povnij zmist rozumna vnuchka platonov a p chast 1 - Шкільний Всесвіт

Жили старий з бабою, і з ними внучка Дуня

жила. Не така вуж Дуня була гарна, як

у казках позначається, тільки розумна вона була

і охоча до домашньої роботи.

От раз збираються старі на базар в

велике село й думають: як їм бути — те? Хто

їм щи зварить і кашу сготовит, хто корову напоїть і подоїть,

хто курям проса дасть і на сідало їх зажене? А Дуня їм

говорить: — Хто ж, як не я! Я й щи вам зварю, і кашу напарю,

я й корову із череди зустріну, я й курей угамую, я и в хаті приберу, я й сіно поворошу, поки цебро стоїть на дворі. — Так ти мала ще, внученька, — говорить їй бабуся. — Сім років усього строку тобі! — Сім — не два, бабуся, сім — це багато. Я попораюся! Виїхали старі на базар, а до вечора відвертали. Бачать вони, і правда: у хаті прибрано, пищачи сготовлена, надворі порядок, худобина й птах ситі, сіно просушене, тин полагоджений ( дідусь — те два літа збирався його полагодити), навколо криничного зрубу піском посипане — напрацьоване стільки, немов отут четверо було. Дивляться старий з бабою на свою внучку й думають: жити їм тепер так радуватися! Однак недовго довелося бабусі радуватися на внучку: занедужала вона й померла. Залишився старий один з Дуней. Важко було дідусеві одному залишитися на старості років. 2 От живуть вони одні. Дуня за дідусем дивиться й усяку роботу в господарстві справляє одна; хоч і мала була, так адже старанна. Трапилося дідусеві в місто поїхати: потреба прийшла. По дорозі він нагнав багатого сусіда, той теж у місто їхав. Поїхали вони разом. Їхали — Їхали, і ніч наступила. Багатий сусід і бедный Дунин дідусь побачили вогник у пришляховій хаті й постукалися у ворота. Стали вони на нічліг, розпрягли коней. У Дуниного дідуся — те була кобила, а в багатого мужика — мерин. Уночі дедушкина кінь народив лошати, а лоша нетямущий, відвалився він від матері й опинилися під возом того багатого мужика. Прокинувся ранком богатый. — Дивися — До, сусід, — говорить він старому. — У мене мерин лошати вночі народив! — Як можна! — дідусь говорить. — У камінь просо не сіяють, а мерин лошат не родить! Це моя кобила принесла! А багатий сусід: — Ні, — говорить, — це моє лоша! Кабы твоя кобила принесла, лоша — те й був би біля її! А те ишь де — під моїм возом! Заспорили вони, а суперечки кінця немає: у бедного правда, а в богатого вигода, один іншому не уступає. Приїхали вони в місто. У тім місті в ті часи цар жив, а цар той була сама багата людина у всьому царстві. Він уважав себе самим розумним і любив судити — виряджати своїх підданих. От прийшли богатый і бедный до царя — судді. Дунин дідусь і скаржиться цареві: — Не віддає мені багате лоша, говорить — де, лошати мерин народило! А паную — судді що за справу до правди: він і так і этак міг розсудити, так йому спершу потішитися схотілося. І він сказав: — От чотири загадки вам. Хто вирішить, той і лошати одержить. Що всього на світі сильней і швидше? А що всього на світі жирней? А ще: що всього м’якше й що всього миліше? Дав їм цар строку три дні, а на четвертий день щоб відповідь була. А поки суд так справа, цар велів залишити в себе у дворі дедушкину кінь із лошам і возом і мерина багатого мужика: нехай і бедный і богатый пішими живуть, поки їхній цар не розсудить. Пішли богатый і бедный додому. Богатый думає: порожнє, мов, цар загадав, я відгадку знаю. А бедный горює: не знає він відгадки. Дуня зустріла дідуся й запитує: — Про кого ти, дідусь, нудьгуєш? Про бабусю? Так адже я з тобою залишилася! Розповів дідусь внучці, як справа була, і заплакав: шкода йому лошати. — А ще, — дідусь говорить, — цар загадки загадав, а я відгадки не знаю. Де вже мені їх відгадати! 3 — А скажи, дідусь, які загадки? Не розумніше вони розуму. Дідусь сказав загадки. Дуня послухала й говорить у відповідь: — Поїдеш до царя й скажеш: сильніше й швидше всього на світі вітер; масніше всього земля — що не росте на ній, що не живе, усіх вона харчує; а м’якше всього на світі руки, дідусь, — на що людина не ляже, усе руку під голову кладе; а миліше сну нічого на світі не буває, дідусь. Через три дні прийшли до царя — судді Дунин дідусь і його багатий сусід. Богатый і говорить цареві: — Хоч і мудрі твої загадки, государ наш суддя, а я їх відразу відгадав: сильніше й швидше всього — так це кара кобила з вашої стайні; коли батогом її вдарити, так вона зайця наздожене. А масніше всього — так це ваш рябий кабан: він такий жирний став, що давно на ноги не піднімається. А м’якше всього ваша пухова перина, на якій ви почиваєте. А миліше всього ваш синок Никитушка! 4 Послухав цар — суддя, і до старого біднякові: — А ти що скажеш? Приніс чи відгадку ні? Старий і відповідає, як внучка його навчила. Відповідає, а сам боїться: мабуть, не так він відгадує; мабуть, багатий сусід правильно сказав. Цар — Суддя вислухав і запитує: — Сам ти придумав відповідь, иль навчив тебе хто? Старий правду говорить: — Так де ж мені самому — те, цар — пан! Внучка в мене є, таке тямуща так уміла, вона й навчила мене. Паную цікаво стало, та й забавно, а робити йому однаково нема чого. — Коли розумна твоя внучка, –
