому що тут може найтися дехто похитрее його. На ніч замкніться від нього на ключ. Якщо він буде буйствувати, ми відвеземо вас до вашої тітки в Харроу… Ну, а тепер треба якнайкраще використовувати час, і тому проводите нас, будь ласка, у ті кімнати, які ми повинні обстежити.Будинок був із сірим, покритим лишайником каменю й мав два напівкруглих крила, розпростертих, немов клішні в краба, по обидва боки високої центральної частини. В одному із цих крил вікна були вибиті й забиті дошками; дах місцями провалився. Центральна частина здавалася майже настільки ж зруйнованої, зате праве крило було порівняно недавно оброблене, і по шторах на вікнах, по блакитнуватих серпанках, які вилися із труб, видно було, що живуть саме тут. У крайньої стіни були споруджені ліси, початі деякі роботи. Але жодного муляра не було видно.Холмс став повільно расхаживать по нерозчищеній галявині, уважно дивлячись на вікна.

— — — і Наскільки я розумію, отут кімната, у якій ви жили колись. Середнє вікно — — — і з кімнати вашої сестри, а третє вікно, те, що ближче до головного будинку, — — — і з кімнати доктора Ройлотта…

— — — і Зовсім правильно. Але тепер я живу в середній кімнаті.

— — — і Розумію, через ремонт. До речі, якось непомітно, щоб ця стіна мала потребу в настільки невідкладному ремонті.

— — — і Зовсім не має потреби. Я думаю, це просто прийменник, щоб забрати мене з моєї кімнати.

— — — і Досить імовірно. Отже, уздовж протилежної стіни тягнеться коридор, куди виходять двері всіх трьох кімнат. У коридорі, без сумніву, є вікна?

— — — і Так, але дуже маленькі. Пролізти крізь них неможливо.

— — — і Тому що ви обидві защіпалися на ключ, то з коридору потрапити до вас у кімнати не можна. Будьте люб’язні, пройдіть у свою кімнату й закрийте ставні.Мисс Стоунер виконала його прохання. Холмс попередньо оглянувши вікно, ужив всі зусилля, щоб відкрити ставні зовні, але безуспішно: не було ні однієї щілинки, крізь яку можна було б просунути хоч лезо ножа, щоб підняти засув. За допомогою лупи він оглянув петлі, але вони були із твердого заліза й міцно вправлені в масивну стіну.

— — — і Гм! — — — і проговорив він, у роздум почухуючи підборіддя. — — — і Моя первісна гіпотеза не підтверджується фактами. Коли ставні закриті, у ці вікна не влізти… Добре, подивимося, чи не вдасться нам з’ясувати що — небудь, оглянувши кімнати зсередини.Маленькі бічні двері відкривалися у вибілений известкой коридор, у який виходили двері всіх трьох спалень. Холмс не порахував потрібним оглядати третю кімнату, і ми відразу пройшли в другу, де тепер спала мисс Стоунер і де вмерла її сестра. Це була просто обставлена комнатка з низькою стелею й із широким каміном, одним з тих, які зустрічаються в стародавніх сільських будинках. В одному куті стояв комод; інший кут займало вузьке ліжко, покрита білою ковдрою; ліворуч від вікна перебував туалетний столик. Оздоблення кімнати довершували два плетених стільці так квадратний коврик посередине. Панелі на стінах були з темними, сточеними хробаками дуба, такі древні й вицвілі, що здавалося, їх не міняли із часу будівлі будинку