povnij zmist sto rokiv tomu vpered bulychev k 1 15 - Шкільний Всесвіт

Кир БУЛЫЧЕВСТО РОКІВ ТОМУ ВПЕРЕДЧАСТЬ ПЕРША. ГІСТЬ ІЗ МИНУЛОГО1. А ЯКЩО ЗА ДВЕРИМА АНАКОНДА?Батьки в Коли порівняно не старі — їм ще сорока немає. А самі себе вважають зовсім молодими, купили катер, красять його й плекають, витягають на берег, спускають у воду, лагодять мотор, скликають гостей, щоб жарити шашлики й співати туристські пісні. Але мандрівники вони никудышные, зовсім не вміють користуватися своїм щастям. Торік два тижні їздили по Волзі, а пропливли всього сто кілометрів — можна від сміху вмерти. Колі з ними нецікаво. Їхня романтика йому не підходить, дуже вже вона комфортабельна. От і в ту квітневу неділю він навідріз відмовився їхати з ними красити дорогоцінну “Чайку”. Він сказав, що в нього завтра контрольна. Батьки так розчулилися його свідомістю, що не стали приставати. І в Коли виявилася зовсім вільна неділя, без батьків, без справ, можна жити собі на втіху, як грецький філософ Эпикур.Коли Коля прокинувся, батьків уже не було. На столі лежала записка із проханням сходити за кефіром і рубль.З ранку вільний день здається нескінченним. Тому Коля не поспішав. Він включив на повну гучність радіо й став думати, кому подзвонити. Але було ще рано, всі друзі спали, і Коля вирішив сходити за кефіром. Він взяв рубль, сумку, порожні пляшки й вийшов на сходи.По сходам прямо до нього йшли два санітари й несли складені носилки. Санітари були літні, міцні, схожі на вантажників, тільки у формених кашкетах і білих халатах. Колючи зупинився. І тоді він помітив, що двері в сусідню квартиру відкрита й звідти доносяться голоси. Санітари пронесли носилки в ті двері. Щось трапилося із сусідом, Миколою Миколайовичем.Сусід жив один, часто їздив у відрядження, а де він працював, Коля не знав. Колючи вирішив почекати. Незабаром двері відчинилися, і санітари винесли на сходи носилки. На носилках лежав Микола Миколайович, блідий, покритий простирадлом майже до самого горла. Позаду йшов молодий лікар з товстою валізкою. Лікар зупинився у дверях і запитав: — Що робити із квартирою?У цей момент Микола Миколайович побачив Колю й зрадів. — Здраствуй, тезко, — сказав він тихо. — Добре, що ти мені зустрівся. Бачиш, серце прихопило. Така от невдача! — Нічого, — сказав Коля, — ви видужаєте. — Спасибі на доброму слові. У мене до тебе прохання: візьми мій ключ. До мене днями повинен друг приїхати з Мурманська. Він знає, що, якщо мене будинку ні, ключі у вас. — Як завжди, — сказав Коля. Потім обернувся до доктора й додав: — Ви захлопніть, а ключ сюди передайте.Колючи проводив носилки з Миколою Миколайовичем до вулиці. Санітари акуратно поставили їх в “швидку допомогу”. Сердечникам потрібний повний спокій. — Коли чекати? — запитав він Миколи Миколайовича, що вже лежить у машині. — Через місяць. Може, раніше. Я вам подзвоню, як буду вставати. — Подзвоните, я вас відвідаю, — сказав Коля. — Може, фруктів купити треба? Ви не соромтеся. — Мій друг з Мурманська повинен привезти мені ліки. Я сподіваюся на твоє посередництво. — Не сумнівайтеся, — сказав Коля. — Мої старі теж раді вам допомогти.”Швидка допомога” різко взяла з місця й умчалася в клініку Склифосовского, як сказав Колеві доктор на прощання. Колючи постояв, подивився вслід машині. Йому було шкода Миколи Миколайовича. Сусід була пристойна людина, ніколи не зображував із себе наставника малолітніх, не вчив жити, а поговорити з ним було цікаво. Потім Коля сходив у магазин, купив кефір. Коли платив у касу, намацав у кишені ключ від квартири Миколи Миколайовича й подумав — не забути б повісити його в коридорі на видному місці: коли приїде друг з Мурманська, ключ відразу найдеться. Але, повернувшись додому, Коля ключ не повісив. У нього виникла думка.Справа в тому, що на письмовому столі Миколи Миколайовича стояла модель фрегата. Вона була з дерева, вітрила матер’яні, ванти зі шпагату, пушки теперішні, мідні. Микола Миколайович сказав якось, що фрегат зроблений із двох тисяч частин і точно скопійований із сьогодення. Колючи любив дивитися на фрегат. Якщо ледве присісти й прищулити ока, можна представити, що фрегат пливе по океані, а вітрила обвисли, тому що другий тиждень коштує штиль.Коли Фима Корольов з Колиного класу довідався про фрегат, він став проситися в гості до Миколи Миколайовичу, але Коля не поспішав вести його в гості. Фиму небезпечно водити в гості, тому що він страшно нахабний, незграбний, обов’язково що — небудь схопить і розіб’є. Фиме набридло нагадувати, і він сказав: — Зніми мені мірку із фрегата. Я збираюся будувати вітрильник, а літератури мало. Що тобі варто допомогти