говорить цар — суддя, — і на справу вміла, віднеси їй от цю ниточку шовкову. Нехай вона витче мені рушник візерункове, і щоб до ранку готово було. Чув иль немає? — Чую, чую! — відповідає дідусь цареві. — Аль я вуж безглуздий такий! Сховав він ниточку за пазуху й пішов додому. Іде, а сам боїться: де вуж отут з однієї нитки цілий рушник виткати — того й Дуняшка не зуміє… Так до ранку, ще й з візерунками! Вислухала Дуня свого діда й говорить: — Не журися, дідусь. Це не лихо ще! Взяла вона віник, відламала від нього прутик, подала дідусеві й сказала: — Піди до царя — судді цьому й скажи йому: нехай знайде він такого майстра, що зробить із цього прутика кроєні, щоб було мені на чому рушник ткати. Пішов старий знову до царя. Іде, а сам інший лиха чекає, іншого завдання, на яку й розуму в Дуняшки не вистачить. Так воно й вийшло. Дав цар старому полтораста яєць і велів, щоб стареча внучка до завтрашнього дня полтораста курчати вивела. Повернувся дід до двору. — Одне лихо не пішло, — говорить, — інша з’явилася. І розповів він внучці нове царське завдання. А Дуня йому у відповідь: — И це ще не лихо, дідусь! Взяла вона яйця, спекла їх і до вечері подала. А на інший день говорить: — Ступай, дідусь, заново до царя. Скажи йому, щоб надіслав він курчатам на корм одноденного пшона: нехай в один день поле зорють, просом засіяють, дозріти дадуть, а потім зіжнуть так обмолотять, провіють і обсушать. Скажи цареві: курчата іншого пшона не клюють, того дивися помруть. І пішов дід знову. Вислухав його цар — суддя й говорить: — Хитра твоя внучка, та і я не простий. Нехай твоя внучка з’явиться ранком до мене — не пішки, не на коні, не гола, не одягнена, не з гостинцем, та й не без подарочка! 5 Пішов дід додому. «Эка примха!» — думає. Як довідалася Дуня нову загадку, те загорюнилась було, а потім повеселіла й говорить: — Ступай, дідусь, у ліс до мисливців так купи мені живого зайця й перепелицю живу… Aн ні, не ходи, ти старий, вморився ходити, ти відпочивай. Я сама піду — я маленька, мені мисливці й даром дадуть зайця й перепелицю, а купувати їх не на що. Відправилася Дунюшка в ліс і принесла звідти зайця так перепелицю. А як наступив ранок, зняла із себе Дуня сорочку, надягла рибацьку мережу, взяла в руки перепелицю, села верхи на зайця й поїхала до царя — судді. Цар, як побачив неї, зачудувався й злякалося: — Звідки страховисько їде таке? Колись не бачено було такого виродка! А Дунюшка поклонилася цареві й говорить: От тобі, панотець, приймай, що принести велено було! І подає йому перепелицю. Простягнув руку цар — суддя, а перепелиця порх! — і полетіла. Подивився цар на Дуню. — Ні в чому, — говорить, — не відступила: як я велів, так і приїхала. А чим ви, — запитує, — годуєтеся з дідом? Дуня й відповідає цареві: — А мій дідусь на сухому березі рибу ловить, він мереж у воду не становит. А я поділом рибу додому ношу так юшку в жмені варю! Цар — Суддя розсердився: — Що ти говориш, дурна! Де це риба на сухому березі живе? Де юшку в жменях варять? А Дуня проти йому говорить: — А ти — те ль розумний? Де це бачено, щоб мерин лошати народив? А у твоєму царстві й мерин родить! Спантеличився отут цар — суддя: — А як довідатися було, чиє лоша? Може, чужий забіг! Осерчала Дунюшка. — Як довідатися? — говорить. — Так отут би й дурень розсудив, а ти цар! Нехай мій дідусь на своєму коні в одну сторону поїде, а багатий сусід — в іншу. Куди побіжить лоша, там і мати його. Цар — Суддя зачудувався: — Але ж і правда! Як же я — те не розсудив, не догадався? — Коли б ти по правді судив, — відповіла Дуня, — тобі б і богатым не бути. — Ах ти, виразка! — сказав цар. — Що далі з тебе вийде, коли ти більша виростеш? — А ти розсуди спершу, чиє лоша, тоді я й скажу тобі, ким я більша буду! 6 Цар — Суддя призначив отут суд на тижні. Прийшли на царський двір Дунин дідусь і сусід їхній богатый. Цар велів вивести їхніх коней з возами. Сіл Дунин дідусь у свій віз, а богатый у свою, і поїхали вони в різні сторони. Цар і випустив тоді лошати, а лоша побігло до своєї матері, дедушкиной коня. Отут і суд весь. Залишилося лоша в дідуся. А цар — суддя запитує в Дуни: — Скажи тепер, ким же ти більша будеш? — Судьею буду. Цар засміявся: — навіщо тобі судьею бути? Суддя — Те адже я! — Тебе щоб судити! Дідусь бачить — погано справа, як би цар — суддя не рассерчал. Схопив він онученяті так у віз її. Погнав він кінь, а лоша поруч біжить. Цар випустив їм слідом злого пса, щоб він розірвав і внучку й діда. А Дунин дідусь хоч і старий був, так сноровист і онученяті в образу нікому не давав. Пес наздогнав віз, кинувся було, а дід його пужалном, пужалном, а потім взяв запасну важку — оглобельк