povnij zmist nichna zmina kuprin a i 1 2 - Шкільний Всесвіт

У казармі восьмої роти давно закінчили вечірній переклик і проспівали молитву. Уже одинадцята година на початку, але люди не поспішають роздягатися. Завтра неділя, а в неділю всі, крім посадових, встають годиною пізніше.Днювальний — Лука Меркулов — тільки що “заступив на зміну”. До двох годин попівночі він повинен не спати, ходити по казармі в шинелі, у шапці й з багнетом на боці й стежити за порядком: за тим, щоб не було покраж, щоб люди не вибігали на двір роздягненими, щоб у приміщення не проникали сторонні особи. У випадку відвідування начальства він зобов’язаний рапортувати про благополуччя й про всім що происшли.Меркулов дневалит не в чергу, а на кару — за те, що в минулий понеділок, під час підготовчих до стрілянини вправ, його скачана шинель була обв’язана не ремінним трынчиком, що у нього украли, а мотузочкою. Дневалит він через день от уже третій раз, і всі йому дістаються найважчий нічний годинник.Меркулов поганий фронтовик. Не можна сказати, щоб він був ледачий і нестаранний. Просто йому не дається складне мистецтво чисте робити рушничні прийоми, витягати при маршируванні долілиць носок ноги, “подаючись всім корпусом уперед”, і належною мірою “затамовувати подих у момент спуска ударника” при стрілянині. Проте він відомий за солдата серйозного й докладного: в одязі спостерігає охайність; лихословить порівняно мало; горілку п’є тільки казенну, яку дають по більших святах, а у вільний час повільно й сумлінно тачает чоботи, — не більше пари на місяць, але зате які чоботи! — величезні, великовагові, не знаючого зношування — меркуловские чоботи.Особа в нього шорстке, сіре, в один тон із шинеллю, з відтінком тої брудної блідості, що надає простим особам повітря казарм, в’язниць і госпіталів. Дивне і якесь недоречне враження роблять на меркуловском особі опуклі очі дивно ніжний і чистий кольори — добрі, дитячі й до того ясні, що вони здаються сяючими. Губи в Меркулова простодушні, товсті, особливо верхня, над якою точно прилизаний рідкий бурий пушок.У казармі гомін. Чотири довгі, наскрізні кімнати ледве освітлені червонуватим світлом, що коптить, чотирьох бляшаних каганців, що висять у кожному взводі в стіни ручкою на гвоздике. Посередине кімнат тягнуться у два ряди суцільні нари, покриті зверху сінниками. Стіни вибілені известкой, а знизу пофарбовані коричневою олійною фарбою. Уздовж стін коштують у довгих дерев’яних стійках гарними, стрункими рядами рушниці; над ними висять у рамках олеографії й гравюри, що зображують у грубому, наочному виді всю солдатську науку.Меркулов повільно ходить із взводу у взвод. Йому нудно, хочеться спати, і він почуває заздрість до всіх цих людей, які копошаться, галасують і регочуть у важкій імлі казарми. В усіх у них спереду так багато годин сну, що вони не бояться відняти в нього кілька мінут. Але всього томливіше, усього неприємніше — свідомість, що через півгодини вся рота замовкне, засне, і тільки Меркулов залишається бодрствовать — тужний і забутий, самотній серед ста чоловік, перенесених какою — те нетутешньою, таємничою силою в невідомий мир.У другому взводі тісно збилися в купу біля десяти або дванадцяти солдатиків. Вони так близько розсілися й разлеглись друг біля друга на нарах, що відразу не розбереш, до яких голів і спин належать які руки й ноги. У двох — трьох місцях раз у раз спалахують червоні вогники “цигарок”. У самій середині сидить, піджавши під себе ноги, старий солдат Замошников, — “дядько Замошников”, як його називає вся рота. Замошников — маленький, худий, рухомий солдатик, загальний улюбленець, заспівувала й добровільний увеселитель. Розмірно погойдуючись взад і вперед і потираючи коліна долонями, він розповідає казку, тримаючись увесь час зниженого, повільного й начебто б здивованого тону. Його слухають у зосередженому мовчанні. Зрідка один із присутніх, захоплений інтересом розповіді, раптом вставить, не витерпівши, квапливе, захоплено — лайливий вигук.Меркулов зупиняється поруч купки й равнодушно прислухається. — И посилає этта йому турецький салтан величезну бочку маку й пише йому лист: “Ваше приасхадительство, славний і хоробрий генерал Скобелєв! Даю я тобі три дні й три ночі рядок, щоб ти перерахував весь цей мак до єдиного зерна. І скільки, виходить, ти зерен нарахуєш, стільки в мене в моєму війську є солдатов”. Прочитав генерал Скобелєв салтаново лист і зовсім навіть від цього не испужался, а тільки, навпаки, посилає назад турецькому салтану горсточку стручкового перцю. “У мене, говорить, солдатов ку