povnij zmist piratka kuprin a i chast 1 - Шкільний Всесвіт

Він був відомий під ім’ям жебрака із собакою. Більше докладних відомостей: біографічних, фамільних і психологічних, про нього ніхто не мав, втім, ніхто їм і не цікавився. Це був високий, худий старий з кошлатими сивими волоссями, з особою закоренілого й самотнього п’яниці, що трясеться, одягнений у саме рване лохмотье, що наскрізь просочився заходом спирту й злидарських підвалів.Коли він входив робкою походкою в який — небудь із кабачків самого нижчого розбору й за ним, піджавши хвіст і присідаючи від боязкості на ноги, уповзав його коричневий підсліпуватий собака, то завсідники закладу відразу його дізнавалися. — А, це той, що із собакою!Старий оглядався навкруги, вибирав який — небудь столик, за яким, на його думку, сиділа найбільш весела, п’яна й щедра компанія, і запобігливим голосом запитував: — Добродії поважні, дозвольте нам із собачкою подання показати?Траплялося, що на свою боязку пропозицію він одержував у відповідь тільки груба лайка, але найчастіше перспектива собачого подання зачаровувала охмелілих і тому нужденних у нових враженнях відвідувачів. — А ну, валяй! Подивимося, що це за подання вийде!Тоді кабачок звертався в імпровізований театр, де артистами були старий і його коричневий собака, а глядачами — відвідувачі, полові й навіть сам хазяїн, товстий і важливий, що визирає із презирливою цікавістю через свою стійку. — Пиратка, иси! — командував старий. — Иси, негідник ти этакий!Пиратка підходив до хазяїнові невпевненою ходою, слабко помахуючи хвостом. — Куш тут!Пиратка із глибоким подихом лягав на підлогу й, простягнувши прямо перед собою лабети, дивився на старого з питальним видом.Старий брав невеликий шматочок хліба, клав його собаці на ніс і, відійшовши на два кроки й загрожуючи пальцем, вимовляв повільно й переконливо: — А — Аз, буки, веди, глаголь, добро…Пиратка, утримуючи носом рівновага, з напруженою увагою дивився на хазяїна. Старий робив довгу паузу, під час якої закладав руки назад і обводив глядачів лукавим поглядом, і потім раптом голосно й уривчасто скрикував: — Є!Пиратка нервово здригався, підкидав шматок хліба догори й, голосно чавкнувши, ловив його ротом.Потім жебрак наказував собаці сісти на стілець і вишукано чемним тоном запитував її: — Може бути, ви, пан Пиратка, папиросочку покурити бажаєте?Пиратка мовчав і, моргаючи очами, відводив морду убік. Він знав, що наближається самий ненависний для нього номер програми. — Так бажаєте папиросочку? Попросите, може, вам добродії пожертвують? Просите ж, просите, не бійтеся. Так проси ж, собачий син! Ну — В?Пиратка уривчасто й змушено гавкав, що повинне було виражати його прохання. “Добродії” великодушно жертвували цигарку. — Служи! — наказував старий.Пиратка сідав на зад, піднявши передні ноги на повітря. Папироска встромлялася йому в зуби й запалювалася. Якщо ж дим попадав собаці в ніс і вона, до великого задоволення глядачів, чхала, старий запобігливо запитував: — Може бути, вам табачок не за смаком? Ви до дюбеку більше звикли? Нічого, покурите, покурите!Потім Пиратка плазував, скакав через стільці, приносив кинуті речі, зображував лакея, ходив на задніх лабетах. Самий блискучий номер, що носив відтінок сатири, виконувався незмінно наприкінці подання й завжди викликав гучний захват публіки. — Умри! — наказував старий Пиратке.І Пиратка лягав на бік, безсило простягнувши лабети й голову. — Ну от, розумник, Пиратушка, молодчина! — схвалював старий. — Ну досить, вставай, підемо. Вставай же, говорять тобі!Але Пірат не рухався, важко дихав і моргав очами. Старий починав вдаватися у відчай. — Пиратушка, миленький, так буде причинятися! Ну, пожартував — і буде. Вставай! Вставай же, голубчик!Пірат не ворушився. Тоді старий від мір лагідності переходив до залякування. — Слышь, Пиратка, вставай! Солдат іде…Пірат на це застереження не обертав ніякої уваги. — Вставай, Пиратка, — двірник іде!Пірат продовжував лежати.Жебрак пробував після солдата й двірника лякати Пиратку й собачою будкою, і п’яним купцем, і хазяїном закладу, і багатьма іншими особами й установами, що мають влада. Але погрози виявлялися безуспішними.Пірат був мертвий.Тоді раптово старого осіняла блискуча думка.Він нахилявся до самого вуха собаки й говорив переляканим шепотом: — Городовий іде!Це слово магічно діяло на Пірата. Він підхоплювався, як скуйовджений, і починав з голосним гавкотом носитися по кімнаті. Відвідувачі кабачка, так чи інакше досить що часто зіштовхувалися з поліцією й, що мали з нею більш — менш сумні непорозуміння, бачили в останньому номері Пираткина м