povnij zmist stepanko shukshin u m - Шкільний Всесвіт

И прийшла весна — — — і добра й безглузда, як недоспіла дівка.У провулках на селі — — — і бруд по коліно. Люди ходять уздовж тинів, тримаючись руками за коли. І якщо вхопиться за кіл який — небудь дядько з “Заготскота”, те й залишиться він у нього в руках, тому що дядька з “Заготскота” всі чомусь як налиті, з особами червоного шорсткого сукна. Хазяї городів лаются на чому світло коштує: — — — і Тобі, паразит, шкода чоботи забруднити, а я повинен щовесни тин лагодити?! — — — і Взяв би так накидав каменів, якщо тин шкода. — — — і А в тебе що, руки відсохнули? Візьми так накидай… — — — і А тоді не лайся, якщо такий розумний.А ночами в полях з тужливим подихом осідають підіпрілі сірі сніги. А в тополях, у річки, щось лунко лопається з тихим радісним звуком: в. Лід пройшов на ріці. Але ще окремі крижини, блищачи на сонце, скребуть слизькими животами кам’янисту дресву; а на вигинах річкові крижини вилазять синіми мордами на берег, розгрібають гальку, розвертаються й пливуть далі — — — і вмирати. Шалий сирий вітерець кружляється й кружляє голову… Гостро пахне гноєм. Вечорами, перед сном прийдешнім, люди доголять.У дворах на таганках потіють сімейні чавуни з юшкою. Танцюють веселі вогники, потріскує волглый хмиз. Задумливо в теплому повітрі… Прожито день. Вполсилы ведуться неквапливі, необов’язкові розмови — — — і завтра буде ще день, і знову будуть різні справи. А поки можна відпочити, покурити, поворчать на долю, задуматися бог знає про що: що, може, життя — — — і доля ця сама — — — і могла б бути яка — небудь інший, малість краще?.. А в загальному — те й так нічого — — — і зійде.У такий — те замислений, гарний вечір, минаючи битий шлях, прийшов до рідного села Степан Воєводін.Прийшов з тої сторони, де менше дворів, сіл на косогір, нагрітий за день сонечком, зітхнув, И став дивитися на село. Він, видно, багато пройшов за день і міцно утомився.Довго сидів так, дивився.Потім устав і пішов у село.Єрмолай Воєводін копався ще у своїй заметушні — — — і тесав дишель для брички. У заметушні пахнуло сосновою стружкою, махрою й тесовими стінами, що остигають. Світла в заметушні було вже мало. Єрмолай жмурився й, потрапляючи рубанком на сучки, по звичці ласкаво матюкався….И отут на порозі, у дверях, виріс син його — — — і Степан. — — — і Здорово, тять.Єрмолай підняв голову, довго дивився на сина… Потім висякався з однієї ніздрі, витер ніс поділом сатинової сорочки, як роблять баби, і знову уважно подивився на сина. — — — і Степанко, чи що? — — — і Але… Ти чо, не довідався? — — — і Хот!.. Уражай тя… Я вуж думав, причудилось.Степан опустив худий вещмешок на порожек, підійшов до батька… Обійнялися, цмокнулися. — — — і Прийшов? — — — і Прийшов. — — — і Чо — Те раніше? Ми восени чекали. — — — і Відробив… відпустили раніше. — — — і Хот… Уражай тя!.. — — — і Батько був радий синові, радий був бачити його. Тільки не знав, що робити, — — — і А Борозя — Те живий ишо, — — — і сказав. — — — і Ну? — — — і зачудувався Степан. Він теж не знав, що робити. Теж радий був бачити батька. — — — і А де він? — — — і А шалается де — небудь. Этта в суботу вивісили бабів бельишко сушити — — — і все роздер. Розігрався, сукин син, і давай тріпати… — — — і Шалавый дурень. — — — і Хотів вуж пристрілити його, так подумав; прийдеш — — — і образишся…Присіли на верстат, закурили. — — — і Наші здорові? — — — і запитав Степан. — — — і Ничо, здорові. Як сиділося — те? — і Ничо, добре. Працювали. — — — і В шахтах мабуть? — — — і Ні, навіщо — — — і ліс валили. — — — і Ну так. — — — і Єрмолай кивнув головою. — — — і Дурниця — Те вся вийшла? — — — і Та — А… — і Степан поморщився. — — — і Не в цьому справа, тять. — — — і Ти от, Степанко… — — — і Єрмолай погрозив зігнутим прокуреним пальцем. — — — і Зрозумів тепер: не лізь із кулаками куди не треба. Знайшли, чорти смугасті, час битися… Отут без цього… — — — і Не в цьому справа, — — — і знову сказав Степан.У сарайчике швидко темніло. І всі так само хвилююче пахнуло стружкою й махрою.Степан устав з верстата, затоптав недокурок… Підняв свій кволий вещмешок. — — — і Пішли в будинок, здамося, — — — і Німа — Те наша, — — — і заговорив батько, піднімаючись, — — — і чуйний заміж не вийшла. — — — і Йому все хотілося сказати яку — небудь важливу новину, і нічого якось не спадало на думку. — — — і Ну? — — — і зачудувався Степан.І сміх і гріх…Поки йшли від заметушні, батько розповідав: — — — і Приходить один раз із клубу й маячить мені: нареченого, мол, приведу, Я, говорю, ті счас такого нареченого приведу, що ти тиждень сидіти не зможеш. — — — і Може, зрячи? — — — і Чо зрячи? Зрячи… Обдурити надумав якийсь — — — і й вибрав легше. Кому вона до блазнів потр