povnij zmist prinadnosti kulturi zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Я завжди симпатизував центральним переконанням.Навіть от коли в епоху воєнного комунізму неп уводили, я не протестував. Неп так неп. Вам видней.Але, між іншим, при введенні непу серце в мене запекло стискувалося. Я як би передчував деякі різкі зміни.І дійсно, при воєнному комунізмі куди як було вільно відносно культури й цивілізації. Скажемо, у театрі можна було вільно навіть не роздягатися — — — і сиди, у чому прийшов, хоч при шапці. Це було досягнення.А питання культури — — — і це собаче питання. Хоча б щодо того ж раздеванья в театрі. Звичайно, слів немає, без пальто публіка выгодней відрізняється — — — і красивей і элегантней. Але що добре в буржуазних країнах, то в нас іноді виходить боком.Товариш Локтев і його дама Нюша Кошелькова днями зустріли мене на вулиці. Я гуляв або, може бути, ішов горло промочити — — — і не пам’ятаю.Зустрічають і вмовляють: — — — і Горло, говорять, Василь Митрофанович, від вас не втече. Горло зазавжди при вас, зазавжди його прополоскати встигнете. Идемте краще сьогодні в театр. Спектакль — — — і “Грілка”.І, одним словом, умовили мене піти в театр — — — і провести культурно вечір.Прийшли ми, звичайно, у театр. Взяли, звичайно, квитки. Піднялися по сходам.Раптом назад кличуть. Велять роздягатися. — — — і Польта, — — — і говорять, — сымайте.Локтев, звичайно, з дамою моментально скинули польта. А я, звичайно, коштую в роздум. Пальто в мене було в той вечір прямо на нічну сорочку надето. Піджака не було. І почуваю, братики мої, сымать якось ніяково. “Прямо, — — — і думаю, — — — і сором може відбутися”. Головне — — — і сорочка не можна сказати що брудна. Сорочка не дуже брудна. Але, звичайно, груба, нічна. Шинельний ґудзик, звичайно, на комірі пришитий велика. “Сором, — — — і думаю, — — — і з таким великим ґудзиком у фойє йти”.Я говорю своїм: — — — і Прямо, говорю, товариші, не знаю, чого й робити. Я сьогодні одягнений неважливо. Ніяково якось мені пальто сымать. Все — таки підтяжки й сорочка знову ж груба.Товариш Локтев говорить: — — — і Ну, здайся.Розстебнувся я. Показуюся. — — — і Так, — — — і говорить, — — — і дійсно видик…Дама теж, звичайно, подивилася й говорить: — — — і Я, говорить, краще додому піду. Я, говорить, не можу, щоб кавалери в одних сорочках поруч із мною ходили. Ви б, говорить, ще подштанники поверх штанів пристебнули. Досить, говорить, вам ніяково в такому відверненому виді в театри ходити.Я говорю: — — — і Я не знав, що я в театри йду, — — — і дурка яка. Я, може, піджаки рідко надягаю. Може, я їх бережу, — — — і що тоді?Стали ми думати, що робити.Локтев, собака, говорить: — — — і От чого. Я, говорить, Василь Митрофанович, зараз тобі свою жилетку дам. Надягай мою жилетку й ходи в ній, начебто тобі увесь час у піджаці пекуче.Розстебнув він свій піджак, став мацати й шарити усередині себе. — — — і Ой, — — — і говорить, — — — і мати чесна, я, говорить, сам сьогодні не при жилетці. Я, говорить, тобі краще зараз краватка дам, все — таки приличней. Прив’яжи на шию й ходи, нібито тобі увесь час пекуче.Дама говорить: — — — і Краще, говорить, я, їй — богу, додому, піду. Мені, говорить, удома якось спокойней.А те, говорить, один кавалер ледве не в подштанниках, а в іншого краватка замісце піджака. Пущай, говорить, Василь Митрофанович у пальто попросить піти.Просимо й благаємо, показуємо союзні книжки — — — і не пущают. — — — і Це, — — — і говорять, — не дев’ятнадцятий рік — — — і в пальто сидіти. — — — і Ну, — — — і говорю, — — — і нічого не пропишеш. Здавайся, братики, треба додому повзти.Але як подумаю, що гроші заплачені, не можу йти — — — і ноги не йдуть до, виходу.Локтев, собака, говорить: — — — і От чого. Ти, говорить, підтяжки отстегни, — — — і пущай їхня дама понесе замісце сумочки. А сам валяй, як є: начебто в тебе це літня сорочка апаш і тобі, однимсловом, у ній увесь час пекуче.Дама говорить: — — — і Я підтяжки не понесу, як хочете. Я, говорить, нe для того в театри ходжу,щоб чоловічі предмети в руках носити. Пущай Василь Митрофанович сам несетили в кишеню собі суне.Роздягаю пальто. Коштую в сорочці, як сукин син. А холод досить собачий.Тремчу й прямо зубами брязкаю. А навкруги публіка дивиться.Дама відповідає: — — — і Скоріше ви, негідник этакий, відстібайте помочи. Народ же навкруги ходить.Ой, їй — богу, краще я додому зараз піду.А мені незабаром теж не отстегнуть. Мені холодно. У мене, може, пальці не слухаються — — — і відразу відстібати, Я вправи руками роблю.Після опоряджаємося й сідаємо на місця.Перший акт проходить добре. Тільки що холодно. Я весь акт гимнастикойзанимался.Раптом в антракті задні сусіди скандал піднімають. Кличуть адміністрацію.Поя