povnij zmist na velikij dorozi chexov a p 1 2 - Шкільний Всесвіт

НА ВЕЛИКІЙ ДОРОЗІ

ДРАМАТИЧНИЙ ЕТЮД В ОДНІЙ ДІЇ

ДІЮЧІ ОСОБИ

Тихін Євстигнєєв, власник шинку на великій дорозі.

Семен Сергійович Борців, що розорився поміщик,

Марья Єгорівна, його дружина.

Сава, старий — мандрівник.

Назарівна прочанка.

Юхимівна прочанка.

Федя, перехожий фабричний.

Єгор Мерик, бурлака.

Кузьма, проїзний.

Листоноша.

Кучері Гомілкової.

Прочани, гуртовщики, проїзні й проч.

Дія відбувається в одній з южнорусских губерній.

Сцена являє собою шинок Тихона. Праворуч прилавок і полки із пляшками. У глибині двері, що ведуть назовні. Над нею зовні висить червоний засалений ліхтарик. Підлога й лави, що коштують у стін, впритул зайняті прочанами й перехожими. Багато хто, через брак місця, сплять сидячи. Глибока ніч. При піднятті завіси чується грім і у двері видна блискавка.

ЯВИЩЕ I

За прилавком Тихін. На одній з лав, развалясь, напівлежить Федя й тихо награє на гармонийке. Біля нього сидить Борців, одягнений у поношене літнє плаття. На підлозі біля лав розташувалися Сава, Назарівна і Юхимівна.

Юхимівна (Назарівні). Поштовхай — Ка, матір, старця! Немов, ніяк, богові душу віддає.

Назарівна (піднімаючи з особи Сави, край сермяги). Божа людина, а божа людина! Живий ти, аль вуж помер?

Сава. Навіщо помер? Живий, матінка. (Піднімаючи на лікоть.) Укрий — Ка мені, убогенька, ноги! От так. Праву більше. От так, матінка. Дай боже здоров’я.

Назарівна (прикриваючи Саві ноги). Спи, панотець.

Сава. Який вуж отут сон? Було б терпенье борошно цю перенесть, а спанья, матінка, хоч і не треба. Не гідний грішник спокій мати. Це що шумить, богомолочка?

Назарівна. Грозу бог посилає. Вітер виє, а дощик так і хльостає, так і хльостає. По даху й у стекла немов горошком дробненьким. Чуєш? Разверзлись сльоти небесні.

Грім.

Святий, святий, святий…

Федя. І гримить, і гуде, і шумить, і… кінця краю немає! Гууу… немов ліс шумить… Гууу… Вітер як собака виє… (Ежится.) Холодно! Одежа мокра, хоч візьми так вичав, двері навстіж… (Тихо награє.) Розмокнула моя гармонія, православні, ніякий музики ні, а те б я вам таку концерту отшпандорил, що тримайся шапка! Чудово! Кадрель коли, або польку, покладемо… або який росіянин куплетец… все це ми можемо. У місті, коли в коридорні при гранд — ателе складався, грошей не нажив, а в міркуванні гармонії всі ноти превозошел. І на гітарі вмію.

Голос із кута. Дурень, дурні й мови.

Федя. Від дурня чую.

Пауза.

Назарівна (Саві). Тобі б, старий, таперича в теплі полежати, ніжку — те погріти.

Пауза.

Старий! Людина божий! (Штовхає Саву.) Ай помирати збираєшся?

Федя. Ти б, дедусь, горілочки випив. Ти вип’єш, а воно в животі погорить, погорить, так від серця й відтягне малість. Випий — Ка!

Назарівна. Не бахвальничай, хлопець! Старий, може, душу богові віддає так про гріхи кається, а ти слова такі, так з гармонією… Кинь музику — те! Ока безсоромні!

Федя. А ти чого до нього пристала? Йому невмочь, а ти… жіночі дурості… Він із праведності не може тобі брутальне слово вимовити, а ти зраділа, рада, що він тебе, дурку, слухає… Спи, дедусь, не слухай! Пущай бовтає, а ти наплюй. Жіноча мова — чортове помело, вимете з будинку хитруна й мудреця. Наплюй… (Сплескує руками.) Та й худий же ти, братик ти мій! Пристрасть! Чисто як ні на є мертвий шкилет! Ніякої живності! Ай і впрямь помираєш?

Сава. Навіщо помирати? Избави, господи, зрячи померти… Помаюсь маленько, а там і піднімуся з божою допомогою… Не попустить матерь божия в чужій землі померти… Помру будинку…

Федя. Издалече сам?

Сава. Вологодський. Із самої Вологди… міщанин тамтешній…

Федя. А де це Вологда?

Тихін. За Москвою… Губернія…

Федя. Тю, тю, тю… Занесло ж тебе, борода! І всі пішки?

Сава. Пішки, хлопчик. Був у Тихона Задонського, а йду у Святі гори… Зі Святих гір, коли на те воля господня, в Одест… Оттеда, кажуть, в Ерусалим задешево відправляють. Начебто за двадцять один рупь…

Федя. А в Москві був?

Сава. Эва! разов п’ять…

Федя. Гарне місто? (Закурює.) Стоющий?

Сава. Святинь багато, хлопець… Де святинь багато, там скрізь добре…

Борців (підходить до прилавку й Тихонові). Ще раз прошу! Дай Христа заради!

Федя. Головне в місті, щоб чистота була… Коли пил — поливати, коли бруд — чистити. Щоб удома високі були… театр, поліція… візники, які… Сам жив у містах, розумію.

Борців. Чарочку… от цю маленьку. У борг адже! Віддам!

Тихін. Добре.

Борців. Ну прошу! Зроби милість!

Тихін. Ступай!

Борців. Ти мене не розумієш… Зрозумій ти, нечема, якщо у твоїй дерев’яній, мужицькій голові є хоч крапля мозку, не я прошу, нутро, виражаючись по — твоєму, мужицький^ — мужицькому — по — мужицькому, просить! Хвороба моя просить! Зрозумій!

Тихін. Нема чого нам розуміти… Відходи!

Борців. Адже якщо я не вип’ю зараз, зрозумій ти це, якщо я не задовольню своєї пристрасті, то я можу злочин зробити. Я бог знає що можу зробити! Видал ти, хам, на своєму шинкарському столітті багато п’яного люду, і невже ж ти дотепер не зумів усвідомити собі, що це за люди? Це хворі! На ланцюг їх саджай, бий, ріж, а горілки дай! Ну, уклінно прошу! Зроби милість! Принижуюся! Боже мій, як я принижуюся!

Тихін. Гроші давай, тоді й горілка буде.

Борців. Де ж мені взяти грошей? Усе пропито! Всі вщент! Що ж я можу тобі дати? Пальто от тільки одне залишилося, але дати тобі його я не можу… Воно на голому тілі. Хочеш шапку? (Знімає шапку й подає її Тихонові.)

Тихін (оглядаючи шапку). Гм… Шапка шапці ворожнеча… Дір, немов у решеті.

Федя (сміється). Дворянська! По вулиці в ній ходити так перед мамзелями знімати. Здрасте, прощайте! Як поживаєте?

Тихін (віддає Борцову шапку). І даром не треба. Гній.

Борців. Не подобається? У такому випадку позич! Буду назад іти з міста, занесу тобі твій п’ятак! Подавися тоді цим п’ятаком! Подавися! Нехай він у тебе поперек горла стане! (Кашляє.) Ненавиджу!

Тихін (стукаючи кулаком об прилавок). Чого пристав? Який — Такий ти людина? Що за шахрай? Навіщо прийшов?

Борців. Випити хочу! Не я хочу, хвороба моя хоче! Зрозумій!

Тихін. Не виводь мене з мого терпіння! Жваво в степу будеш!

Борців. Що ж мені робити? (Відходить від прилавка.) Що ж робити? (Замислюється.)

Юхимівна. Це тебе нечистий каламутить. Ти плюнь, пан. Він тобі, окаянний, шепотить: випий! випий! А ти йому: не вип’ю! не вип’ю! Відстане!

Федя. У голові — те, мабуть — терти^ — ту — ту — ту… Животи підвело! (Регоче.) Вологої ти, ваше благородіє! Лягай — Ка спи! Нема чого пугалом посередь шинку стирчати! Не город знайшов!

Борців (зі злістю). Мовчи! Тебе не запитують, осів!

Федя. Ти говори, говори, так не заговорюйся! Видали ми таких! Багато вас таких тут по великій дорозі валандається! Відносно осла, як звездану тебе по юшку, так завиєш пущі вітру. Сам осел! Дрянь!

Пауза.

Сволота!

Назарівна. Старець, може, молитву творить і душу богові віддає, а вони, нечестивці, друг дружкові задирають так слова різні… Соромітники!

Федя. А ти, качан, коли в шинок потрапив, не пхикай! У шинку й шинкарський звичай.

Боpцов. Як же мені бути? Що робити? Як мені дати йому зрозуміти? Яке ж ще потрібно красномовство? (Тихонові.) Кров запеклася в груди! Дядько Тихін! (Плаче.) Дядько Тихін!

Сава (стогне). Стріляє в ногу, немов кулею вогненної… Богомолочка, матінка!

Юхимівна. Що, панотець?

Сава. Хто це плаче?

Юхимівна. Пан.

Сава. Попроси пана, пущай і за мене злізу проллє, щоб довелось у Вологді померти. Слізна молитва угодней.

Борців. Не молюся я, дід! Не сльози це! Сік! Здавило мою душу й сік тече. (Сідає в ніг Сави.) Сік! Втім, не зрозуміти вам! Не зрозуміти, дід, твоєму темному розуму. Темні ви люди!

Сава. Де ж світлих — те взяти?

Борців. Є, дід, світлі… Вони б зрозуміли!

Сава. Є, є, рідний… Святі світлі були… Вони всяке горе розуміли… Ти їм і не говори, а вони зрозуміють… В очі тобі глянуть — зрозуміють… І таке тобі розрада після їхнього поняття, немов і горя не було — рукою зніме!

Федя. А ти нешто видал святих?

Сава. Траплялося, хлопчик… На землі всякого народу багато. Є й грішники, є й божі слуги.

Борців. Нічого не розумію… (Швидко піднімається.) Розмови потрібно розуміти, а хіба в мене тепер є розум? У мене є інстинкт, спрага! (Швидко підходить до прилавку.) Тихін, візьми пальто! Розумієш? (Хоче зняти пальто.) Пальто…

Тихін. А під пальтом що? (Дивиться Борцову під пальто.) Голе тіло? Не знімай, не візьму… Не стану я брати гріха на душу.

Входить Mepee.

ЯВИЩЕ II

Ті ж і Mepee.

Борців. Добре, я гріх беру на себе! Згодний?

Mepee (мовчачи знімає сермягу й залишається в поддевке. За поясом сокира). Кому холодно, а ведмедеві так що не пам’ятає споріднення завжди пекуче. Упрів! (Кладе на підлогу сокира й знімає поддевку.) Покеда із бруду ногу витягнешся, так з тебе цебро поту стече. Одну ногу витягся, а інша грузне.

Юхимівна. Це так… Родненький, дощик не менше?

Mepee (подивившись на Юхимівну). З бабами не міркую.

Пауза.

Борців (Тихонові). На себе гріх беру! Так ти чуєш чи ні?

Тихін. І чути не бажаю, відстань!

Mepee. Темень, немов хто дьогтем небо вимазав. Носа не видать. А дощ у пику б’є, що твоя пурга… (Бере в оберемок одежу й сокиру.)

Федя. Для вашого брата, шахрая, це — перша справа. Звір хижий ховається, а вам свято, блазням.

Mepee. Який людина говорить ці слова?

Федя. Подивися… чай, не повылазило.

Mepee. Так і запишемо… (Підходить до Тихонові.) Здорово, мордатий! Аль не спознал?

Тихін. Коли коли вас всіх п’яниць спознавать, що по великій дорозі ходить, так для цього самі в чолі, почитай, десять дір треба.

Mepee. А ти подивися…

Пауза.

Тихін. А й те спознал, скажи на милість! По глазищам спознал! (Подає руку.) Андрій Полікарпов?

Mepee. Був Андрій Полікарпов, а нині, почитай, Єгор Мерик.

Тихін. Навіщо так?

Мерик. Який квиток бог послав, так і позначаюся. Місяця два як Мерик…

Грім.

Ррр… Грими, не испужался! (Оглядається.) Хортиць отут немає?

Тихін. Які хортиці! Усе більше мошка так комарі… Народ мякенький… Хортиці теперича, чай, на перинах сплять… (Голосно.) Православні, стережіть кишені так одежонку, коли шкода! Лиха людина! Скраде!

Мерик. Ну, деньжонки пущай бережуть, коли є, а відносно одежі — не трону. Брати нікуди.

Тихін. Куди нелегка несе?

Мерик. У Кубань.

Тихін. Эва!

Федя. У Кубань? Їй — богу? (Піднімає.) Славні місця! Такий, братики, край, що й у сні не побачиш, хоч три роки спи! Привілля! Кажуть, птаха цієї самої, дичини, звірини всякого й — боже ти мій! Трава цілий рік росте, народ — душу в душу, землі — запроторювати нікуди! Начальство, кажуть… мені намедни один солдатик казав… дає по ста десятин на рило. Щастя, побий мене бог!

Мерик. Щастя… Щастя за спиною ходить… Його не видать… Коли лікоть вкусиш, і щастя побачиш… Одна дурість… (Оглядає лави й народ.) Немов привал арештантський… Здорово, нестаток!

Юхимівна (Мерику). Глазища — Те які злющі!.. У тобі, хлопець, ворог сидить… Ти на нас не дивися.

Мерик. Здорово, біднота!

Юхимівна. Відвернися! (Штовхає Саву.) Саввушка, на нас зла людина дивиться! Зіпсує, родименький! (Мерику.) Відвернися, говорю, аспід!

Сава. Не торкне, матінка, не торкне… Не попустить бог.

Мерик. Здорово, православні! (Знизує плечима.) Мовчать! Адже не спите ж, клишаві! Чого ж мовчите?

Юхимівна. Відверни глазищи — те! Гординю бесівську відверни!

Мерик. Мовчи ти, стара карга! Не гординею бесівської, а пещенням і словом добрим хотів почесть частку гірку! Немов мухи тиснетеся від холоду — ну, шкода стало, хотів добре слово вимовити, нестаток приголубити, а ви пики відвертаєте! Що ж? І не треба! (Підходить до Феде.) З Яких будете?

Федя. Тутошние, хамоньевские заводські. Із цегельних заводів.

Mepee. Устань — Кась!

Федя (піднімаючи). Ну?

Mepee. Вставай! Зовсім вставай, я отут ляжу…

Федя. Те — Ись… Твоє місце, што чи?

Mepee. Моє. Мабуть лягай додолу!

Федя. Проходи, перехожий… Не испужался…

Mepee. Прудкий… Ну, ступай, не розмовляй! Плакатися будеш, дурна людина!

Тихін (Феде). Не переч йому, хлопець! Наплюй!

Федя. Яку ти маєш повну праву? Витріщив свої щучі глазищи й думаєш — испужался! (Збирає свій скарб в оберемок, іде й постилає собі на підлозі.) Чорт! (Лягає й укривається з головою.)

Mepee (постилає собі на лаві). Стало бути, не видал ти риса, коли їм мене обзиваєш. Чорти не такі. (Лягає й кладе поруч із собою сокира.) Лягай, сокирка, братик… Дай я тобі сокирище вкрию.

Тихін. Сокира де взяла?

Mepee. Украв… Украв, а тепер от і ношуся з ним, як з писаною торбою: і кидати шкода й запроторювати нікуди. Як дружина осоружна… Так… (Укриваються.) Чорти, брат, не такі…

Федя (висуваючи голову з — під сермяги). А які?

Mepee. Вони як пара, дух… Дунути от (дме), такі й вони. Бачити їх неможливо.

Голос із кута. Коли під борону сісти, так побачиш.

Mepee. Сидів, не видал… Баби брешуть так дурні мужики… Ні чорта не побачиш, ні лісовика, ні мерця… Око не так створене, щоб усе побачити можна було… Коли малий був, нарочито по ночах у ліс ходив лісовика подивитися… Кричу, кричу, бувало, що є духу, кличу лісовика й очами не моргаю: дрібниця різний увижається, а лісовика не видать. На цвинтар по ночах ходив, мерців бажав бачити — брешуть баби. Звірина всяке видывал, а що щодо страшного — накося викуси! Око не той…

Голос із кута. Не говори, буває так, що й побачиш… У нашім селі потрошив один мужик; кабана… Розпоров этта тельбух, а оттеда як вискочить!

Сава (піднімаючи). Ребятушки, не поминайте ви нечистого! Гріх, милі!

Mepee. Ааа… сива борода! Шкилет! (Сміється.) Не треба й на цвинтар итить, свої мерці з — під підлоги вилазять наставляння читати… Гріх… Не з вашим дурним поняттям людей наставляти! Народ ви темний, у неуцтві… (Закурює трубку.) Батько мій був мужик і теж любив, бувало, наставляти. Накрав раз у попа вночі мішок яблук, приносить нам та й наставляє: “Ви ж, хлопці, дивитеся, до Спасу не лопайте яблук, тому гріх”… Так і ви… Риса згадувати не можна, а креслити можна… Приміром, хоч цю от каргу взяти… (Указує на Юхимівну.) У мені ворога побачила, а, мабуть, сама на своєму столітті через жіночий глупостев раз п’ять чортові душу віддавала.

Юхимівна. Тьфу, тьфу, тьфу!.. З нами хресна сила! (Закриває особа руками.) Саввушка!

Тихін. Навіщо пужаешь? Зрадів!

Двері ляскають від вітру.

Господи Ісусові… Вітер — Те, вітер!

Mepee (потягується). Эх, силищу б свою показати!

Двері ляскають від вітру.

З вітром би з эфтим померяться! Не зірвати йому двері, а я, коли що, шинок з коренем вирву! (Встає й лягає.) Туга!

Назарівна. Молитву створи, ідол! Що мечешся?

Юхимівна. Не трожь його, щоб йому порожньо! Знову на нас дивиться! (Мерику.) Не дивися, зла людина! Ока — Те, ока, немов у біса перед заутренею!

Сава. Пущай дивиться, богомолочки! Молитву творите, око й не пристане…

Борців. Ні, не можу! Над силу моїх! (Підходить до прилавку.) Послухай, Тихін, востаннє прошу… Полрюмки!

Тихін (качає негативно головою). Гроші!

Борців. Боже мій, так адже я вже сказав тобі! Усе пропито! Звідки ж я візьму тобі? І невже ти розоришся, якщо даси мені в борг краплю горілки? Чарка горілки коштує тобі гріш, мене ж позбавить вона від страждань! Страждаю! Не примха отут, а страждання! Зрозумій!

Тихін. Мабуть розповідай кому іншому, а не мені… Ступай, проси геть у православних, пущай підносять тобі Христа заради, коли бажають, а я Христа заради тільки хліб подаю.

Борців. Бий ти з них, бідняків, а я вуж… вибач! Не мені їх оббирати! Не мені! Розумієш? (Стукає кулаком об прилавок.) Не мені!

Пауза.

Гм… Постійте ж… (Обертається до прочан.) Але ж це ідея, православні! Пожертвуйте пятачишку! Нутро просить! Хворий!

Федя. Ишь ти, пожертвуйте… Шахрай… А водицы не хочеш?

Борців. Як я принижуюся! Як принижуюся! Не треба! Нічого мені не треба! Я жартував!

Mepee. Не випросиш у нього, пан… Відомий жила… Постій, у мене десь пятачишка валявся… Обоє стакашку вип’ємо… навпіл… (Риється в кишенях.) Чорт… застряг десь… Здавайся, намедни щось дзвякало в кишені… Ні, немає… Немає, брат! Щастя твоє таке!

