povnij zmist soldativ i caricya platonov a p chast 1 - Шкільний Всесвіт

Жила — Була за старих часів сердита цариця. Всі їй було не по вдачі: і те не так і це не по ній.От гуляє один раз цариця по саду, а солдат біля будки на годинниках коштує. Побачив солдатів царицю — ніколи її не бачив. “Ишь ти!” — подумав і посміхнувся. Не знав солдатів — внове стояв при палаці, — що перед царицею не посміхнутися не можна, не насупитися, ні зворушливим бути: усе одна цариця вдачею кипіла.Глянула цариця на солдата: — Ти чого посміхаєшся?А простий солдат чого скаже цариці? Нічого він сказати не міг і невзначай або так, спроста, що ль, знову посміхнувся. Отут цариця спершу й слова сказати не могла від злості. Потім кликнула кого треба. — Давати, — наказує, — цьому солдатові по двадцяти ціпків щодня з ранку.З тих пор з ранку, як устане, одержує солдатів двадцять ціпків.Били — Били солдата, цілий рік били. Як прокинеться — так двадцять ціпків, хоч у будень, хоч у свято. Змучився, схуд солдат, бити його не в що стало. А цариця й забула про нього: нехай б’ють до смерті; вона тепер на інші серчает.Що отут робити солдатові? Не минути йому смерті від ціпків, заб’ють його. Солдат у того, в іншого запитує — вибирає, хто поумней уважається. А розумні йому в одна відповідь. — Терпи, — говорять. — Чого із царицею зробиш, вона сердита.Солдат вислухав розумних, а сам подумав: “Эх, не вам терпіти, а мені!” — і пішов до дурня.При війську в них дурень жив, його солдати з кухні годували й виношений одяг давали йому доношувати.Солдат сказав дурневі, як йому живеться, а дурень і сам вуж знав. — Э, так не допоможеш ти мені! — сказав солдат. — Адже ти дурень.А дурень: — Як так — не допоможу! А не допоможу, так і зла не зроблю, ти при своєму залишишся. Дай мені копійку.Дав йому солдат копійку. Повів дурень солдата на край міста. Ішли вони, ішли, ішли, далеко пішли; навкруги їхні бідні домішки коштують, палаців давно немає.”Эх, — думає солдат, — далече ми зайшли, пропала моя копійка!”Прийшли вони в бедный домишко. Жив там швець із дружиною.У шевця була дружина, сходственная із царицею, як рідна сестра: постав її поруч із царицею, їх і відрізнити не можна, що цариця, що сапожница.За показ дружини швець брав по копійці з людини — з купця там, з мастерового, із прикажчика, а солдатам і калікам показував даром. А гроші пропивав.Заплатив дурень копійку шевцеві, а солдат, звичайно, даром пройшов. Увійшли вони в кімнату й бачать — на ліжку жінка лежить і спить. Солдат мерзнув і у фрунт став: вилита була перед ним цариця.Дурень і говорить: — От була б вона царицею, вона б тебе ціпком не била.Солдат згодний з дурнем: — Не била б. Шкода, що вона сапожница: з її б цариця гарна вийшла.Дурень засміявся. — А вийде, — говорить, — з її цариця!Солдат обнадіявся: — А як вийде — те?Дурень зареготав у відповідь, а солдат повів його ладь, а те сапожница прокинеться.Ідуть вони назад.Дурень запитує в солдата: — Ти де вночі на варті коштуєш? — Нині в палаці, у покоях, буду стояти. — От чого, — дурень йому, — я тобі вночі сапожницу притягну. — Це до чого ж? А швець почує? — Немає, — дурень відповідає. — Швець нічого не почує. Він удень напрацюється, потім провина нап’ється й спить міцно: на ньому криві цвяхи випрямляй — він не чує. — А к чому мені сапожница? — Эк ти який! А говорять — я дурень! Цариця — Те засне, ти мені й давай її сонну, а я тобі на руки — сонну сапожницу. Царицю я віднесу до шевця, а ти сапожницу в царські покои віднеси, покуда вона не прокинулася.Солдат подумав:”А не страховито чи буде? При цариці й моргнути не можна, а ти її до шевця віднесеш! А раптом прокинеться? Так вона нам голову ладь!”А дурень думає інше:”Цариця цілий день злиться, з ранку до вечора умается, а вночі спить — хропе, міхури з рота пускає. До свого часу вона не прокинеться. А якщо й дізнається, так я в дурнях ходжу — який з мене попит!”Солдат погодився: — Ишь ти, обміркував як! А сам дурень! Так добре буде, мабуть. Тягни вуж по темряві сапожницу в палац.За ніч дурень так і зробив: сапожницу в царські покои приніс, а царицю відніс до шевця — вони й не прокинулися.А як наступив ранок, прокинувся першим швець і штовхнув дружину в бік. Йому й води випити схотілося, і курити треба, і голова в нього болить: нехай дружина йому води подасть, трубку знайде й в утешенье що — небудь скаже.Цариця прокинулася, відкрила ока, не зрозуміла нічого й знову заснула.Швець її знову в бік: ти що, мов, иль не чуєш? — Піднімайся, баба! — швець говорить. — Пора.Цариця знову відкрила очі. — Чого пора? — запитує. — Ти хто такий?А швець їй: — А ти хто така?Цариця як закричить: — Ах ти негідний! Ах ти окаянний! Так адже я цариця!Швець я