КАЗКА ДЛЯ ТЕАТРУ(За мотивами російського фольклору) Блазень – Потешникверьте аль не вірте, а жив на білому світлі Федот – Стрілець, відважний молодець. Був Федот ні красень, ні виродок, ні рум’яний, ні блідий, ні багатий, ні бідний, ні в парше, ні в парчі, а так, вообче. Служба у Федота
– риболовля так полювання. Паную
– дичина так риба, Федотові
– спасибі. Гостей у палаці
– як насінь в огірку. Один зі Швеції, іншої із Греції, третій з Гавай
– й усім жерти подавай! Одному
– омарів, іншому
– кальмарів, третьому
– сардин, а добувач один! Якось раз дають йому наказ: ледве світло поутру з’явитися до двору. Цар на вид зморшок, голова з кулачок, а злостивості в їм
– агромадный обсяг. Дивиться на Федьку, як хворий на виразку шлунку на редьку. На Федьке від страху намокнула сорочка, у скронях застукало, у пузі загурчало, отут, як говориться, і казці початок…Царьк нам на ранковий рассолприбыл аглицкий посол,А в нас у будинку закуски
– Полгорбушки так мосол.Споряджайся, братик, у путьда їстівного нам добудь
– Глухаря аль куріпку,Аль ишо кого – небудь.Не смогешь
– кого винити?
– Я должон тебе стратити.Державна справа
– Ти вловлюєш нитку?..Федотнешто я так не поймупри моєму – те при розуму?..Чай, не постолом щи сьорбаю,Сображаю, що до чого.Виходить, на мневся політика в країні:Не добуду куріпку
– Неодмінно бути війні.Щоб аглицкий посолс голоду не був зол
– Голови не пошкодую,Забезпечу разносол!..Блазень – Потешникслово пануючи твердіше сухаря. Пошле на ведмедя
– підеш на ведмедя, а куди подітися
– треба, Федя! Або дичина й риба
– або меч і диба. Обійшов Федот сто лісів, сто боліт, так всі зазрячи
– ні куріпки, ні глухаря! Утомився, немає сили, та й справа до ночі. Хоч із порожньою торбою, а пора додому. Раптом бачить
– птах, лісова голубица, сидить, не таїться, рушниці не боїться…Федотвот нещастя, от лихо,Дичини немає й сліду.Підстрелю – Ка голубицу,Хоч яка, так їжа!А вообче – те говорячи,Голубів лають зрячи.Голуб
– коли в підливі
– Він не гірше глухаря!..Голубицаты, Федот, мене не трожь,Користі в энтом ні на гріш,
– И каструлю не наповниш,И подушку не наб’єш.Чай, заморський господинлюбит свіжий галантин,А в мені яке м’ясо,Так, не м’ясо, сміх один!..Федотто чи лісовик нині завзятий, чиТе повітря нині п’яне, чиТе в юшці приключилсяу мене яка вада?Те ль із царських з оконоглашен такий закон,Щоб птаха говориличеловечьим мовою?..Голубицане твори, Федот, розбій,А візьми мене із собою.Як внесеш мене у светелкустану я твоєю долею.Буду шити, стирати, варити,За образи не корити,И грати тобі на скрипці,И клопів тобі морити!..Федотчто за притча
– не зрозумію?..Добре, лізь до мене в торбу!..Там, на місці, розберемося,Хто куды й що до чого!Блазень – Потешникпринес Федот горлинку до себе, виходить, у горенку. Сидить невеселий, голівоньку повісив. І є для журби сурьезные причини. Не зладилося полювання в нашого Федота. А цар жартувати не любить
– враз голову відрубає. Сидить Федот, засмучується, з білим світлом прощається. Згадав про птаха, лісову голубицу. Глядь
– а серед горенки замісце тої горлинки коштує червона дівиця, струнка, як деревце!..Марусяздравствуй, Федя!.. Ти так я
– Ми тепер одна родина.Я дружина твоя, Маруся,Я супружница твоя.Що мовчиш, милий – друг Федот,Як води набрамши в рот?..Аль не той на мені кокошник,Аль убрання на мені не того?..Федотна тебе, моя душа,Століття дивився б не дихаючи,Тільки стати твоїм супругоммне не світить ні дулі!..Був я ноне
– ледве зоря
– На прийомі в царя,Ну й дав мені цар заданьев змісті, виходить, глухаря.Хоч на дичину й не сезон
– Сперечатися із владою не резон:Добре, думаю, добуду,Чай, глухарь, а не бізон.Проходив я цільний день,А удачі
– хоч би тінь:Ні однієї сурьезной птаха,Всі суцільна дребедень!..І тепер мені, милий – дружкові,Не до танців на лучці
– Завтра цар за энто деломне відітне голову.А такий я ні до чемуни на службі, ні в будинку,Тому як весь мій смыселисключительно в розуму!..Марусяне журися й не пхикай!Буде стіл і буде дичина!Ну – До станьте переді мною,Тит Кузьмич і Фрол Хомич!(Маруся ляскає в ладоши
– з’являються два дужих молодці)Коли зрозуміли наказ
– Виконуйте цю же годину!Молодцыне извольте сумлеваться,Чай, воно не в перший раз!..Блазень – Потешника цар з послом уже сидять за столом. Поруч
– ти глянь – ка! – і царівна так нянька. І всі чекають від Феди обіцяної їжі. Яка ж бесіда без ситного обіду? А на столі порожньо: морква так капуста, кріп так петрушка
– от і вс