Пауза.

Борців. Не випити мені не можна, інакше я злочин зроблю або на самогубство зважуся… Що ж робити, боже мій! (Дивиться у двері.) Піти хіба? Піти в ці потемки, куди ока дивляться…

Мерик. Що ж ви, богомолочки, йому наставляння не прочитаєте? А ти, Тихін, отчого його назовні не виженеш? Адже він не заплатив тобі за нічліг. Жени його, штовхай у шию! Эх, твердий нині народ. Немає в ньому м’якості й доброти… Лютий народ! Тоне людина, а йому кричать: “Тоні скоріше, а те дивитися ніколи, день робітник!” А про те, щоб йому мотузку кинути, і тлумачити нема чого… Мотузка гроші коштує…

Сава. Не засуджуй, добра людина!

Mepee. Мовчи, старий вовк! Лютий ви народ! Іроди! Душепродавцы! (Тихонові.) Пішов сюди, зніми мені чоботи! Жваво!

Тихін. Эк, розходився! (Сміється.) Ужасти!

Mepee. Пішов, тобі говорять! Жваво!

Пауза.

Чуєш ти, аль немає? Стінам говорю? (Піднімається.)

Тихін. Ну, ну… буде!

Mepee. Я бажаю, шкуродер, щоб ти в мене, у злиденного бурлаки, чоботи зняв!

Тихін. Ну, ну… не серчай! Мабуть, стаканчик випий… Іди випий!

Mepee. Люди, чого я бажаю? Щоб він мене горілкою пригощав або щоб чоботи зняв? Нешто я обмовився, не так сказав? (Тихонові.) Ти, стало бути, не розчув? Перегоджу хвилинку, либонь розчуєш.

Між прочанами й перехожими деяке хвилювання. Піднімають і дивляться на Тихона й Мерика. Мовчазне очікування.

Тихін. Нелегка тебе принесла! (Виходить через прилавок.) Пан якої найшовся! Ну, давай, чи що? (Знімає з Мерика чоботи.) Каїнове поріддя…

Mepee. От так. Постав їх поруч… От так… Ступай!

Тихін (знявши чоботи, іде за прилавок). Боляче ти любиш мудрувати! Помудри ще в мене, так жваво із шинку вилетиш! Так! (Підходящому Борцову.) Ти знову?

Борців. Чи бачиш, я, мабуть, можу дати тобі одну золоту річ… Изволь, якщо хочеш, я тобі дам…

Тихін. Чево трясешся? Говори толком!

Борців. Хоч це підло й мерзотно з моєї сторони, але що ж робити? Я зважуюся на цю мерзенність, будучи несамовитий… Мене й на суді виправдали б… Візьми, але тільки з умовою: повернути мені потім, коли буду назад з міста йти. Даю тобі при свідках… Добродії, ви будьте свідками! (Дістає через пазуху золотий медальйон.) От він… Портрет треба б вийняти, так нікуди мені його покласти: я весь мокрий!.. Ну, грабуй з портретом! Тільки от що… ти тово… пальцями не доторкайся до цієї особи… Прошу… Я, голубчик, був грубий з тобою… дурний, але ти вибач і… не займай!… Не дивися своїми Очами на цю особу… (Подає Тихонові медальйон.)

Тихін (розглядає медальйон). Крадені годинки… Ну, так добре, пий… (Наливає горілки.) Тріскай…

Борців. Тільки ти пальцями… не тово… (П’є повільно, із судорожним розміщенням.)

Тихін (відкриває медальйон). Гм… Мадама!.. Звідки це ти підчепив таку?

Mepee. А покажь — ка! (Встає і йде до прилавка.) Дай — Ка подивитися!

Тихін (відстороняє його руку). Куди лізеш? З рук дивися!

Федя (піднімається і йде до Тихона). Дай — Кась і я подивлюся!

До прилавка підходять із різних сторін мандрівники й перехожі.

Група.

Mepee (міцно обома руками тримає руку Тихона з медальйоном і мовчачи дивиться ні портрет).

Пауза.

Гарна дияволка! З баринь…

Федя. З баринь… Щоки этта, ока… Настовбурч руку — те, не видать! Волосья по самий пояс… Чисто як живаючи! Говорити збирається…

Пауза.

Mepee. Для слабкої людини це перша загибель. Сяде отака верхи на шию й… (махає рукою) і — кришка тобі!

Чутний голос Кузьми: “Тпррр… Стій, тетеря!”

Входить Кузьма.

ЯВИЩЕ III

Ті ж і Кузьма.

Кузьма (входить). Коштує кабачок на шляху — не проїхати, не пройти. Повз батька рідного вдень поїдеш, не примітиш, а шинок і в сутінках за сто верст видать. Розступися, хто в бога вірує! Ну — Кася! (Стукає п’ятаком об прилавок.) Склянка мадери справжньої! Жваво!

Федя. Ишь ти, чорт верчений!

Тихін. Руками — Те не розмахуй! Зачепиш!

Кузьма. На те вони й від бога дадены, щоб ними розмахувати. Станули, цукрові, тітка ваша подкурятина! Дощу испужались, ніжні! (П’є.)

Юхимівна. Испужаешься, добра людина, коли на шляху така ніч захопить. Таперича, слава богові, благодать, по дорогах сіл і дворів багато, є де від погоди піти, а допрежь і не приведи творець що було! Сто верст пройдеш і не токмо що села або двору, щепочки не побачиш. Так і ночуєш на землі…

Кузьма. А давно, баба, на світі томишся?

Юхимівна. Восьмий десяток, панотець.

Кузьма. Восьмий десяток! Незабаром доживеш до вороньего століття. (Дивиться на Борцова.) А це що за ізюмина? (Дивиться в упор на Борцова.) Пан!

Борців довідається Кузьму й, сконфузившись, іде в кут і сідає на лаву.

Семен Сергеич! Так це ви або не ви? А? З якої такої статі ви в цьому шинку? Нешто вам отут місце?

Борців. Мовчи!

Mepee (Кузьмі). Хто це?

Кузьма. Мученик нещасний! (Нервово ходить біля прилавка.) А? У шинку, скажи на милість! Обірваний! П’яний! Я стривожився, братики… Стривожився… (Говорить Мерику напівшепотом.) Це наш пан… ваш поміщик, Семен Сергеич, пан Борців… Видал, у якому виді? На яку людину він схожий таперя? Те — Те от… пияцтво до якого ступеня… Налий — Кась! (П’є.) Я з його села, з Борцовки, може, чули, за двісті верст отседа, в Ерговском повіті. Кріпаками в його батька були… Жалість!

Mepee. Богатый був?

Кузьма. Великий…

Mepee. Профуфырил батьківське — те?

Кузьма. Ні, доля, друг милий… Пан був великий, богатый, тверезий… (Тихонові.) Чай, сам, мабуть, видывал, як, бывалыча, отут повз шинок у місто езживал. Коні панська, шустрі, коляска лесорная — перший сорт! П’ять трійок тримав, братик ти мій… Років п’ять назад, пам’ятаю, їде отут через Микишкинский пором і замісце п’ятака рупь викидає… Ніколи, говорить, мені здачу чекати… В — В!

Mepee. Розуму, стало бути, зважився.

Кузьма. Немов начебто розум і при ньому… З малодушества все вийшло! З жиру! Перша справа, хлопці, через бабу… Полюбив він, сердешний, один міську, і представилося йому, що краше її на всьому світі немає… Полюбилася ворона пущі ясна сокола. Зі шляхетних дівчина… Не те щоб яка безпутна або що, а так… вертуха… Хвостом — верть! верть! Очами — щуль! щуль! І все сміється, і все сміється! Ніякого розуму… Барам це ндравится, по — ихнему розумна, а по — нашому, по — мужицькому — взяв би так знадвору прогнав… Ну… полюбилася й — пропадай ти, частка панська! Став з нею хороводитися, то так рє, чай так цукор, інше… на човнах всю ніч ездиют, на фортепьянах…

Борців. Не розповідай, Кузьма! До чого? Яке їм справа до мого життя?

Кузьма. Вибачите, ваше високоблагородіє, я тільки саму малість… Розповів їм і буде з них… Я малість, тому стривожився… Дуже вже я стривожився! Налий — Кась! (П’є.)

Mepee (напівшепотом). А вона його любила?

Кузьма (напівшепотом, що поступово переходить у звичайну мову). Як не любити? Пан не дріб’язковий… Полюбиш, коли коли тыща десятин так грошей кури не клюють… Сам — Те солідного, сановитий, тверезий… кожного начальства все одне, як от я тебе сичас… за ручку… (бере Мерика за руку) “здрасте й прощайте, ласкаво просимо”… Ну, проходжу один раз, це саме, увечері, через сад панський… сад — те, брат, ввво! верстами міряй… іду потихеньку, дивлюся це, а вони сидять на крамничці й друг дружкові (зображує звук поцілунку) цілують. Він її раз, вона, змія, його два… Він її за белу ручку, а вона вся — вспых! і тиснеться, так і тиснеться до нього, щоб їй… Люблю, говорить, тебе, Сеня… А Сеня, як окаянна людина, ходить із місця на місце й щастям похваляється з малодушества… Тому рупь, тому два… Мені на коня дав. Всім довгі простив з радощів… Борців. Ах… Ну до чого розповідати? У цього народу ніякого жалю… Боляче адже! Кузьма. Я малість, пан! Просют! Отчого трішки не розповісти? Ну, ну, я не буду, коли серчаете… Не буду… Мені плювати на них… Чутні поштові дзвінки. Федя. Ти не репетуй, потихеньку… Кузьма. Я й так потихеньку… Не велить, нічого не поробиш… Та й розповідати більше нема чого. Повінчалися — от і все… Більше нічого й не було. Налий — Кась Кузьмі безсрібникові! (П’є.) Не люблю пияцтва! Якраз, коли панам, після вінця, за вечерю сідати, вона візьми та й утечи в кареті… (Пошепки.) У місто до аблакату смикнула, до полюбовника… А? Яка? У самий справжній момент! Те — Ись… убити мало! Mepee (задумливо). Так… Ну що ж далі? Кузьма. Очумел… От, як бачиш, став зашибати муху й ноне, кажуть, до джмеля дійшов… Те були мухи, а тепер — джміль… І до цієї пори любить. Подивися: любить! Повинне, іде таперь пішки в місто на неї одним глазочком глянути… Гляне й — назад… До шинку під’їжджає пошта. Листоноша входить і п’є. Тихін. А нині запізнилася пошта! Листоноша мовчачи розплачується й іде. Пошта із дзенькотом їде. Голос із кута. В отаку негоду пошту ограбувати — раз плюнути! Mepee. Жив на світі 35 років і жодного разу пошты не грабував. Пауза. Таперь виїхала, пізно… Пізно… Кузьма. Каторги понюхати бажано? Mepee. Люди грабують, не нюхають. Так хоч і каторга! (Різко.) Далі що? Кузьма. Ти про нещасного? Mepee. А те про кого ж? Кузьма. Друга справа, братики, звідки разоренье пішло — зять, сестрин чоловік… Здумав він за зятя в банковому обчестве поручитися… тисяч на тридцять… Зять любить взяти… відомо, знає, шельма, свій інтерес і вухом своїм свинячим не веде… Взяв, а платити не надоть… Наш так і заплатив всі тридцять. (Зітхає.) Дурна людина за дурість і борошна терпить. Дружина з аблакатом дітей прижила, а зять біля Полтави именье купив, наш же, як дурень, по шинках ходить так нашому братові мужикові жалится: “Втратив я, братики, віру! Не в кого мені тепер, це саме, вірити!” Малодушество! У всякої людини своє горе буває, змією за серце ссе, так і пити, значить? Взяти, приміром, хоч нашого старшину. Дружина до себе вчителі серед біла дня водить, чоловікові гроші на хміль переводить, а старшина ходить собі так усмішки на особі робить… Поосунулся тільки малість… Тихін (зітхає). Кому яку бог силу дав… Кузьма. Сила різна буває, це правильно… Ну? Скільки тобі? (Розплачується.) Забирай кревні! Прощай, хлопці! Спокійної вам ночі, приємного сну! Біжу, пора… Акушерку до барині з лікарні везу… Чай, заждалася сердешна, розмокнула… (Тікає.) Тихін (після паузи). Агов, ти! Як вас? Нещасна людина, іди випий! (Наливає.) Борців (підходить нерішуче до прилавка й п’є). Виходить, тепер я тобі за дві склянки повинен. Тихін. Який вуж отут борг? Пий — от і всі! Заливай горі лихом! Федя. Випий, пан, і моє! Эх! (Кидає п’ятак на прилавок.) Пити — помирати й не пити — помирати! Без горілки добре, а з горілкою, їй — богу, вольготней! При горілці й горі не горі… Жар! Борців. Фу! Гаряче! Mepee. Дай — Ка сюди! (Бере в Тихона медальйон і розглядає портрет.) Гм… Після вінця пішла… Яка? Голос із кута. Націди — Ка йому, Тиша, стаканчик. Нехай і моє вип’є! Mepee (із силою б’є медальйоном об підлогу). Проклята! (Швидко йде на своє місце й лягає особою до стіни.) Хвилювання. Борців. Це що ж? Що ж це таке? (Піднімає медальйон.) Як ти смієш, худобина? Яке ти маєш право? (Плаксиво.) Ти хочеш, щоб я тебе вбив? Так? Мужик! Нечема! Тихін. Буде, пан, серчать… Не скляне, не розбилося… Випий — Ка ще, так спати… (Наливає.) Заслухався вас отут, а давно вже пора шинок замикати. (Іде й замикає зовнішні двері.) Борців (п’є). Як він сміє? Этакий адже дурень! (Mерику.) Розумієш? Ти дурень, осел! Сава. Ребятушки! Поважні! Покладете хропіння устом! Яка користь від шуму? Дайте спати людям! Тихін. Лягаєт
