povnij zmist pani bovari flober g 1 22 - Шкільний Всесвіт

Луи Буйлемари — Антуанові — Жюли Сенару, паризькому адвокатові, щобув президентові Національного собранияи міністрові внутрішніх делдорогой і знаменитий друг!Дозвольте мені поставити Ваше ім’я на першої страницеэтой книги, перед присвятою, тому що Вам головним чином яобязан її виходом у світло. Ваша блискуча защитительнаяречь указала мені самому на її значення, якого я не надавав їй раніше. Прийміть же цю слабку даньглубочайшей моєї вдячності за Ваше красномовство иза Ваша самопожертва.Гюстав Флобер. Париж, 12 квітня 1857 р. ЧАСТИНА ПЕРША 1Коли ми готовили уроки, до нас увійшов директор, ведучи за собою одягненого по — домашньому “новачка” і служителя, що тяг величезну парту. Деякі з нас дрімали, але отут всі ми опам’яталися й підхопилися з таким видом, точно нас зненацька відірвали від занять.Директор зробив нам знак сісти по місцях, а потім, звернувшись до класного наставника, сказав напівголосно: — Пан Пиці! Рекомендую вам нового учня — він надходить у п’ятий клас. Якщо ж він буде добре вчитися й добре поводитися, то ми переведемо його д “старших” — там нього слід бути за віком.Новачок усе ще стояв у куті, за дверима, так що ми із працею могли розглянути цього сільського хлопчика років п’ятнадцяти, ростом вище нас усіх. Волосся в нього були підстрижені в кружок, як у сільського псаломщика, тримався він чинно, незважаючи на крайню зніяковілість. Особливою міцністю додавання він не відрізнявся, а все — таки його зелена сукняна курточка із чорними ґудзиками, видимо, жала йому в проймах, з обшлагів витикалися червоні руки, що не звикли до рукавичок. Він надто високо підтяг помочи, і з — під його ясно — коричневих брючек визирали сині панчохи. Черевики в нього були грубі, погано вичищені, підбитими цвяхами.Почали запитувати уроки. Новачок слухав затамувавши подих, як слухають проповідь у церкві, боявся закласти нога на ногу, боявся облокотиться, а о другій годині, коли продзвонив дзвінок, наставникові довелося окликнути його, інакше він так і не став би в парі.При вході в клас нам завжди хотілося скоріше звільнити руки, і ми звичайно кидали кашкети на підлогу; шпурляти їх покладалося прямо з порога під крамницю, але так, щоб вони, ударившись об стіну, підняли якнайбільше пили: у цьому полягав особливий шик.Бути може, новачок не звернув уваги на нашу витівку, бути може, він не зважився прийняти в ній участь, але тільки молитва скінчилася, а він усе ще тримав кашкет на колінах. Вона представляла собою складний головний убір, помісь ведмежої шапки, казанка, кашкета на выдровом хутру й пуховій шапочці, — словом, це була одна з тих поганих речей, німе каліцтво яких не менш виразно, чим особа дурачка. Яйцеподібна, распяленная на китовому вусі, вона починалася трьома круговими валиками; далі, відділені від валиків червоною околицею, ішли упереміж ромбики оксамиту й кролячого хутра; над ними височіло щось подібне до мішка, що увінчувався картонним багатокутником з вигадливою вишивкою з тасьми, а із цього багатокутника свешивалась на довгому тоненькому шнурочке пензлик із золотої канителі. Кашкет був новенька, її козирок блищав. — Устаньте, — сказав учитель.Він устав; кашкет упала. Весь клас зареготав.Він нагнувся й підняв кашкет. Сусід скинув її ліктем — йому знову довелося за нею нагинатися. — Так позбудьтеся ви від свого фургона! — сказав учитель, не позбавлений дотепності.Дружний сміх школярів привів бідного хлопчика в замішання — він не знав, чи тримати йому кашкет у руках, чи кинути на підлогу або надягти на голову. Він сів і поклав неї на коліна. — Устаньте, — знову звернувся до нього вчитель, — і скажіть, як ваше прізвище.Новачок промурмотав щось нечленороздільне. — Повторите!У відповідь почулося те ж ковтання цілих складів, що заглушається гиканням класу. — Голосніше! — крикнув учитель. — Голосніше!Новачок з рішучістю розпачу роззявив рот і у всю силу легенів, точно кликав когось, випалив: — Шарбовари!Отут зметнувся неуявний шум і став рости crescendo, із дзвінкими вигуками (клас гуркотав, гоготав, тупотів, повторював: Шарбовари! Шарбовари!), а потім розпався на окремі голоси, але довго ще не міг затихнути й час від часу пробігав по рядах парт, на яких непогасшею вертушкою те там, те тут спалахував приглушений сміх.Під градом окриків порядок помалу відновився, учитель, змусивши новачка продиктувати, вимовити по складах, а потім ще раз прочитати своє ім’я й прізвище, зрештою розібрав слова “Шарль Бовари” і велів бідоласі сісти за парту “ледарів”, у самої кафедри. Новачок ступнув, але зараз же зупини