povnij zmist pro tim yak bura perevazhila viviski andersen g - Шкільний Всесвіт

ПРО ТЕ, ЯК БУРА ПЕРЕВАЖИЛА ВИВІСКИ

За старих часів, коли дідусь був ще зовсім маленьким хлопчиком і разгу — ливал у червоних штанцях, червоній курточці з поясом і шапочці з пером — а треба вам сказати, що тоді дітей саме так і одягали, коли хотіли їх нарядити, — отож, у ті далекі, далекі часи все було зроблено — але інакше, чим тепер.Адже які, бувало, торжества влаштовувалися на вулицях! Нам з вами та — ких уже не видать: їх давним — давно скасували, вони, чи бачите, вийшли з моди. Але до чого ж цікаво тепер послухати дедушкины розповіді про це, ви й уявити собі не можете!Що це було за пишноту, коли, скажемо, шевці міняли помеще — ние цеху й переносили на нове місце цехову вивіску. На чолі процесії велично колихався шовковий прапор із зображенням великого чобота й двоглавого орла. Молодші подмастерья врочисто несли заздоровний кубок і велика скринька, а на рукавах у них розвівалися по вітрі червоні й білі стрічки. Старші подмастерья тримали в руках оголені шпаги з насаженны — мі на вістря лимонами. Музика гриміла так, що небо трясло, і самим чудовим інструментом в оркестрі був “птах” — так називав дідусь довга тичина, увінчана півмісяцем і обвішаний усілякими коло — кольчиками й бубонцями, — справжня турецька музика! Тичина піднімали й розгойдували зі сторони убік, дзвіночки дзенькали й бриньчали, а в очах просто рябило від золота, срібла й міді, що блискали на сонце.Поперед усіх біг арлекін у костюмі з різнобарвних шматочків; особа в нього було вимазано сажею, а ковпак прикрашений бубонцями — не дати не взяти коня, запряжений у сани! Він розмахував ціпком праворуч і ліворуч, але це був ціпок — хлопавка: вона тільки голосно ляскала й лякала людей, а шкоди від її нікому не було. Люди юрбилися й штовхалися, намагаючись про — тиснуться одні — уперед, інші — назад; хлопчиськи й дівчиська спотыка — лисій і летіли прямо в канаву, а літні кумоньки запекло працювали ліктя — мі, сердито озиралися по сторонах і сварилися. Усюди чулися говір і сміх. Люди стояли на сходах, витикалися з вікон, а інші навіть заби — рались на дах. На небі яскраво світило сонечко. Правда, траплялося, що на процесію попрыскает невеликий дощик, але адже дощ селянинові не перешкода: нехай хоч все місто наскрізь промокне, зате врожай буде бо — гаче!До чого добре розповідав наш дідусь, просто заслухаєшся! Адже ще маленьким хлопчиком він все це бачив на власні очі. Старший цеховий подмастерье завжди залазив на поміст, побудований під самою вивіскою, і говорив мову — так не як — небудь, а у віршах, немов по вдохновенью. Втім, отут і справді не обходилося без вдохновенья: адже мова він сочи — нял разом із двома друзями, і роботу вони починали з того, що осушували целую кружку пуншу — для користі справи, звичайно. Народ зустрічав цю мову лементами “ура”. Але ще голосніше кричали “ура” арлекінові, коли він теж выле — зал на поміст і передражнював оратора. Усі реготали до упаду, а він попи — вал собі мед з горілочних чарок і кидав чарки в юрбу, і люди ловили їх на лету. У дідуся була така чарочка: неї піймав якийсь штукатур і по — дарував йому на пам’ять. Так, от це було веселощі так веселощі! А вивіска, вся у квітах і зелені, красувалася на новому місці. — Такого свята не забудеш, хоч до ста років живи! — говорив де — душку.Так він і справді нічого не забув, хоча яких тільки не перевідав свят і торжеств на своєму столітті. Багато коечего міг він порассказать, але забавніше всього розповідав про те, як в одному великому місті переале — сили вивіски.Дідусь був ще зовсім маленьким, коли приїхав з родителями в це місто, найбільший у країні. На вулицях було повнісінько народу, і де — душку навіть подумав, що тут теж будуть урочисто переносити вывес — ки, яких, до речі кажучи, тут виявилася безліч, — сотні кімнат можна було б заповнити цими картинками, якби їх вішали не зовні, а усередині будинку. На вивісці кравця було зображено різне плаття, і якби він захотів, то міг би навіть перекроїти самого неказис — тої людини в найкрасивішого. А на вивісці торговця тютюном — хоро — шенькие хлопчики із сигарами в зубах, такі бешкетники! Були отут вивіски з маслом і оселедцями, були вивіски з пасторськими комірами й трунами, а скільки всюди висіло оголошень і афіш — сила — силенна! Ходи собі це — лый день взад і вперед по вулицях так любуйся скільки душі завгодно — адже картинки. А заодно довідаєшся й що за люди живуть на вулиці — адже вони самі вивісили свої вивіски. — До того ж, — говорив дідусь, — коли ти потрапив у велике місто, по — лезно й повчально знати, що криється за товстими кам’яними стінами до — мов.І треб