е, лягаєте… Буде вам! (Іде за прилавок і замикає ящик з виторгом.) Спати пора! Федя. Пора! (Лягає.) Приємного сну, братики! Mepee (встає й постилає на лаві підлоги шубок). Іди, пан, лягай! Тихін. Ти ж де ляжеш? Мерик. Де прийде… Хоч і на підлозі… (Постилає сермягу на підлозі.) Мені однаково. (Кладе поруч із собою сокира.) Йому на підлозі спати борошно… Звик до шовку так до вати… Тихін (Борцову). Лягай, ваше благородіє! Буде тобі на патрет дивитися! (Гасить свічу.) Кинь ти її! Борців (похитуючись). Де ж мені лягти? Тихін. На бродягино місце! Чай, чув, уступає тобі! Борців (підходить до відступленому місцю). Я тово… сп’янів… Це… що ж? Отут мені лягати? А? Тихін. Отут, отут, не бійся, лягай… (Розтягується на прилавку.) Борців (лягає). Я… п’яний… Всі навкруги… (Відкриває медальйон.) Свечечки в тебе немає? Пауза. Ти, Маша, дивачка… Дивишся на мене з рамочки й смієшся… (Сміється.) П’яний! А хіба над п’яним можна сміятися? Ти зневаж, як говорить Щасливців, і… полюби п’яного. Федя. Вітер — Те як виє! Моторошно! Борців (сміється). Яка ти… Хіба можна так кружлятися? Тебе не піймаєш! Mepee. Марить. На партрет задивився. (Сміється.) Комісія! Утворені добродії всякі машини й ліки повыдумывали, а немає ще тої розумної людини, щоб знайшов ліки від жіновий статі… Шукають, як би всі хвороби лікувати, а того й вдомек не беруть, що від жіноча народу пропадає більше, ніж від хвороб… Лукаві, сребролюбы, немилостиві, ніякого розуму… Свекруха переводить невістку, невістка норовить як би облукавить чоловіка… І кінця немає… Тихін. Натрепали йому баби вихор, от він і стовбурчиться. Mepee. Не я один… Спокон століття, поки мир коштує, люди плачуться… Недарма й не зрячи в казках так піснях риса з бабою на одну лінію ставлять… Недарма! Хоч наполовину так правда… Пауза. Пан геть дурня ламає, а я нешто від великого розуму в бурлаки пішов, батька — мати кинув? Федя. Баби? Mepee. Теж як от і пан… Ходив, як окаянним, заворожений, щастям похвалявся… день і ніч як у вогні, а прийшла пора, відкрив ока… Не любов була, а одне тільки обманство… Федя. Що ж ти їй зробив? Mepee. Не твоя справа… Пауза. Убив, думаєш? Руки короткі… Не те що вб’єш, але ще й пошкодуєш… Живи ти й будь ти… щаслива! Не видали б тільки тебе мої очі, так забути б мені тебе, змія подколодная! Стукіт у двері. Тихін. Когось чорти принесли… Хто там? Стукіт. Хто стукає? (Встає й підходить до дверям.) Хто стукає? Проходи, замкнено! Голос за дверима. Впусти, Тихін, зроби милість! Ресора в кареті лопнула! Допоможи, будь батьком рідним! Мотузочкою би тільки обв’язати, а потім вуж як — небудь доїхали б… Тихін. Хто їде? Голос за дверима. Бариня їде з міста у Варсонофьево… П’ять верст тільки залишилося… Допоможи, зроби милість! Тихін. Мабуть, скажи барині, коли дасть десять рублів, так і мотузка буде й ресору полагодимо… Голос за дверима. Сказився ти, чи що? Десять рублів! Собака ти скажена! Радий людському горю! Тихін. Як знаєш… Не хочеш і не потрібно… Голос за дверима. Ну, так добре, перегоди… Пауза. Бариня сказала: добре. Тихін. Ласкаво Просимо! (Відчиняє двері й впускають кучерів.) ЯВИЩЕ IV Ті ж і кучері. Кучері. Здорово, православні! Ну давай мотузку! Скоріше! Хлопці, хто піде допоможе? На чай перепаде! Тихін. Нема чого там на чай… Пущай сплять, удвох упораємося. Кучері. Фуй, змучився весь! Холодно, у бруді, жодного сухого місця… От що ще, милий… Немає чи в тебе тут комнатки, барині погрітися? Карету покривило набік, сидіти ніяк неможливо… Тихін. Який ще там кімнати захотіла? Пущай тут гріється, коли змерзла… Знайдемо місце. (Підходить до Борцову й очищає біля нього місце.) Вставайте, вставайте! Поваляйтеся годинка на підлозі, покеда бариня погріється. (Борцову.) Підведися — Ка, ваше благородіє! Посидь! (Борців піднімає.) От тобі й місце. Кучері виходять. Федя. От вам і гостя, блазень її приніс! Таперь до світла не заснеш! Тихін. Шкода, що я п’ятнадцяти не запросив… Дала б… (Зупиняється перед дверима в ожидательной позі.) Ви ж, народ, поделикатней… Не говорите слів… Входять Марья Єгорівна й за нею кучері. ЯВИЩЕ V Ті ж, Марья Єгорівна й кучері. Тихін (кланяється). Ласкаво просимо, ваш сіятельство! Житло наше мужицьке, тараканье. Не побрезгуйте! Марья Єгорівна. Я отут нічого не бачу… Куди ж мені йти? Тихін. Сюди, ваш сіятельство! (Веде неї до місця біля Борцова.) Сюди, ласкаво просимо! (Дме на місце.) Комнатки в мене окремої, вибачите, немає, але ви, пані, не сумнівайтеся: народ гарний, тихий… Марья Єгорівна (сідає поруч із Борцовым). Яка жахлива духота! Відчините принаймні хоч двері! Тихін. Слухаю — З! (Біжить і відчиняє навстіж двері.) Mepee. Народ мерзне, а вони двері навстіж! (Встає й зах