povnij zmist smert gullivera andryeyev l n chast 1 - Шкільний Всесвіт

Леонід Андреевсмерть Гулливера

…Нарешті, після коротких, але болісних страждань, Людина — Гора (так сам Гулливер передавав ліліпутське слово Куинбус Флестрин) із сильним шумом випустила останній подих, але друзі покійного, учені, придворні, лікарі й простий народ довго ще не зважувалися наблизитися до трупа, тому що не були впевнені в смерті й боялися, що різкий рух руки або ноги, якими супроводжується агонія, може заподіяти каліцтво й навіть нанести смерть необережному сміливцеві. Лише безрозсудна чернь, що пожирається цікавістю, наполегливо прагнула до померлого, і сильній варті коштувало великої праці дотримати порядку. Але по закінченні двох годин повна нерухомість величезного трупа переконала присутніх, що небезпеки ні, і вчені лікарі по негайно приставленим сходам піднялися на груди Гулливера, щоб скласти формальне свідчення про смерть. Згодом це свідчення було опубліковано, і от які безсумнівні ознаки смерті встановили вчені: груди Гулливера, раніше при його подиху колебавшаяся так сильно, що в багатьох ліліпутів це викликало припадок морської хвороби, тепер залишалася нерухлива й холодної, як мармурова підлога в головному храмі столиці; так само припинився й той страшний шум, стукіт і хрипи, якими супроводжувалося биття величезного серця Людини — Гори. Розташувавшись на тім самому місці грудей, під яким повинне було перебувати серце Гулливера, якщо допустити, що він був створений по тім же образі й подобі, як і ліліпути, учені збори не услыхало ні найменшого звуку й не відчуло коливань ґрунту.Звістка про смерть Людини — Гори всю країну Ліліпути одягла в глибоку жалобу. Його численні вороги й заздрісники, що засуджували його за занадто великий, шкідливий для держави ріст, замовкли, удоволені смертю: навпаки, усе із задоволенням згадували його силу й лагідність, і винятково його доблесті приписували перемогу над флотом ворожого острова Блефуску. І купка друзів, спочатку досить невелика, з кожним днем помітно росла, поки нарешті весь народ Ліліпути не перетворився в щирого, голосно плачучого друга Гулливера. Виключення становив тільки генерал — адмірал Скайриш Болгалам, що продовжував зберігати злість і після смерті свого ворога й запропонував для зганьблення Гулливера не віддавати його похованню, а залишити труп у видобуток хижим птахам. Однак ця пропозиція була з обуренням відкинуто в Державній раді, що, проте, анітрошки не дозволяло страшного утруднення, що випливало з питання про те, як ховати Людини — Гору.Супротивники генерал — адмірала гаряче заперечували, що якщо залишити Людину — Гору без поховання, то розкладання такого величезного трупа може викликати чуму в столиці й заразу у всьому королівстві. У той же час всі що сперечалися знаходили неможливим перевозити Гулливера на цвинтар, тому що всякий цвинтар виявлявся для нього тісним, при провозі ж трупа довівся б зруйнувати цілі вулиці й квартали в чудовій столиці Ліліпути. При цьому всі згадували, як Гулливер, під час дозволених йому прогулянок по місту, вільно переступав через міські ворота, в отвір яких ледь проходила його рука. Положення стало вже здаватися безвихідним, коли заступник Гулливера, Рельдресэль, головний секретар по таємних справах, запропонував вирити яму відразу, біля трупа, і за допомогою важелів звалити туди померлого. Ця пропозиція була схвалена, і три тисячі ліліпутів, збройних лопатами й кирками, у ту ж ніч, при світлі смолоскипів, приступилися до виконання важкої роботи. Математиками було обчислено, що при такій кількості людей яма, необхідна для приховання трупа, рівного по обсязі 1724 ліліпутам, буде вирита протягом доби.Вільний день, що залишився до поховання, було вирішено, за пропозицією того ж Рельдресэля, присвятити ушановуванню пам’яті Людини — Гори. На підставі цієї пропозиції згодом створився наклеп, що обвинувачував шановного Рельдресэля, секретаря по таємних справах, у тім, що він перебував у таємних зносинах з партією тремексенов (високих каблуків), ворожої уряду. Ми з більшим задоволенням можемо спростувати цей наклеп, тому що самі, належачи до партії “низьких каблуків”, знаємо із цілком достовірних і безсумнівних джерел, що м. Рельдресэль був настільки переконаною людиною, що навіть своїм виїзним коням робив низькі підкови без шипів, хоча це неодноразово на крутих заворотах наражало на небезпеку його дорогоцінне життя. Зазначена ж пропозиція мала своєю метою збільшити блиск і славу королівства, одним з підданих який була й Людина — Гора, а також позбавити країну від безладь і смути, тому що неспокійна чернь, що наївно обож