povnij zmist stribuxa chexov a p 1 2 - Шкільний Всесвіт

Iна весіллю в Ольги Іванівни були всі її друзі й добрі знайомі. — Подивитеся на нього: не чи правда, у ньому щось є? — говорила вона своїм друзям, киваючи на чоловіка і як би бажаючи пояснити, чому це вона вийшла за простого, дуже звичайного й нічим не чудової людини.Її чоловік, Осип Степаныч Димов, був лікарем і мав чина титулярного радника. Служив він у двох лікарнях: в одним понадштатним ординатором, а в іншій — прозектором. Щодня від 9 годин ранку до полудня він приймав хворих і займався в себе в палаті, а після полудня їхав на конці в іншу лікарню, де розкривав померлих хворих. Приватна практика його була незначна, рублів на п’ятсот у рік. От і все. Що ще можна про нього сказати? А тим часом Ольга Іванівна і її друзі й добрі знайомі були не зовсім звичайні люди. Кожний з них був чим — небудь чудовий і трошки відомий, мав уже ім’я й уважався знаменитістю, або ж хоча й не був ще знаменитий, але зате подавав блискучі надії. Артист із драматичного театру, великий, давно визнаний талант, витончена, розумна й скромна людина й відмінний читець, що вчив Ольгу Іванівну читати; співак з опери, добродушна товстун, з подихом уверявший Ольгу Іванівну, що вона губить себе: якби вона не лінувалася й взяла себе в руки, то з її вийшла б чудова співачка; потім трохи художників і на чолі їхній жанрист, анімаліст і пейзажист Рябовский, дуже гарний білявий парубок, років 25, що мав успіх на виставках і продала свою останню картину за п’ятсот рублів; він поправляв Ользі Іванівні її етюди й говорив, що з її, бути може, вийде користь; потім віолончеліст, у якого інструмент плакав і який відверто зізнавався, що із всіх знайомих йому жінок уміє акомпанувати одна тільки Ольга Іванівна; потім літератор, молодий, але вже відомий, що писав повести, п’єси й розповіді. Ще хто? Ну, ще Василь Васильич, пан, поміщик, дилетант — ілюстратор і виньетист, що сильно почував старий російський стиль, билину й епос; на папері, на порцеляні й на закопчених тарілках він робив буквально чудеса. Серед цієї артистичної, вільної й розпещеної судьбою компанії, щоправда, делікатної й скромної, але, що згадувала про існування якихось докторів тільки під час хвороби й для якої ім’я Димов звучало так само байдуже, як Сидоров або Тарасов, — серед цієї компанії Димов здавався чуж, зайвим і маленьким, хоча був високий на зріст і широкий у плечах. Здавалося, що на ньому чужий фрак і що в нього приказчицкая борідка. Втім, якби він був письменником або художником, то сказали б, що своєю борідкою він нагадує Зола.Артист говорив Ользі Іванівні, що зі своїми лляними волоссями й у вінчальному вбранні вона дуже схожа на струнке вишневе деревцо, коли весною воно суцільно буває покрито ніжними білими квітами. — Ні, ви послухайте! — говорила йому Ольга Іванівна, вистачаючи його за руку. — Як це могло раптом трапитися? Ви слухайте, слухайте… Треба вам сказати, що батько служив разом з Димовим в одній лікарні. Коли бедняжка — батько занедужав, то Димов цілими днями й ночам чергував біля його постелі. Стільки самопожертви! Слухайте, Рябовский… І ви, письменник, слухайте, це дуже цікаво. Підійдіть ближче. Скільки самопожертви, щирої участі! Я теж не спала ночі й сиділа біля батька, і раптом — здрастуйте, перемогла добра молодця! Мій Димов урізався по самі вуха. Право, доля буває так вигадлива. Ну, після смерті батька він іноді бував у мене, зустрічався на вулиці й в один прекрасний вечір раптом — бац! зробив пропозицію… як сніг на голову… Я всю ніч виплакала й сама закохалася пекельно. І от, як бачите, стала дружиною. Не чи правда, у ньому є щось сильне, могутнє, ведмеже? Тепер його особа звернена до нас у три чверті, погано освітлена, але коли він обернеться, ви подивитеся на його чоло. Рябовский, що ви скажете про це чоло? Димів, ми про тебе говоримо! — крикнула вона чоловікові. — Іди сюди. Простягни свою чесну руку Рябовскому… От так. Будьте друзями.Димів, добродушно й наївно посміхаючись, простягнув Рябовскому руку й сказав: — Дуже радий. Із мною скінчив курс теж хтось Рябовский. Це не родич ваш?IIольге Іванівні було 22 року, Димову 31. Зажили вони після весілля превосходно. Ольга Іванівна у вітальні обвішала всі стіни суцільно своїми й чужими етюдами в рамах і без рам, а біля рояля й меблів улаштувала гарну тісноту з китайських парасолів, мольбертів, різнобарвних ганчірочок, кинджалів, бюстиков, фотографій… У їдальні вона оклеила стіни лубочними картинами, повісила постоли й серпи, поставила в куті косу й грабли, і вийшла їдальня в російському смаку. У спальні вона, щоб схоже було на печеру, задрапува