povnij zmist shlyub z rozraxunku chexov a p - Шкільний Всесвіт

(РОМАН В 2 — Х ЧАСТИНАХ)

Частина перша

У будинку вдови Мымриной, що в Пятисобачьем провулку, весільна вечеря. Вечеряє 23 чоловік, з яких вісім нічого не їдять, клюють носом і скаржаться, що їх «каламутить». Свічі, лампи й кульгаючи люстра, узята напрокат із трактиру, горять до того яскраво, що один з гостей, що сидять за столом, телеграфіст, кокетливо щулить ока й раз у раз заговорює про електричне висвітлення — ні до села ні до міста. Цьому висвітленню й взагалі електриці він пророкує блискучу майбутність, але, проте, що вечеряють слухають його з деякою зневагою. — Електрика… — бурмоче посаженый батько, тупо дивлячись у свою тарілку. — А по моєму погляді, електричне висвітлення одне тільки шахрайство. Всунуть туди вугіллячко й думають ока відвести! Ні, брат, уже коли ти даєш мені висвітлення, то ти давай не вугіллячко, а що — небудь істотне, отаке що — небудь запальне, щоб було за що узятися! Ти давай вогню — розумієш? — вогню, що натуральний, а не розумовий. — Коли б ви бачили електричну батарею, із чого вона складена, — говорить телеграфіст, рисуючись, — те ви інакше б міркували. — И не бажаю бачити. Шахрайство… Народ простій надувають… Соки останні вичавлюють. Знаємо ми їх, цих самих… А ви, пан парубок, — не маю честі знати вашого ім’я — по батькові, — чим за шахрайство заступатися, краще б випили й іншим налили. — Я с вами, папаша, цілком згодний, — говорить хрипким тенором наречений Апломбов, парубок з довгою шиєю й щетинистими волоссями. — До чого заводити вчені розмови? Я не ладь і сам поговорити про всілякі відкриття в науковому змісті, але адже на це є інший час! Ти якої думки, машер 1? — звертається наречений до сидячій поруч нареченої. Наречена Дашенька, у якої на особі написані всі чесноти, крім однієї — здатності мислити, спалахує й говорить: — Вони хочут свою освіченість показати й завжди говорять про незрозумілий. — Слава богові, прожили століття без утворення й от вуж, дякувати богові, третю дочку за гарну людину видаємо, — говорить із іншого кінця стола мати Дашеньки, зітхаючи й звертаючись до телеграфіста. — А коли ми, ваш^ — вашому — по — вашому, виходимо неосвічені, те навіщо ви до нас ходите? Ішли б до своїм утворених! Наступає мовчання. Телеграфіст сконфужений. Він ніяк не очікував, що розмова про електрику прийме такий дивний зворот. мовчання, Що Наступило, має характер ворожий, здається йому симптомом загального невдоволення, і він знаходить потрібним виправдатися. — Я, Тетяна Петрівна, завжди поважав ваше сімейство, — говорить він, — а коли я щодо електричного висвітлення, так це ще не виходить, що я з гордості. Навіть от випити можу… Я завжди від всіх почуттів бажав Дар’ї Іванівні гарного нареченого. У наш час, Тетяна Петрівна, важко вийти за гарну людину. Нині кожний норовить одружитися через інтерес, через гроші… — Це натяк! — говорить наречений, багровіючи й мигаючи очами. — И ніякого отут немає натяку, — говорить телеграфіст, трохи злякавшись. — Я не говорю про присутніх. Це я так… взагалі… Помилуйте!.. Усі знають, що ви з любові… Придане пустяшное… — Ні, не пустяшное! — ображається Дашенькина мати. — Ти говори, пан, так не заговорюйся! Крім того, що ми тисячу рублів, ми три салопи даємо, постелю й от ці всі меблі! Мабуть — Кась знайди в іншому місці таке придане! — Я нічого… Меблі, дійсно, гарна… але я в тому розумінні, що от вони ображаються, начебто я натякнув… — А ви не натякайте, — говорить невестина мати. — Ми вас по вашим батькам почитаємо й на весілля запросили, а ви різні слова… А коли ви знали, що Єгор Федорыч із інтересу жениться, то що ж ви раніше мовчали? Прийшли б та й сказали по — родинному: так і так, мол. на інтерес поласився… А тобі, панотець, гріх! — звертається раптом невестина мати до нареченого, слізливо мигаючи очами. — Я її, може, вигодувала, випоїла… берегла пущі алмаза смарагдового, дитинку мою, а ти… ти з інтересу… — И ви повірили наклепу? — говорить Апломбов, встаючи через стіл і нервово смикаючи свої щетинисті волосся. — Уклінно вас дякую! Мерсі за таку думку! А ви, пан Млинчиків, — звертається він до телеграфіста, — ви хоч і знайомий мені, але я не дозволю вам такі неподобства будувати в чужому будинку! Дозвольте вам вийти геть! — Тобто як? — Дозвольте вам вийти геть! Бажаю, щоб і ви були такою чесною людиною, як я! Одним словом, дозвольте вам вийти геть! — Так залиш! Буде тобі! — осаджують нареченого його приятелі. — Ну, чи коштує? Сідай! Залиш! — Ні, я бажаю показати, що він не має ніякий повної праві! Я по любові вступив у законний шлюб. Чого ж ви сидите, не розумію! Дозвольте вам вийти геть! — Я нічого… Я адже… — говорить