povnij zmist rubikon krapivin u p - Шкільний Всесвіт

— Скиглій, — сказав Тимка. — Боягуз, — додав Тонік. — Ти б хоч виховував його, Петька, — зітхнула Римка. — Йому через рік у школу йти, а він тільки ревіти вміє. — Самі спробуйте. Я вчора виховував. Мене за це в кут поставили… Як дошкільника якогось.Це спогад так розбудував Петьку, що він навіть хотів тріснути Ляпку по потилиці. Але той догадався й пересів на край стосу. — Виховаєш такого, — проворчал Тимка. — Усього на світі боїться, навіть якихось паршивих гусаків.Ляпка обиженно покосився на хлопців, але нічого не сказав. Це була правда. Гусаків Ляпка боявся навіть пущі, чим грози або бджоли.Цих злобливих птахів завела сусідка, Неллі Прокопьевна. Вона недавно вийшла на пенсію й вирішила зайнятися птахівництвом. З тих пор почалася для Ляпки зовсім кепське життя. Гусаки його зненавиділи. Невідомо за що, просто загадка якась.Як тільки Ляпка виходив на ґанок, гусаки витягали шиї й хижо сичали. Потім вони повільно переходили в настання. Великий ясно — сірий гусак ішов у лобову атаку, а білий, котрий був поменше, обходив Ляпку з лівого флангу. Звичайно, Ляпка ревів і пускався у втечу.Усім огиднуло Кляксино ниття. — Вистачить! — сказала Римка. — Ляпка! Ти повинен перейти рубикон.Ока в Ляпки зробилися круглими, як сині блискучі ґудзики. — Чого? — запитав він. — Рубикон, — терпляче пояснила Римка. — Так говорять. Це значить, перебороти страх. — Це один цар так сказав, — втрутився Тонік. — Він усе думав і думав, переходити або не переходити ріку перед боєм. А потім вирішив перейти, щоб нікуди було відступати. — Не цар, а римський імператор, — сказав Тимка. — Юлій Цезар. Ми це проходили.Ляпка нічого не зрозумів. Вірніше, зрозумів тільки, що він повинен зробити щось особливе. Він засопів і про всякий випадок стрибнув зі стосу. — Нічого він не перейде, — махнув рукою Петька. — Я його знаю.І Ляпка раптом зупинився. Він зовсім було хотів піти додому, навіть заморгав, але раптом зупинився. І запитав: — А як переходити? — Дуже просто, — порадила Римка. — Вийди на ґанок і двері за собою захлопни. Бігти — Те нікуди буде. От ти й даси цим гусенятам як треба. — Даси! — уныло заперечила Ляпка. — Вони вперед дадуть.Чомусь йому схотілося довести, що гусаки не такий вуж дрібниця, як усі думають. — Геть як за ногу тяпнули. Такий синячище. — Не бреши! Це ти об сходинку тріснувся, — сказав Петька. — Іди сюди. Кому говорять? Будеш переходити рубикон?Ляпка мовчав. Тимка поліз у кишеню. — Якщо так боїшся, от візьми. Не реви тільки й не бійся. А те вуж набридло…Він витягся рогатку. Рогатка була нова, із червоної гуми, із гладкою чорною шкірянкою.Ляпка повільно підійшов. Усі дивилися на нього мовчачи. Чекали. І Ляпці перший раз у житті стало ніяково тому, що на нього так дивляться. Може бути, це було тому, що дивилися відразу четверо й не дражнилися, а тільки думали, що він самий останній боягуз. А може бути, тому, що Ляпці було вже майже шість років. Коли шість років, не дуже — те приємно визнаватися, що ти боїшся.Ляпка подивився на нову рогатку, потім на Петьку. — Давай, — сказав він і потягнувся за Тимкиной рогаткою.У той день гусаків не випускали із сараю, і перейти рубикон не вдалося.Уночі Петька прокинувся тому, що хтось заліз до нього на ліжко. Він здорово перелякався, а коли побачив Ляпку, то розлютився. Він навіть витягнув з — під ковдри руку, щоб дати Ляпці потиличник, але роздумав. Ляпка це зміркував і пригорнувся і йому поплотней. — Петя, а навіщо двері закривати? — прошептав він. Петька нічого не зрозумів. — Ну, завтра, — пояснила Ляпка. — Коли гусаки… — Тобі ж сказали, — відповів Петька. — Щоб не втік знову.Ляпка мовчав. Петька тільки чув його подих. — А що таке рубикон? — знову пролунав Кляксин шепіт. Але Петька й сам толком не знав. — Коли відступати не можна, це і є рубикон. Ти цілься прямо в голову, якщо гусаки полізуть.Ляпка раптом зіскочив і зашльопав до свого ліжка. Петьке стало його чомусь шкода. Він хотів що — небудь сказати Ляпці, але відразу не зміг придумати. А поки думав, заснув…Ранком усе зібралися в коридорі. — Ти ближче підпусти, — учив Тимка. — А потім бий в упор. Зрозумів?У кишеню сорочки він насипав Ляпці пригорошню дрібних камінчиків.Тонік зняв засувку із замка, що самозакривається, яким звичайно не користувалися. — Не здумай бігти за хвіртку, — попередила Римка. — И двері закрій.А Петька нічого не сказав. Тільки підібрав з підлоги ще один камінчик і сунув його в Кляксин кишеня.Хлопці пішли на річку, а Ляпка залишився в коридорі. Один раз він висунув голову за двері, але відразу сховався. Гусаки ходили недалеко. Сірий побачив Ляпку й гоготнул: &qu
