povnij zmist nespokijnij didok zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

У нас у Ленінграді один дідок заснув летаргічним сном.Рік назад він, знаєте, занедужав курячою сліпотою. Але потім поправився. І навіть виходив на кухню лаятися з мешканцями по культурних питаннях.А недавно він взяв і зненацька заснув.От він уночі заснув летаргічним сном. Ранком прокидається й бачить, що з нимчего — те таке негарне. Тобто, вірніше, родичі його бачать, що лежить неживе тіло й ніякі ознаки життя не дає. І пульс у нього не б’ється, і купка не здіймає,і пара від подиху не сідає на дзеркальце, якщо це останнє приподнести до ротика.Отут, звичайно, усі міркують, що дідок тихо собі помер, і, звичайно, скоріше роблять різні розпорядження.Вони квапливо роблять розпорядження, оскільки вони всією родиною живуть в одній невеликій кімнаті. І навкруги — — комунальна квартира. І дідка навіть поставити, вибачите, нікуди, — — — і до того тісно. Отут поневоле почнеш квапитися.А треба сказати, що цей заснулий старикан жив зі своїми родичами. Виходить, чоловік, дружина, дитина й нянька. До того ж він, так сказати, батько, або, простіше сказати, тато його дружини, тобто її тато. Колишній трудящий. Всі, як покладається. На пенсії.І нянька — — — і дівчисько шістнадцяти років, прийнята на службу на підмогу цій родині, оскільки обоє — — два — — — і чоловіки й дружина, тобто дочка її тата, або, простіше сказати, батька — — — і служать на виробництві.От вони служать і, виходить, над ранок бачать таке смутне непорозуміння — — — і тато помер.Ну, звичайно, прикрість, розлад почуттів: оскільки невелика комнатка й відразу зайвий елемент.От цей зайвий елемент лежить тепер у кімнаті, лежить этакий чистенький, миленький дідок, цікавий дідок, що не могет думати про квартирні справи, ущільнення й дрязгах. Він лежить свеженький, як зів’яла незабудка, як з’їдене кримське яблучко.Він лежить і нічого не знає, і нічого не хоче, і тільки вимагає до себе останньої уваги.Він вимагає, щоб його скоріше в що — небудь одягли, віддали б останнє “прости”і скоріше б де — небудь поховали.Він вимагає, щоб це було скоріше, оскільки все — таки одна невелика комнатаи взагалі стиснення.І оскільки дитина вякает. І нянька лякається жити в одній кімнаті з померлими людьми. Ну, дурне дівчисько, який полювання увесь час жити, і вона думає, що життя нескінченне. Вона лякається бачити трупи. Вона — — — і дурка.Чоловік, цей глава родини, біжить тоді скоріше в районне бюро похоронних процесій. І незабаром звідти вертається. — — — і Ну, — — — і говорить, — — — і все в порядку. Тільки маленько з конями зачіпка. Колісницю, говорить, хоч зараз дають, а коней раніше, як через чотири дні, не обіцяють.Дружина говорить: — — — і Я так і знала. Ти, говорить, з моїм батьком зазавжди при житті дряпався й тепер не можеш йому зробити послуги — — — і не можеш йому кінь дістати.Чоловік говорить: — — — і А йдіть до чорта! Я не верхівковий, я конями не завідую. Я, — — — і говорить, — — — і й сам не радий чекати стільки часу. Дуже, — — — і говорить, — — — і мені глибокий інтерес увесь час твого тата бачити.Отут відбуваються різні сімейні сцени. Дитина, що не звикла бачити неживих людей, лякається й репетує благим матом.І нянька відмовляється служити цій родині, у кімнаті якої живе небіжчик.Але неї вмовляють не кидати професію й обіцяють їй скоріше ліквідувати смерть.Тоді сама мадам, що утомилася від цих делов, поспішає в бюро, але незабаром вертається звідти бліда, як полотно. — — — і Коней, — — — і говорить, — — — іобіцяють через тиждень. Якщо б мій чоловік, цей дурень, що залишився в живих, записався, коли ходив, тоді через три дні. А зараз ми вже шістнадцяті на черзі. А коляску, — — — і говорить, — — — і дійсно, хоч зараз дають.І сама одягає скоріше свою дитину, бере няньку, що репетує, і в такому виді їде в Сестрорецк — — — і пожити у своїх знайомих. — — — і Мені, — — — іговорить, — — — і дитина дорожче. Я не можу йому з дитячого років показувати такі мрячні картини. А ти як хочеш, так і роби.Чоловік говорить: — — — і Я, — — — і говорить, — — — і теж з ним не залишуся. Як хочете. Це не мій старий. Я, — — — і говорить, — — — і його при житті не дуже долюбливал, а зараз, — — — і говорить, — — — і мені особливо огидно з ним разом жити. Або, — — — і говорить, — — — і я його в коридор поставлю, або я до свого брата переїду. А він пущай отут чекає коней!От родина їде в Сестрорецк, а чоловік, цей глава родини, біжить до свого брата.Але в брата в цей час всією родиною відбувається дифтерит, і його дарма не хочуть пускати в кімнату.Отоді він повернувся назад, поклав заснулого дідка на вузький ломберний столик і поставив це спорудження в коридор біля ванною. І сам
закрився у своїй кімнаті й ні на які стукоти й вигуки сусідів не відповідав протягом двох днів.Отут відбувається в комунальній квартирі суцільна дурниця, волинка й плутанина.Мешканці піднімають шум і виття. Жінки й діти перестають ходити куди б не було, говорять, що вони не можуть проходити без того, щоб не злякатися.Тоді чоловіка нарозхват беруть це спорудження й переставляють його в передню, що викликає паніку й замішання у вхідних у квартиру.Завідувач кооперативом, що живе в кутовій кімнаті, заявив, що до нього чомусь часто ходять знайомі жінки й він не може ризикувати ихним нервовим здоров’ям.Спішно викликали домоуправління, що ніякої раціоналізації не внесло в цю справу. Була зроблена пропозиція поставити це спорудження у двір.Але кербуд рішуче заявив: — — — і Це, — — — і говорить, — — — і може викликати нездорове замішання серед мешканців, що залишилися в живих, і, головне, несплата квартирної плати, що і без того затримується, як правило, по півроку.Тоді стали лунати лементи й погрози за адресою власника дідка, що закрився у своїй кімнаті й спалював тепер різні старечі ошметки й ерундовое майно, що залишилося.Вирішено було силою відкрити двері й оселити це спорудження в кімнату.Стали кричати й рухати стіл, після чого небіжчик тихенько зітхнув і почав ворушитися.Після невеликої паніки й замішання мешканці освоїлися з новою ситуацією.Вони з новою силою ринулися до кімнати. Вони почали стукати у двері й кричати, що старий живі й проситься в кімнату.Однак запершийся довгий час не відповідав. І тільки через годину сказав: — — — і Киньте свої арапские штучки. Знаю, — — — і ви мене на плішину хочете піймати.Після довгих переговорів власник старого попросив, щоб цей останній подав свій голос.Старий, що не відрізнявся фантазією, сказав тонким голосом: — — — і Хо — хо…Цей поданий голос запершийся однаково не визнав за справжній.Нарешті, він став дивитися в замкову щілину, попередньо попросивши поставити старого навпроти.Поставленого старого він довгий час не хотів визнати за живого, говорячи, що мешканці навмисно ворушать йому руки й ноги.Старий, виведений із себе, початків буянити й нещадно лаятися, як бувало при житті, після чого двері відкрилися, і старий був урочисто оселений у кімнату.Побранившись зі своїм родичем про те, про сем, що ожив старий раптом помітив, що майно його зникло й частково жевріє в грубці. І немає раскидной ліжка, на якій він тільки що изволил померти.Тоді старий, по власному почині, з усім нахабністю, властивому цьому віку, ліг на загальне ліжко й велів подати йому їсти. Він став їсти й пити молоко, говорячи, що він не подивиться, що його це родичі, а подасть на них у суд за розкрадання майна.Незабаром прибула із Сестрорецка його дружина, тобто його дочка, цього померлого тата.Були лементи радості й переляку. Молода дитина, не вдававшийся в подробиці біології, досить терпимо поставилася до відродження. Але нянька, ця шістнадцятирічна дурка, знову стала проявляти ознаки небажання служити цій родині, у якої раз у раз — — — і те вмирають, то знову воскреють люди.На дев’ятий день приїхала біла колісниця зі смолоскипами, запряжена в один чорного коня з наглазниками.Чоловік, цей глава родини, що нервово дивився у вікно, перший побачив це прибуття.Він говорить: — — — і От, папаня, нарешті, за вами приїхали коня.Старий почав плюватися й говорити, що він більше нікуди не поїде.Він відкрив кватирку й почав плювати на вулицю, кричачи слабким голосом, щоб кучері їхали скоріше й не мозолив би ока живим людям.Кучері в білому сюртуку й у жовтому циліндрі, не дочекавшись виносу, піднявся наверх і почав грубо лаятися, вимагаючи, щоб йому, нарешті, дали те, за чим він приїхав, і не змушували б його чекати на сирій вулиці. Він говорить: — — — і Я не розумію низький рівень живучих у цьому будинку. Всім відомо, що коня гостро дефіцитні. І зрячи викликати їх — — — і цим можна остаточно розбудувати й погубити транспорт. Ні, — — — і говорить, — — — і я в цей будинок більше не їздець.Ті, що зібралися мешканці, разом з ожилим дідком, випхали кучері на площадку й зсипали його зі сходи разом із сюртуком і циліндром.Кучері довго не хотіли від’їжджати від будинку, вимагаючи, щоб йому в крайньому випадку підписали якусь путівку.Ожилий старий плювався у кватирку й кулаком загрожував кучерям, з яким у них зав’язалася гостра лайка.Нарешті кучері, охрипнув від лементу, стомлений і побитий, виїхав, після чого життя потекло своєю чергою.На чотирнадцятий день дідок, простудившись у розкритої кватирки, занедужав і незабаром помер уже по — — сьогоденню.С