povnij zmist pominki zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Не дуже давно померла одна мила людина.Звичайно, він був непомітний працівник. Але коли він, як говориться, закінчив свій земний шлях, про нього багато хто заговорили, оскільки це була дуже славна людина й дивовижний працівник своєї справи.Його все дуже розхвалювали й помітили його після кончини.Усі звернули увагу, як він чистенько й культурно одягався. І в якому порядку він тримав свій верстат: він пил з його здував і кожний винтик гігроскопічною ваткою обтирав.До того ж він завжди тримався на принциповій висоті.Цим летом він, наприклад, занедужав. Йому зле стало на городі. Він вихідного дня прийшов на свій город і там щось робив. Доглядав за рослинами й плодами. І раптом емy приключилося зле. У нього закружилася голова, і він упав.Іншої б на його місці закричав: “Накапайте мені валерианки!” або “Покличте мені професори!” А він про своє здоров’я не тривожився. І, упавши, сказав: “Ах, здається, я на грядку впав і каротельку пом’яв”. Отут хотіли за лікарем побігти, але він не дозволив віднімати від справи робочі руки.Але все — таки його віднесли додому, і там він під доглядом кращих лікарів хворів протягом двох місяців.Звичайно, йому дивовижні похорони закотили. Музика игралa жалобні вальси. Багато товаришів по службі пішло його проводжати на цвинтар.Дуже врочисті мови вимовлялися. Хвалили його й дивувалися, які бувають на землі люди. І під кінець один з його близьких друзів, перебуваючи біля його вдови, сказав: — — — і Які хочуть ушанувати пам’ять свого друга й товарищa, тих удова просить зайти до неї на квартиру, де буде поданий чай.А серед проводжаючих був один з його товаришів по службі, хтось М. Звичайно, цей М. особливо добре не знав покійного. Але пари раз на роботі його бачив. І тепер, коли вдова запросила зайти, він взяв і теж пішов. І пішов, як говориться, від чистого серця. У нього не було там яких — небудь побічних думок. І на поминки він пішов не для того, щоб заправитися. Тим більше зараз нікого їжею не здивуєш. А він пішов просто ідейно. “От, подумав, така славна людина, дай, думає, зайду, послухаю спогаду його родичів і в теплі посиджу”.І от, виходить, разом з однією групою він і пішов.От приходять усе на квартиру. Стіл, звичайно, накритий. Їжа. П’яте — — Десяте.Усе роздягнулися. І наш М. теж зняв із себе шапочку й пальто. І ходить промежду родичів, що горюють, прислухається до спогадів.Раптом до нього в їдальні підходять троє. — — — і Отут, говорять, зібравшись близькі родичі. І серед них ви будете чужою. І вдова розцінює вашу появу в її квартирі як нахабність. Надягніть на себе ваше пальто й звільните приміщення від вашої присутності.Тому, звичайно, неприємно стає від цих слів, і він починає їм пояснювати, мов, він прийшов сюди не для чого — небудь іншого, а по заклику свого серця.Один з них говорить: — — — і Знаємо ваше серце — — — і ви зайшли сюди пожерти, і тим самим ви образили покійного. Вискакуйте кулею із приміщення, а то ви в такий момент знижуєте настрій у друзів і родичів.І із цими словами він бере його пальто й накидає на його плечі.А інший знайомий вистачає його кашкет і двома руками напяливает її на голову так, що вуха в того мнуться.Ні, вони, звичайно, його не торкали, і ніхто з них на нього навіть не замахнувся. Так що в цьому змісті все обійшлося певною мірою культурно. Але вони взяли його за руки й вивели в передню. А в передньої родичі з боку вдови небагато на нього поднажали, і навіть один з них злегка піддав його коліном. І це було тому скоріше морально важко, чим фізично.Загалом, він, мало що міркуючи, вискочив на сходи з образою й досадою в душі.І він три дні не знаходив собі спокою.І от учора ввечері прийшов до мене.Він був розстроєний, і в нього від образи підборіддя тремтіло й з очей сльози капали.Він розповів мені цю історію й запитав, що я щодо цього думаю.І я, подумавши, сказав: — — — і Що стосується тебе, милий друг, то ти зробив маленьку помилку. Ти зайшов туди по заклику свого серця. І в цьому я тобі вірю. Але вдова мала на увазі тільки близьких і знавших її чоловіка добре. От якби тебе завод запросив на вечір його пам’яті й звідти тебе б викурили й назвали чужим — — — і от це було б дивно. І в цих тонкостях варто завжди розбиратися. Але що стосується їх, то вони з тобою надійшли грубо, нетактовно й, я б сказав, некультурно. А що один з них напнув на тебе кашкет, то він попросту свиня, і ну його до чорта, дурня!Отут сидів у мене М. небагато навіть просяяв. Він сказав: — — — і Тепер я розумію, у якому змісті вони мене назвали чужим. І все інше мене тепер не хвилює.Отут я потис йому руку. Подарував йому книг
у. І ми розсталися кращими друзями.І коли він пішов, я подумав про те, що ті ж самі люди, які так грубо вигнали його, напевно, досить ніжно звертаються зі своїми машинами. Напевно, бережуть їх і плекають. І, уже у всякому разі, не викинуть їх на сходи, а на ящику при перенесенні напишуть: “Не кидати!” або “Обережно!”Про це, друзі, я якось раз написав, але от ще раз згадав.Зацим я подумав, що не зле б і на чоловічку що — небудь крейдою виводити. Яке — небудь там півняче слово: “Порцеляна!”, “Легше!” Оскільки людина — — — і це людин, а машина його обслуговує.І, подумавши про ці справи, я вирішив для повчання записати цю фактичну розповідь. І от він перед вами