povnij zmist skoroxodi andersen g - Шкільний Всесвіт

СКОРОХОДИ

Був призначений приз, і навіть два, один великий, інший малий, за наи — більшу швидкість — не на змаганні, а взагалі протягом цілого року. — Я одержав перший приз! — сказав заєць. — По — моєму, уже можна чекати справедливості, якщо судді — твої близькі друзі й рідні. Однак прису — дить другий приз равликові? Мені це навіть кривдно! — Але адже треба ж брати до уваги й ретельність, і добру волю, як справедливо розсудили вельмишановні судді, і я цілком розділяю їх мені — ние! — помітив забірний стовп, що був свідком присудження призів. — Равликові знадобилося півроку, щоб переповзти через поріг, але всетаки вона поспішала на совість і навіть зламала собі поспіхом стегнову кістку! Вона душею й тілом віддавалася своїй справі, так ще тягла на спині свій будинок! Така ретельність гідно всілякого заохочення, от чому їй і присуджений другий приз. — Могли б, здається, і мене узяти до уваги! — сказала ластівка. — Швидше мене на лету, смію думати, нікого немає! Де тільки я не побувала! Скрізь, скрізь! — У тім — те й лихо, — сказав стовп. — Уж боляче багато ви нишпорите! Вічно рветеся в чужі краї, ледве в нас холодком повіє. Ви не патріотка, а тому й не береться до уваги. — А якби я проспала всю зиму в болоті, тоді на мене звернули б увагу? — запитала ластівка. — Принесіть довідку від самої болотницы, що ви проспали на батьківщині хоч півроку, тоді подивимося! — Я — Те заслуговувала першого призу, а не другого! — помітив равлик. — Я адже знаю, що заєць бігає, тільки коли думає, що за ним женуться, — словом, з боягузтва! А я дивилася на рух як на свою життєву за — дачу й постраждала під час виконання службових обов’язків! І вуж якщо кому й випливало присудити перший приз, так це мені! Але я не люблю піднімати шум, терпіти не можу!І вона плюнула. — Я можу засвідчити, що кожний приз був присуджений справед — ливо! — заявила межова віха. — Я взагалі тримаюся порядку, міри, розрахунку. Уже восьмий раз я маю честь брати участь у присудженні призів, але тільки цього разу наполягла на своєму. Справа в тому, що я завжди присуджую призи за алфавітом: для першого призу беру букву з початку, для другого — з кін — ца. Потрудитеся тепер звернути увагу на мій рахунок: восьма буква з початку — “з”, і на перший приз я подала голос за зайця, а восьма буква з кінця — “в”, і на другий приз я подала голос за равлика. Наступного разу перший приз призначу букві “і”, а другий — букві “з”. Головне, порядок! Інакше й обпертися не на що. — Не будь я сам у числі суддів, я б подав голос за себе! — сказав осел. — Треба брати до уваги не тільки швидкість, але й інші ка — чества — наприклад, вантаж. Цього разу я, втім, не хотів упирати на ці обставини, так само як і на розум зайця або на спритність, з який він пу — тане сліди, рятуючись від погоні. Але є обставина, на яке вооб — ще — те прийнято звертати увагу і яке жодним чином не можна випустити з уваги — це краса. Я глянув на чудесні, добре розвинені вуха зайця — на них, право, замилуєшся, — і мені здалося, що я бачу самого себе в дитячому віці! От я й подав голос за зайця. — Ж — Ж — Жж! — задзижчала муха. — Я не збираюся виголошувати промову, хочу тільки сказати кілька слів. Уже я — те попроворнее всякого зайця, це я знаю точно! Недавно я навіть підбила одному зайчишке задню ногу. Я сиділа на паровозі, я це часто роблю — так найкраще стежити за власною швидкістю. Заєць довго біг поперед поїзда; він і не підозрював про мою присутність. Нарешті йому довелося згорнути убік, і отут — те паровоз і штовхнув його в задню ногу, а я сиділа на паровозі. Заєць залишився на мес — ті, а я помчалася далі. Хто ж переміг? Думаю — я! Тільки дуже він мені потрібний, цей приз!”А по — моєму, — подумала дика троянда, уголос вона нічого не сказала, не в її характері це було, хоча й краще було б, якщо б вона висловилася, — по — моєму, і першого й другого призу заслуговує сонячний промінь! Він умить пробігає безмірний простір від сонця до землі й будить від сну всю природу. Поцілунки його дарують красу — ми, троянди, червоніємо й пахнемо від них. А високі судді, здається, зовсім і не помітили його! Будь я променем, я б відплатила їм сонячним ударом… Ні, це відняло б у них останній розум, а вони їм і так небагаті. Краще промовчати. У лісі мир і тиша! Як добре цвісти, пахнути, впиватися світлом і жити в сказаннях і піснях! Але сонячний промінь переживе нас всіх!” — А який перший приз? — запитав дощовий хробак. Він проспав подію й тільки — тільки з’явився на збірний пункт. — Вільний вхід у город з капустою! — відповів осел. — Я сам назна — чал призи! Перший приз повинен був одержати