povnij zmist rus yesenin s a - Шкільний Всесвіт

1Потонуло село у вибоїнах,Заслонили избенки лісу.Тільки видно, на купинах і западинах,Як синіють навкруги небеса.Виють присмерком довгі, зимові,Вовки грізні з худих полів.По дворах у погорающем инеенад застрехами храп коней.Як совині вічка, за веткамисмотрят у шалі пурги вогники.І коштують за дубровными сітками,Немов погань лісова, пеньки.Залякала нас сила нечиста,Що ні ополонка — скрізь чаклуни.У злу заморозь присмерком мглистыена берізках висять галуни.2Але люблю тебе, батьківщина лагідна!А за що — розгадати не можу.Весела твоя радість короткаяс голосною піснею навесні на лузі.Я люблю над покосной стоянкоюслушать увечері гуд комарів.А як гаркнуть хлопці тальянкою,Вийдуть дівки танцювати в багать.Займуться, як чорна смородина, Вугілля — Очі в підковах брів.Ой ти, Русь моя, мила батьківщина,Солодкий відпочинок у шовку купырей.3Понакаркали чорні ворони:Грозним лихам широкий простір.Крутить вихорь лісу в усі сторони,Махає саваном піна з озер.Гримнув грім, чашка неба розколота,Хмари рвані кутають ліс.На підвісках з легені золотазакачались лампадки небес.Повестили під вікнами сотскиеополченцам іти на війну.Загыгыкали баби слобідські,Плач прорізав навкруги тишу.Собиралися мирні пахарибез суму, без скарг і зліз,Клали в сумочки пампушки на сахареи пхали на кряжистий віз.По селу до високої околицыпровожал їх огулом народ…От де, Русь, твої добрі молодці,Вся опора в час негод.4Затомилося село незвісточкою — Якось милі в далекому краї?Отчого не повідомлять звісточкою, — чиНе загинули в гарячому бої?У гаї чудилися заходи ладану,У вітрі бластились стукоти костей.І прийшли до них неждано — негаданнос далекої волості купи звісток.Зберегли по них орачі пам’ятку,З потім вивели всім по листу.Підхопили отут рідні грамотку,За вербову селі тасьму.Собралися над четницей Лушеюдопытаться улюблених мовлень.І навпочіпках плакали, слухаючи,На успіхи рідних силачів.5Ах, полючи мої, борозни милі,Гарні ви в сумі своєї!Я люблю ці хатини хилыес поджиданьем сивих матерів.Припаду до лапоточкам берестяних,Мир вам, грабли, коса й соха!Я ворожу по поглядах невестинымна війні про долю нареченого.Помирився я з думками слабкими,Хоч би стати мені кущем у води.Я хочу вірити в краще з бабами,Тепліючи свічку вечірньої зірки.Розгадав я їхньої думи незліченні,Не злякає їх ні грім і ні тьму.За сохою під пісні заветныене причудится смерть і в’язниця.Вони вірили в ці карлючки,Виведені з тяжкою працею,И від щастя й радості плакали,Як у посуху над першим дощем.А за думою розлуки з родимымив м’яких травах, під намистом ріс,Їм увижався в далечінях за дымаминад лугами весела косовиця.Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,Лише до тебе я любов бережу.Весела твоя радість короткаяс голосною піснею навесні на лузі.