людині!Розмова з Фимкой був учора, а сьогодні Микола Миколайович занедужав. Увечері приїдуть батьки, ключ можуть сховати, а Фима нізащо не повірить, що сусід у лікарні, — вирішить, що Коля знову видумує.Із цієї причини Коля зайшов додому, взяв аркуш паперу, лінійку й олівець і відкрив двері до сусіда.У той момент він не думав, що надходить погано. Адже якби він запитав дозволи в Миколи Миколайовича, той, напевно б, не відмовив.Колючи закрив за собою двері, сховав ключ у кишеню, запалив світло в коридорі, щоб помилуватися на африканські маски, які висіли на стіні й скалили зуби.Потім Коля не поспішаючи пройшов у більшу кімнату, що була кабінетом і спальнею Миколи Миколайовича. Постіль на дивані була не прибрана, простирадла зім’яті, трубка телефону бовталася в самої підлоги. Колючи уявив собі, як Микола Миколайович тягнеться до телефону й набирає “03”. Колючи поклав трубку на важіль. Колючи ніколи не був у цій квартирі один, і вона, у сутності звичайна, здавалася занадто вуж спустілої й навіть ледве лиховісної. Коштуючи посередині кімнати, Коля відчув, що надійшов не зовсім правильно, і йому схотілося піти й не знімати мірок із фрегата.А не пішов він тому, що на стіні висів стародавній кремінний пістолет. Микола Миколайович давав його Колеві потримати в руках, але половина задоволення пропадає, якщо на тебе при цьому дивляться. Колючи зняв зі стіни пістолет, відвів ударник і прицілився у вікно. За вікном пролітала ворона. Колючи спустив курок, пістолет неголосно клацнув. Звичайно, з кулями й порохом постріл вийшов би голосніше.Колючи повісив пістолет на місце й отут побачив двері в задню кімнату. Двері як двері, але в неї була особливість: вона завжди замкнена. Скільки разів Коля бував у сусіда, ніколи не бачив, щоб ці двері відкривалися. Колючи давно замислювався, що могло б ховатися за дверима, і раз запитали Миколу Миколайовича: — А там у вас що? — Про Синю бороду читав? — запитав у відповідь Микола Миколайович. — Так ви ж не одружені. — Там заховані цікаві хлопчиськи, — сказав Микола Миколайович. — Сім штук. Є вільне місце для восьмого.На цьому розмова скінчилася. Колючи більше не запитував. У кожного своя гордість.І от зараз Коля побачив, що в білих дверях стирчить ключ. Видно, Микола Миколайович не очікував, що занедужає, а потім забув вийняти.Колючи підійшов до дверей і став думати. Напевно, які — небудь документи, папери або цінності. А може бути, колекція марок. І взагалі, якщо тобі не показують кімнату, нема чого туди сунутися.Колючи хотів повернутися до фрегата, але раптом подумав: а що, якщо сусід тримає в задній кімнаті яка — небудь рідка тварина? Настільки рідке й небезпечне, що його навіть показувати нікому не можна. Допустимо, змієві анаконду довжиною у дванадцять метрів. І зараз ця рідка тварина сидить голодне й не знає, що його комусь годувати цілий місяць. Якщо це анаконда або верблюд, це не так страшно, вони можуть обходитися без їжі й води, але якщо тигр, то він буде кілька днів метатися по кімнаті й, якщо не вдасться розламати стіни, умре від голоду. А якщо вдасться, то це може скінчитися ще гірше. Адже він вистрибне із другого поверху на газон, помне квіти пенсіонерки Чувпило, проковтне пенсіонерку, потім зжере кіоск із морозивом і занедужає ангіною.Звичайно, Коля не думав всерйоз, що тигр поласиться на злу пенсіонерку Чувпило, що скаржиться, що Коля занадто голосно тупотить. Йому просто хотілося заглянути в таємну кімнату, але для цього потрібно було моральне виправдання. А турбота про голодного звіра — краще моральне виправдання.Колючи небагато постояв під дверима, послухав, чи не чутно за нею подиху або шереху, але все було тихо.Тоді Коля повернув ключ і відкрив двері.2. ЦЕ НЕ Индияколя думав, що тільки гляне й заборону двері знову. Якщо, звичайно, захований верблюд не попросить напитися.Двері він відкрив сантиметрів на п’ять, не більше. Нічого не трапилося. Він відкрив двері ширше, знову нічого не трапилося. Тоді Коля сунув голову усередину, і виявилося, що кімната майже порожня.Це була невелика кімната із зеленими стінами. Вікно завішене щільною фіранкою, але усередині досить світло, щоб усе розглянути.У кімнаті стояли дві шафи й стілець.Одна шафа старий, дерев’яний і дуже місткий. Його дверцята були розкриті. Усередині висіли різні костюми й плащі, а під ними — чоловічі й жіночі черевики й туфлі різного розміру. У другій його половині на полках лежали простирадла, наволочки, сорочки, усяка білизна. А зовні до шафи були притулені три розкладачки.Що повинен припустити слідопит, коли він бачить у квартирі само