povnij zmist rozmaznya chexov a p - Шкільний Всесвіт

Розмазня

Днями я запросив до себе в кабінет гувернантку моїх дітей, Юлію Василівну. Потрібно було порахуватися.

— Сідаєте, Юлія Василівна! — сказав я їй. — Давайте порахуємося. Вам напевно потрібні гроші, а ви така церемонна, що самі не запитаєте… Ну — З… Домовилися ми з вами по тридцяти рублів на місяць…

— По сорока…

— Ні, по тридцяти… У мене записано… Я завжди платив гувернанткам по тридцяти. Ну — З, прожили ви два місяці…

— Два місяці й п’ять днів…

— Рівне два місяці… У мене так записано. Треба вам, виходить, шістдесят рублів… Відняти дев’ять неділь… ви адже не займалися з Колій по неділях, а гуляли тільки… так три свята…

Юлія Василівна спалахнула й засмикала оборочку, але… ні слова!..

— Три свята… Геть, отже, дванадцять рублів… Чотири дні Коля був хворий і не було занять… Ви займалися з однієї тільки Варей… Три дні у вас боліли зуби, і моя дружина дозволила вам не займатися після обіду… Дванадцять і сім — дев’ятнадцять. Відняти… залишиться… гм… сорок один рубль… Вірно?

Ліве око Юліи Василівни почервоніло й наповнився вологою. Підборіддя її затремтів. Вона нервово закашляла, засякалася, але — ні слова!..

— Під Новий рік ви розбили чайну чашку із блюдечком. Геть два рублі… Чашка коштує дорожче, вона фамільна, але… бог з вами! Де наше не пропадало? Потім — З, по вашім недогляді Коля поліз на дерево й порвав собі сюртучок… Геть десять… Покоївка теж по вашім недогляді украла у Вари черевики. Ви повинні за всім дивитися. Ви платню одержуєте. Отже, виходить, геть ще п’ять… Десятого січня ви взяли в мене десять рублів… — Я не брала, — шепнула Юлія Василівна. — Але в мене записано! — Ну, нехай… добре. — Із сорока одного відняти двадцять сім — залишиться чотирнадцять… Обоє очі наповнилися слізьми… На довгому гарненькому носику виступив піт. Бідна дівчинка! — Я раз тільки брала, — сказала вона тремтячим голосом. — Я в вашої дружини взяла три рублі… Більше не брала… — Так? Ишь адже, а в мене й не записано! Геть із чотирнадцяти три, залишиться одинадцять… От вам ваші гроші, наймиліша! Три… три, три… один і один… Одержите — З! І я подав їй одинадцять рублів… Вона взяла й тремтячими пальчиками сунула їх у кишеню. — Merci, — прошептала вона. Я підхопився й заходив по кімнаті. Мене охопила злість. — За що ж merci? — запитав я. — За гроші… — Але адже я ж вас обібрав, чорт візьми, ограбував! Водь я украв у вас! За що ж merci? — В інших місцях мені й зовсім не давали… — Не давали? І не мудро! Я пожартував над вами, жорстокий урок дав вам… Я віддам вам всі ваші вісімдесят! Геть вони в конверті для вас приготовлені! Але хіба можна бути такою кислятиною? Отчого ви не протестуєте? Чого мовчите? Хіба можна на цьому світлі не бути зубастої? Хіба можна бути такою розмазнею? Вона киснуло посміхнулася, і я прочитав на її особі: «Можна!» Я попросив у неї прощення за жорстокий урок і віддав їй, до великого її подиву, всі вісімдесят. Вона робко замерсикала й вийшла… Я подивився їй вслід і подумав: легко на цьому світлі бути сильним!

Додав: