povnij zmist nenavmisnij postril shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Нога була мертва. Відразу була такий, з рожденья: тон — кая, скривлена… висіла, як висохлий батіг. Тільки ледве ворушилася.До пори до часу Колька не надавав цьому значення. Коли інші вчилися ходити на двох ногах, він навчився на трьох — — — і й усе. Милиці не заважали. Він ріс разом з іншими хлопцями, лазив по чужих городах, грав у бабки — — — і і як грав! — — — і відставить одна милиця, обіпреться на нього лівої ру — який, націлиться — — — і бац! — — — і полдюжины бабок як століття не було на коні.Але йшли роки. Колька виростав у гарного міцного хлопця. Милиці стали заважати. Його однолітки проводжали вже дівчиська із клубу, а він крокував по провулку один, поскрипы — вая двома своїми осоружними супутниками.Уважні розумні очі Кольки стали замисленими.Сусідських хлопців щороку проводжали в армію: те одного, те іншого, те відразу декількох… Проводжали галасливо. Колька звичайно стояв у сінях свого будинку й дивився в щілинку. Йому теж хотілося в армію.Один раз батько Кольки, Андрій Воронцов, колгоспний ме — ханик, застав сина за таким заняттям… Хотів непомітно пройти в будинок, але Колька почув кроки, обернувся. — — — і Ти чого отут? — — — і як би мимохідь запитав батько.Колька почервонів. — — — і Так, — — — і сказав він.І пішов до своєму верстачку (він лагодив односільчанам годинники — — — і вивчився в одного заїжджого че — ловека).А час ішов.І трапилося те, що трапляється з усіма: Колька полюбив.Через дорогу від них, у невеликому будиночку з писаними ставнями, жила горлата дівчина Глашка. Колька бачив її з вікна щодня. З ранку до вечора носилася швидконога Глашка по дворі: те в льох пробіжить, то гусаків з огорожі виганяє, то лається із сусідкою через свиню, що за — бралася в город і попсувала грядки… Весь день тільки її й чутно по всієї окраинке.Один раз Колька дивився на неї й ні з того ні із сього по^ — думав: “От… була б не така гарна… женитися б на ній, і всі”. І відтоді думав про Глашке щодня. Це стало мучити. Якась сила піднімала його через верс — тачка й виводила на ґанок. — — — і Глашка! — — — і кричав він дівчині. — — — і Коли заміж — те вый — дешь, телиця така?! Хоч би гульнути на твоєму весіллі! — — — і Не бере ніхто, Коля! — — — і відповідала балакуча Глашка. — — — і Я вуж давно зібралася!”Ишь ти… яка”, — — — і думав Колька, і в нього ласкаво тим — нелі замислені сірі очі.А над селом синім вогнем горіло липневе небо. У го — рячих струменях повітря ввижалася казка й радість. У води рік перекидалися зорі й тихо гаснули. І тиша стояла но — чами… І солодко й боляче стискала груди ця тиша.Улітку Колька спав у сарайчике, одна стіна якого ви — ходила на вулицю.Один раз до цієї стіни притулилася парочка. Кольку тикнуло в серце — — — і він відразу чомусь довідався Глашку, хоча ті, за стіною, довго спершу мовчали. Потім він лежав і слухав їхній безглуздий шепіт і хихикання. Він прокляв у цю ніч свої милиці. Він плакав, уткнувшись у подушку. Він не міг більше так жити!Коли зовсім розвидніло, він пішов до фельдшера додому. Він знав його — — — і не один раз полювали й рибалили разом. — — — і Ти чого ні світло ні зоря піднялося? — — — і запитав фельд — шер.Колька сіл на ґанок, потикав кінцем милиці в землю… — — — і Капсулів немає зайвих? У мене все скінчилися. — — — і Капсулів? Треба подивитися. — — — і Фельдшер пішов у будинок і через мінуту виніс жменьку капсулів. — — — і На.Колька зсипав капсулі в кишеню, закурив… Якось дивно уважно, із кривою усмішкою подивився на фельдшера. Піднявся. — — — і Спасибі за капсулі. — — — і На здоров’я. Сам би поохотничал зараз… — — — і зітхнув фельдшер і почухав лисину. — — — і Але… але відпустка тільки в ав — густе.Колька вийшов за ворота, зупинився. Довго стояв, дивлячись уздовж вулиці.Повернувся й пішов назад. — — — і На капсулі — те, — і сказав він фельдшерові. — — — і В мене своїх хоч відбавляй.Фельдшер зробив брови “будиночком”: — — — і Щось незрозуміло.Колька насупився. — — — і Подивися ногу… хочу протез спробувати. Набридло так. — — — і А — А. — і Фельдшер глянув Кольке в очі… і сам сму — тился. — — — і Давай її сюди.Разом довго розглядали ногу — — — і Тут почуваєш? — — — і Почуваю. — — — і А тут? — — — і Ну — ка ще… Почуваю. — — — і Поворухни. Ще. А тепер — — — і вбік. Посувай, посувай. Так. — — — і Фельдшер випрямився. — — — і Взагалі — Те… я тобі так скажу: спробуй. Я утрудняюся зараз точно сказати, але спробувати можна. Її прийде відняти от по цих пор. Поні — Томиш? — і Розумію, — — — і Спробуй. Відразу, може, звичайно, не вийде. При — Дется попрацювати. Розумієш?Колька прийшов додому й став збиратися в дорогу — — — і в го — рід, у лікарню. Матері не сказав, наві