ot;Доберемося, перегоди”.Ляпка вийняв рогатку, вклав камінь і галасливо зітхнув. Потім він підсмикав на плечі лямку штанів, як підсмикують рушничний ремінь, відправляючись у небезпечний похід. — Раз, два, три, — прошептала Ляпка, але не рушив з місця. Як тільки він представив, що залишиться один на один з гусаками, у животі в нього захолоділо. Ляпка мотнув головою й ще раз порахував до трьох. І раптом без усякого рахунку вискочив на ґанок і захлопнув двері.Гусаки як по команді глянули на Ляпку. Вони витягнули шиї, опустили до самої землі голови й відкрили дзьоби. Ляпка пригорнувся до дверей спиною. Він судорожно натягнув рогатку й вистрілив. Але камінь клацнув по землі й пробив лопух. А гусаки йшли через сонячний двір, що заріс подорожниками й пухнатими кульбабами. Поперед кожного гусака рухалася довга чорна тінь.Білий гусак зайшов ліворуч і відрізав шлях до хвіртки. Сірий рухався прямо. Його відкритий дзьоб усередині був червоним. — Пішов! — запекло закричала Ляпка й вистрілив навмання. А потім кинув рогатку й став запекло смикати двері. Двері, звичайно, не відкрилася. Ляпка замружився й завис на ручці. Він щосили піджав ноги, щоб урятуватися від страшних дзьобів. Але довго так висіти було не можна. Руки зірвалися, і Ляпка шдепнулся на ґанок.І отут він побачив дивну річ. Сірий гусак лежав на боці. Його шия витягнулася по землі, як обривок пилососного шланга. Білий гусак, піднявши голову, дивився на упалого приятеля. — Га? — здивовано запитував він.Ляпка підняв рогатку й устав. І отут він зрозумів, що не боїться. Навіть дивно було, що він тільки що тремтів перед цими птахами. Сірий гусак смикнув червоною лапою, повільно піднявся й отетеріло відкрив дзьоб. — Ну? — сказала Ляпка. Гусаки понуро побрели ладь. Ляпка дав їм вслід парі пострілів і вийшов на середину двору.Він стояв, як приборкувач хижаків на арені. Розставив ноги, помахував рогаткою, немов хлистом. На гусаків він навіть не дивився.І раптом у хвіртку рудим выхрем влетіла Римка, а із забору посипалися Петька, Тимка й Тонік. — Ура! — закричав Петька. — Качати його!Ляпка був не ладь, щоб його покачали. Але коли Тонік схопив його за руки, а Тимка хотів схопити за ноги, він ні з того ні із сього ойкнув і вирвався. — Ух ти! — зачудувався Тимка. — Шкіру — Те як здер!На лівій руці, у зап’ястя, шкіра в Ляпки була здерта до крові. Чи то зсадив її, коли висів на ручці, чи те гумою від рогатки потрапило. Він і сам не помітив этого. — Здорово боляче, Владик? — запитала Римка.Ляпка мотнув головою. — Маленько… — И відвернувся до забору. Плечі його здригнулися, але цього, напевно, ніхто не помітив. Адже всі звикли, що якщо він реве, то реве відкрито, у весь голос.Римка потягнула Ляпку за рукав. — Гайда, я зав’яжу. А те засмітиш.Ляпка коротко зітхнув і пішов спереду. Він крокував до хвіртки, у якої тупцювали гусаки. Контужений гусак щось сказав здоровому, і обоє направилися до сараю. По дорозі вони презирливо загоготали, але в їх гусячьих очах був страх. — Ну, що? — сказав Петька. — Перейшов він цей самий рубикон? — Факт, — сказав Тимка. Тоді Ляпка зупинився. І все теж зупинилися. Ляпка повернувся й нерішуче підняв особу. — А це? — Що? — зачудувалися все. — Ну… Це, — він ніяково тикнув пальцем у щоку, де залишила доріжку сльозинка. — Це не вважається, — вирішив Тонік. — Правда, хлопці? Це ж не від страху. Це так…І Ляпка полегшено посміхнувся, тому що всі сказали, що ця випадкова сльозинка не вважається. Тепер його турбувала тільки одна думка. Він покосився на Тимку. Тимка нічого не говорив про рогатку, і Ляпка сунув її під сорочку

Додав: