povnij zmist peretta balzak o 1 11 - Шкільний Всесвіт

Оноре де Бальзак. Пьереттамадемуазель Ганні Ганской.Дороге дитя, ви — радість всієї вашої родини; ваша пелеринка, біл або рожева, пурхає в густій зелені Верховни, немов блукаючий вогник, так яким з ніжністю стежать люблячі погляди вашої матері й батька, — так чи доречно присвячувати вам цю сумну повість? Але довідатися про прикрості, яких ніколи не випробує молода дівчина, оточена, як ви, обожнюванням, вам все — таки, бути можуть, треба — тому що ваші чарівні ручки можуть коли — небудь полегшити ці прикрості В історії наших вдач настільки важко, Ганна, знайти випадок, гідний вашої уваги, що автор позбавлений був вибору; але ви, можливо, зрозумієте, як ви щасливі, читаючи повість, що посилає вам,Ваш старий друг де Бальзак.Раннім ранком у жовтні 1827 року на маленькій площі в нижній частині міста Провена стояв юнак років шістнадцяти, у якому не важко було відразу ж визнати пролетаря (латинське слово, з недавніх пор сміло пущене в обіг). У настільки ранню годину він міг ніким не замічений розглядати будинку, що виходили на цю довгасту прямокутну площу. Млина на річках Провена вже працювали. У яскравому блиску й свіжості ранку шум мірошницьких коліс, повторюваний луною верхнього міста, лише підкреслював тишу, таку глибоку, що чутно було чи ледве не за милю, як деренчить і брязкає диліжанс, що проїжджає по великій дорозі. Удома уздовж площі, обсадженої тінистими липами, являли собою два ряди немудрих будов, по одному виді яких угадувалося дрімотне й розміряне життя місцевих буржуа. Тут не було й сліду торговельної суєти. У ті часи навіть у житлах багатіїв роскошно оздоблені ворота минулого рідкістю, а якщо де й зустрічалися, то не часто поверталися на своїх петлях — хіба що в г — на Мартені: він по необхідності завів власний кабріолет для своїх лікарських роз’їздів. Фасади будинків повиті були виноградною лозою або кучерявими трояндами, пишні пучки яких, вибігаючи по стінах на довгих стеблах, пахнули під вікнами другого поверху. Площа одним кінцем своїм майже стикалася з головною вулицею нижнього міста, а другим — упиралася в іншу, паралельну їй вулицю, сади якої спускалися до однієї із двох річок, що зрошують долину Провена.У цієї — те самої тихої частини площі молодий робітник і розшукав потрібний йому будинок по зазначених прикметах: фасад з білого каменю, у жолобках, що зображують дрібну кладку; вікна з виступами, обнесеними ґратами з тонких залізних прутів з жовтими розетками; на вікнах сірі ставні; будинок двоповерховий. Крутий шиферний дах над фасадом прорізаний трьома оконцами мансарди й увінчаний новеньким модним флюгером — вирізаної з жерсті фігурою мисливця, що прицілився в зайця. До вхідних дверей ведуть три кам’яні сходи. По одну її сторону — кінець свинцевої труби, звідки в стічну канавку викидають помиї, що вказує на близькість кухні; по іншуу — два вікна, ретельно закриті сірими ставнями, у ставнях просвіти у вигляді серденька; молодий робітник вирішив, що отут повинна бути їдальня. Під кожним з вікон першого поверху, піднятого над землею на висоту трьох щаблів, — віддушини льоху, прикриті фарбованими залізними дверцятами з вигадливим наскрізним візерунком. Усе тут блискало новизною. У кричущій розкоші цього заново обробленого будинку, що різко виділялася серед ветхих фасадів інших будинків, спостерігач негайно ж угадав би вульгарний смак і тупе самовдоволення збіглі на спочинок крамаря. Юнак дивився додому з почуттям якогось смутного задоволення; про щось, видимо, міркуючи, він переводив погляд з кухні на мансарду. У рожевих променях зорі за одним з вікон мансарди виразно стали видні коленкорові фіранки, — за двома іншими їх не було. Особа юнака просяялася, вона відступив на кілька кроків, притулився до стовбура липи й на протяжливий лад, як співають звичайно жителі західної Франції, запік бретонський романс Брюгьера, композитора, що обдарив нас чудесними піснями. У Бретані сільські хлопці співають цю пісню молодим у день їхнього весілля:Прийшли ми всі сюдапоздравить молодих:И вашого супругаи вас, його подруга!Міцніше всіх ланцюгів колечку золоте:Навік з’єднало — Лише розлучить могила!Тепер уже не для вас і танці й забави, — Куди вуж вам, сусідка!Тепер ви — домувальниця.Вам більше не танцювати, а бути дружиною примернойи, крім лише чоловіка,Не знати іншого друга.Прийміть же квіти, що ми вам підносимо.Ах, століття квітів не боле,Чим століття дівочої волі!Цей народний наспів був повний принадності й не уступав по красі тому мотиву, на який Шатобриан поклав свої вірші: “Скажи, ти чи па