povnij zmist na zhivcya zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

У трамваї я завжди їжджу в причіпному вагоні.Народ там більше добродушний підбирається.У передньому вагоні нудно й хмуро, і на ногу нікому не наступи. А в причепленні, не говорячи вже про ноги, мені привольней і веселей.Іноді там пасажири розмовляють між собою на відвернені філософські теми — про чесність, наприклад, або про заробітну плату. Іноді ж трапляються й пригоди.Днями їхав я в четвертому номері.От два громадяни проти мене. Один з пилкою. Іншої з пивною пляшкою. Пляшка порожня. Тримає людина пляшку в руках і пальцями по ній клацає. А те до ока піднесе й дивиться на пасажирів через зелене скло.Поруч із мною — громадянка в теплій хустці. Сидить вона начебто сильно утомлена або хвора. І навіть ока часом закриває. А поруч із громадянкою — пакет. Этакий у газету загорнуть і мотузкою перев’язаний.І лежить цей пакет не зовсім поруч із громадянкою, а трохи віддалік. Громадянка іноді косо на нього поглядає. — Мамаша! — говорю я громадянці. — Дивися, пакет віднесуть. Забери на коліна.Громадянка сердито подивилася на мене, зробила таємничий знак рукою й, приклавши палець до своїх губ, знову закрила очі.Потім знову із сильним невдоволенням подивилася на мене й сказала: — Збив ти мене із плану, чорт такий…Я хотів було образитися, але громадянка уїдливо додала: — А може, я навмисно пакет цей відклала. Що тоді? Може, я й не сплю, а всі як їсти бачу й навмисно ока прикриваю?.. — Тобто як? — зачудувався я. — Як, як… — передражнила громадянка. — Може, я злодія на цей пакет хочу піймати…Пасажири стали прислухатися до нашої розмови. — А чого в пакеті — те? — діловито запитала людина із пляшкою. — Так я ж і говорю, — сказала громадянка. — Може, я навмисно туди костей — ганчірок напихала… Тому — злодій не розбирається, чого в ньому. А бере, що під руку потрапить… Знаю я, не сперечайтеся. Я, може, з тиждень так їжджу… — И що ж — попадають? — із цікавістю запитав хтось. — А те як же, — надихнулася громадянка. — Обов’язково попадають… Давеча дамочка вкапалась… Молоденька така, гарненька із себе. Чорненька брунеточка… Дивлюся я — вертиться ця дамочка. Після цоп пакет і йде… А — а — А, говорю, вкапалась, подлюга… — Із транвая їх, злодіїв — те, скидати надоть! — сказала сердито людина з пилкою. — Це ні до чого — із трамвая, — втрутився хтось. — У міліцію треба доставляти. — Звичайно, у міліцію, — сказала громадянка. — Обов’язково в міліцію… А те ще інший вкапался… Чоловік, славний такий, добродушний… Теж вкапался… Взяв колись пакет і тримає. Звикає. Начебто свій. А я мовчу. І убік начебто дивлюся. А він після встає собі і йде тихенько… А — А, говорю, товариш, вкапался, гадюка… — На живця, виходить, ловиш — те? — посміхнулася людина із пляшкою. — И багато хто попадають? — Так я ж і говорю, — сказала громадянка, — попадають.Вона замигала очами, глянула у вікно, заметушилася й пішла до виходу.І, ідучи з вагона, вона сердито подивилася на мене й знову сказала: — Збив ти мене із плану, чорт такий! Почав каркати на весь вагон. Тепер, ясно, ніхто на пакет не поласиться. От і сходжу завчасно.Отут хтось із подивом вимовив, коли вона пішла: — И навіщо їй це, братики мої? Або вона хоче злодійство викорінити?Інший пасажир, посміхнувшись, відповів: — Так ні, їй просто полювання, щоб всі люди навколо крали.Людина з пилкою сердито сказала: — От які бувають диявольські баби, виховані колишнім режимом!