я гулянка. Гість нудьгує, ботфортой качає, дірки на скатертині вивчає. Цар серчает, не зауважує, як Федьку по матері величає. Раптом
– як з неба: коровай хліба, ікри бадейка, тушкована індичка, чечужна юшка, телячий потрух
– й такої от їжі назв до тыщи! При такій їжі
– як не бути бесіді!..Царьвызывает антиресваш технічний прогрес:Як у вас там сіяють брукву
– З кожурою алі без?..Посолйес!Царьвызывает антиресваш живильний процес:Як у вас там п’ють какаву
– Із сахарином алі без?..Посолйес!Царьвызывает антиреси такий ишо розріз:Як у вас там ходют баби
– В панталонах алі без?Посолйес!Нянькапостеснялся хоч посла б!..Аль зовсім головою ослабнув?..Де б що не говорили
– Все одне зведе на бабів!Царьты знову у свою дуду?Здам у в’язницю, май на увазі!Я ж не просто балабоню,Я ж політикові веду!Дівка эвон підросла,А худа, як полвесла!От і мислю, як би выдатьнашу кралю за посла!Тільки треба користі длязавлекать його не злити
– Робити тонкі намекиневсурьез і издаля.Нянькада за энтого посладаже я б не пішла,
– Так і зыркает, подлюка,Що б поцупити зі стола!Він тобі всі “Йес” так “йес”,А меж тим все їсть так їсть.Відвернися
– він пол – Расеизаглотнет в один присід!Царьали рот собі заший,Алі вижену утришия!Ти й так мені распужалавсех заморських атташей!Даве був гишпанский гранд,Уж і чепурун, вуж і франт!У кажном юшці по брильянті
– Чим тобі не вариянт?Ти ж підбудувала, щоб гостьненароком сіл на цвях,А отседова в гостя
– Політична злість!..Нянькакак же, пам’ятаю!.. Энтот грандбыл пожерти великий талант:З головою вліз у тарілку,Аж забрьохав жиром бант!Що в гранда не запитай
– Він, як попка,
– “си” так “си”,Ну а сам всі налегаетна оселедець івасі!Царья за лінію твоюна кореню тебе згною!Я з тобою не шуткую,Я сурьезно говорю!З Німеччини баронбыл гарний з усіх боків,Дак і отут не стерпіла
– Нанесла йому втрата.Хто йому на дно ковшабросил дохлого мыша?Ти ж формений шкідник,Окаянна душа!..Нянькада вуж энтот твої баронбыл потріскати недурний!Суни його у вороняччям стаю
– Відбере й у ворон.На вид гордий
– ” я – а” так ” я – а”,А ненажерливий, як свиня,Дай солому
– з’їсть солому,Чай, чужа, не своя!..Царьну, шпиенка, дай – те строк – іЗапроторю тебе в острог!Так – Те я мужик не злісний,Але зі шкідниками строгий.От відповідай мені
– слів не витрачай!Де царівні чоловіка брати?Чай, сама, дурында, бачиш
– Наречених у їй не рать!Кабы тут юрбився полк
– В пререканьях була би користь,Ну а немає
– вистачай кожного,Будь він навіть брянський вовк!..Царевнаколи ти в Расее влада,Дак і прав Расеей усмак,А в мою долю не суйсяи в любов мою не влазь!У будинку энтих атташепо сту штук на поверсі,Мені від їх одеколонуаж не дихається вже!..Царьколь любов і справді зла,Дак полюбиш і посла.А попутно мені поправишьи торговельні справи.Я під энтот антирессплавлю їм прядиво й ліс,Вся обчественность згодна,Тільки ти йдеш врозріз!..Царевнасколь би ти не супив брову
– Повторюю знову й знову:Індивід має правона слободную любов!Може, справа наконеци дійшло б до кілець,
– Кабы раптом мене сосваталтвой Федотушко – Стрілець!..Царьцыц, дурепа!.. Замовчи!..Тесту місце в печі!Ну – ка, марш до себе у светлицуи сольфеджию вчи!А проклятого стрільця,Нахабу й негідника,Я батогами так батогамивраз віднаджу від палацу!..Блазень – Потешникбыл у царя генерал, він сведенья збирав. Сховає пику в бороду
– й шасть по місту. Вынюхивает, собака, що думають инако. Підслухує разговорчики: а раптом у країні змовники? Де чаво почує
– в книжечку запише. А в сім у точно
– до царя на доповідь.Царьчто невеселий, генерал?Алі кором занедужав,Алі брагою обпився,Алі в карти програв?Алі служба не мила,Алі армія мала,Алі в пушку обнаружилповреждение стовбура?Докладай без усякої брехні,Чому на серце морок,
– Я бажаю знати докладно,Хто, куди, чаво і як!..Генералбыл я даве в стрільця,У Федота – Молодця,Як побачив його чоловікові
– Так і брякнувся з ґанку.Третій день
– ледве^ – їй не брешу!
– Шаблю в руки не беру,И мрійність така,Що того дивися помру!А намедни був грішок
– Ледве не видумав віршик,Доктора перепужались,Говорять: любовний шок!..Царьобошел мене стрілець!..Але ж знав, що я вдівець!. Ну – До миттю энту кралюмне доставити в палац!А підступного стрельцасей же година стерти з особи,Щоб він не отиралсявозле нашого ґанку!..Генералумыкнуть її
– не праця,Так народец боляче крута:Як прознають, чия витівка,
– В порошок тебе зітруть!Зухвалий нині став народ,Не клади їм пальця в рот,

далі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *