povnij zmist mij zyat ukrav mashinu drov shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Веня Зяблицкий, маленька людина, нервовий, стрімкий, крупно поскандалил будинку із дружиною й тещею.Веня приїжджає з рейса й виявляє, що гроші, які збирали йому на шкіряне пальто, дружина Соня всі ухайдакала собі на шубу зі штучного каракулю. Соня пояснила так: — — — і Розумієш, викинули — — — і всієї сталі вистачати… Ну, я подумала, подумала — — — і й теж взяла. Нічого, Вень? — — — і Взяла? — — — і Веня зло зморщився. — — — і Добре, хоч спершу подумала, потім уже взяла. — — — і Венина мрія — — — і коли — небудь надягти шкірянку й пройтися вихідного дня по селу в ній нараспашку — — — і відсунулася далеко. — — — і Спасибі. Подумала про чоловіка… твою мат — те. — — — і Чого ти? — — — і Нічого, все нормально. Спасибі, говорю. — — — і Чого лаешься — те? — і Хто лается? Я говорю, все нормально! Ти ж геть яка обірвана ходиш, треба, звичайно, шубу… Ви ж без шуби не можете. Як це вам без шуби можна!.. Дармоїди. Соня, круглолиця, толстомясая, побігла до матері скаржитися. — — — і Мамів, ти дивися — ка, што він витворяє — — — і за шубу — те почав обзивати по — всякому! — — — і Соні тридцять уже, а вона всі, як маленька, бігала до мами скаржитися. — — — і Дармоїди, говорить!Зі світлиці вийшла теща, теж круглолицим, шістдесятирічним, міцна здоров’ям, міцна вдачею, поглядом на життя, — — — і взагалі, вся дуже міцна. — — — і Ти що це, Веніамін? — — — і сказала вона з докором. — — — і Інший би чоловік радувався… — — — і А я радуюся! Я до того радий, що хоч впору заголитися так вулички дві дати по селу — — — і від радості. — — — і Якщо недорозумієш, то слухай, што говорять! — — — і підвищила голос теща. — — — і Гарна, ошатна дружина прикрашає чоловіка. А вуж тобі — те треба про це подумати — — — і не красень.Веня справді не був красенем (малуватий ростом, худий, білявий… До того ж кульгавий: підлітком був причіплювачем, задрімав уночі на причепі, звалився в борозну, і його шаркнуло плугом по нозі), і, коли йому нагадували об цьому — — — і що не красень, — — — і Веню трясло від обурення. — — — і Ну так, ви — те, звичайно, розумієте, як треба прикрашати людей! Ви вуж двох прикрасили… — — — і Й тесть Вени, і колишній чоловік Соні сиділи. Тесть — — — і за розтрату, чоловік Соні — — — і за п’яну бійку. Слушок по селу ходила — — — і Лизавета Василівна, теща, допомогла посадити й чоловіка й зятя. — — — і Мовчати! — — — і строго осадила Лизавета Василівна. — — — і А те домовишся в мене!.. Молокосос. Шмаркач.Веня злетів над землею з люті… І зверху, з висоти, оточив яструбом на тещу. — — — і А ти чого це голос — те підвищуєш?! Ти чого отут голос — те підвищуєш?! Курва стара…Соня ще не зрозуміла, що за це можна саджати. Вона тільки дуже образилася за матір. — — — і Ох, молодий… — — — і викликнула вона. — — — і Так тобі двадцять вісім, а від тебе вуж цапиним потом пахне.Теща, навпроти, зрозуміла, що за це вже можна саджати. — — — і Так… Як ти сказав? Курва? Добре! Курва?.. Добре. При свідках. — Вона побігла у світлицю — — — і писати заяву в міліцію. — — — і Ти в мене одержиш за курву! — — — і голосно, із тремтінням у голосі говорила вона звідти. — — — і Ти в мене одержиш!.. — — — і Давай, давай, пиши, тобі не звикати. — — — і Веня злегка злякався взагалі ж. Чорт її знає, вона з усім районним начальством у знайомстві. — — — і Тобі посадити людини — — — і раз плюнути. — — — і Я перші колгоспи створювала, а ти мені — — — і курва! — — — і голосно закричала теща, з’являючись у дверях. — — — і А про мене в газеті писали, што я, кульгавий, на машині працюю! — — — і теж закричав Веня. І постукав себе в груди кулаком. — — — і В мене п’ятнадцять років виробничому стажу! — — — і Нічого, він тобі там придасться.Веню знову підірвало, він забув страх. — — — і Де це там?! Де там — те, курва? Ти спершу посади!.. Потім уже я буду думати, де мені придасться, а де не придасться. Саджалка… — — — і Поса — Адим, — і знову із тремтінням у голосі пообіцяла теща. І пішла писати заяву. Але негайно знову повернулася й закричала: — Ти машину дров привіз?! Ти де неї взяв?! Де взяв?! — — — і Тебе ж зігрівати привіз.. — — — і Де взяв?! — — — і щосили кричала Лизавета Василівна. — — — і Купив! — — — і На які гроші? Ти всю получку додому віддав! Ти їх у державному лісі безкоштовно нарубав! Ти машину дров украв! — — — і Добре, допустимо. А чого ж ти відразу не заявила? Чого ж ти — — — і палила ці дрова й помовчувала? — — — і Я тільки зараз це зрозуміла — — — і з ким ми живемо під одним дахом. — — — і Э — Э… завиляла той^ — те — хвіст — те. Якщо вже сідати, так разом сядемо: я поцупив, а ти користувалася краденим. Мені — три роки, тобі — — — і півтора як мінімум. От так. Ми теж закони знаємо, — — — і Не — Ет, ти їх ще поки не знаєш!.. От посидиш там, тоді довід аєшся.Теща справді їздила із заявою в район, у міліцію. Але про машину дров, як видно, не сказала. Їй там порадили звернутися зі скаргою в дирекцію радгоспу, тому що в наявності поки що — — — і домашня склока, не більше. Не можна ж, справді, відразу, по першій же заяві, залучати людину до кримінальної відповідальності. От якщо це повториться, і якщо він буде в п’яному виді… Лизавета Василівна побігла в дирекцію.Веню викликали.Перед заступником директора, молодим ще людиною, який Веня поважав за башковитость, лежала заява тещі, — — — і Ну, що там у вас трапилося? Скаржаться от.,. — — — і Скаржаться!.. Самі одягнені, як ці… усе є! — — — і став чесно розповідати Веня. — — — і А в мене — — — і от што на мені, те й всі отут. Хотів раз у житті кожан купити за сто шістдесят рублів, нагромадили, а вона собі взяла шубу купила. А в самої зимове пальто є гарне. — — — і Ну, а обзивав — те навіщо? Матюкався — Те навіщо? — — — і Отут будь — якого злість візьме! Збирав, збирав, ялинки зелені!.. після лазні четвірку жадував випити, а вона взяла шубу купила! І головне, пальто ж є! Якби хоч не було, а то пальто є! А чого вона отут пише? — — — і Так пише… багато пише.Отут — Те зрозумів Веня, що про машину дров теща умолчала. — — — і Пише, што вона колективізацію робила? — — — і Ну, пише… Ти все — таки це… не треба — — — і літня людина… Ну, купила! Вона ж теж працює, той^ — те — дружин — те. — — — і Вона шістдесят рублів приносить, у теплі посиживает, а я найменше, сто двадцять — — — і вище норми вколюю. Так мені не шкода! Але хоч один — те раз треба ж і мені теж чого — небудь взяти! Вони б хоч носили. А те куплять — — — і й у скриню. А отут… на люди сором здатися.Замдиректора не знав, що робити. Він вірив, Венина правда — — — і вся отут. — — — і Однаково не треба, Веніамін, Адже цим же нічого не доведеш. Поговори із дружиною… Що вона? Зрозуміє ж вона — — — і молода жінка… — — — і Так вона — те што!.. Вона голосу не має. Там ця от, — — — і Веня кивнув на заяву, — — — і всім заправляє.Загалом, поговорили в такому дусі, і Веня вийшов з контори з легкою душею. Але образа й злість на тещу не зменшилася, немає.”От же ж тварина, — — — і думав він, — — — і посадить і оком не моргне. Скільки злості в людині! Все життя жила й все життя зллилося. Курва… На який чорт тоді й народитися такий?”Отут зустрівся йому — — — і не те що дружок — — — і гарний товариш Колька Волобуєв. — — — і Чого такий? — — — і Колька якось дивно завжди говорить — — — і майже не розкриваючи рота. І дивиться на всіх поблажливо, ледве зщуливши ока. Характер у хлопця. — — — і Який? — — — і Якийсь… як горобець підстрелений. Звідки стрибаєш — те? — і З контори. — — — і Й Веня все розповів — — — і як він умився з кожаном, як поскандалил будинку і як його теща хотіла посадити. — — — і Двох зжерла — — — і мало, — — — і процідив Колька. — — — і Пішли вип’ємо.Веня із задоволенням пішов.