povnij zmist stansi yesenin s a - Шкільний Всесвіт

Присвячується П. Чагинуя про своєму талантемного знаю.Вірші — не дуже важкі справи.Але більше всеголюбовь до рідного краюменя млоїла,Мучила й палила.Віршик писнуть,Мабуть, усякий може — Про дівчину, про зірки, про місяць…Але мені інше чувствосердце гризе,Інші думыдавят череп мені.Хочу я бути певцоми громадянином,Щоб кожному,Як гордість і приклад,Був сьогоденням,А не зведеним сином — У великих штатах СРСР.Я з Москви надовго втік:З міліцією я ладитьне у вправності,За всякий мій пивний скандалони мене держалив тигулевке.Дякую за дружбу громадян цих,Але дуже жесткоспать там на скамейкеи п’яним голосомчитать якийсь стихо клітинної судьбенесчастной канарки.Я вам не кенар!Я поет!І не чету якимось там Демьянам.Пускай буваю іноді я п’яним,Зате в очах моихпрозрений чудових світло.Я бачу всеі ясно розумію,Що ера нова — Не фунт ізюму вам,Що ім’я Ленинашумит, як ветр, по краї,Даючи думкам хід,Як мірошницьким крылам.Вертитеся, милі!Для вас обіцяне пуття.Я вам племінник,Ви ж мені все дядька.Давай, Сергій,За Маркса тихо сядемо,Понюхаємо премудростьскучных рядків.Дні, як струмки, бегутв мрячну ріку.Миготять міста,Як букви по папері.Недавно був у Москві,А нині от у Баку.У стихію промысловнас присвячує Чагин.”Дивися, — він говорить, — чиНе краще церквейвот ці вышкичерных нафта — фонтанів.Досить із нас містичних туманів,Оспівай, поет,Що міцніше й живей”.Нафта на воді,Як ковдра перса,И вечір по небурассыпал зоряний лантух.Але я готовий поклястьсячистым серцем,Що фонарипрекрасней зірок у Баку.Я повний дум про индустрийной моці,Я чую голос людських сил.Досить із наснебесных всіх світил — Нам на землеустроить це простіше.І, самого себяпо шиї гладячи,Я говорю:”Настав наш строк,Давай, Сергій,За Маркса тихо сядемо,Щоб разгадатьпремудрость нудних рядків”.