Коли випили, Колька, прищуливши холоднувато — сірі очі, став учити Веню: — — — і Уливання треба робити. Тільки слідів не залишай. А то вони заклюють тебе. Баба полізе, шугани бабу разок^ — іншої… А то вони зовсім на тебе верхи сядуть. Як ішак працюєш на них…У Вени мстиво взыграла душу… Згадалися разом всі образи, які нанесла йому Соня: як довго не хотіла виходити за нього, як маніжила й переводила у своїх воріт: ні “так”, ні “немає”, як… Ні, треба, справді, усе поставити на своє місце. Який він до чорта хазяїн у будинку! Ішак, правильно Колька сказав. — — — і Піду сала під шкіру декому заллю, — — — і сказав він.І незабаром похромал додому. І ніс у груди важке, зле почуття.”Знайшли дурачка!.. Сволоти. Ще по міліціях бігає! Курва”.Соні не було будинку. — — — і А де вона? — — — і запитав Веня, — — — і А я звідки знаю, — — — і буркнула теща. Прибиральниця з контори встигла повідомити її, що Веню особливо — те й не лаяли. (Дивна справа: Лизавета Василівна п’ять років як уже не працювала, а інші з нею вважалися, бігали навушничати, навіть побоювалися.) — — — і Вона мені не докладает. — — — і Разговорчики! — — — і прикрикнув Веня з порога. — — — і Занадто багато бовтаємо!Лизавета Василівна здивовано подивилася на зятя: — — — і Що таке? Ти, ніяк, випив?Вені спала на думку занятная думка. Він вийшов у двір, знайшов у сараї молоток, з десяток більших цвяхів… Поклав це все в кишеню й увійшов знову в будинок. — — — і Що там за матеріал лежить? — — — і запитав він миролюбно. — — — і Який матеріал? Де? — — — і жваво зацікавилася теща. — — — і Так у вбиральні… Підтиканий зверху. Червоний.Теща поспішила у вбиральню. Веня — — — і за нею.Ледь теща зайшла у вбиральню, Веня замкнув її зовні на гачок. Потім став забивати двері цвяхами.Теща закричала. — — — і Посидь малість, подумай, — — — і присуджував Веня. — — — і Сама любиш людей саджати? Тепер маленько випробуй на своїй шкірі. — — — і Ввігнав всі цвяхи й сіл на ґанок чекати Соню. — — — і Карау — Ул! — і волала Лизавета Василівна. — — — і Люди добрі, урятуйте! Урятуйте! Люди добрі!.. Мій зять украв машину дров! Мій зять украв машину дров! Мій зять украв машину дров! — — — і налагодила теща.Веня пригрозив: — — — і Будеш репетувати — — — і підпалю.Теща замовчала. Тільки схлипнула: — — — і Ну, Венька!.. — — — і Загрожувати? — — — і Я не загрожую, нічого я не загрожую, але спасибі тобі за це не скажуть!Вені попався на очі шматок необпаленої перевелися, Він підняв його й написав на двері вбиральні:”Заплонбировано 25 липня 1969 р. Не кантавать”. — — — і Ну, Венька!.. — — — і Счас я ще Соню твою почекаю… Счас вона в мене буде п’ятий кут шукати. У каракулі. Ви думали, я вам ішак безсловесний? Скільки я вам у будинок напівчек перетаскав, а хоч один костюмишко маломальский купили мені? — — — і Ти ж прийшов на все готовеньке. — — — і А якщо б я голий зовсім прийшов, я б так і ходив голий? Невже ж я собі хоч на сорочку не заробив? Ти людей розкуркулювала… Ти ж сама перша кулачка! У тебе від добра скрині ламаються. — — — і Не тобою нажито! — — — і А — — — і тобою? Для кого мужик крав — те? А коли він не потрібний став, ти його посадила. От тепер посидь сама. Будеш сидіти троє доби. Візьму рушницю й нікого не підпущу. Уважай, що я тебе посадив у карцер. За погане поводження. — — — і Ну, Венька! — — — і От так. І не репетуй, а те гірше буде. — — — і Над бабою так изгаляться!.. — — — і Ти все життя над людьми изгалялась — — — і й молода й стара.Веня ще почекав Соню, не дочекався, не стерпів — — — і пішов шукати її по селу. — — — і Сиди в мене тихо! — — — і велів тещі.У той день Веня, на щастя, не знайшов дружину. Тещу випустили з “карцеру” сусіди. Суд був бурхливий. Він проходив у клубі — — — і показовий.Теща плакала на суді, знову говорила, що вона створювала перші колгоспи, розповідала, які вона перетерпіла переживання, сидячи в “карцері”, — — — і їй дуже хотілося посадити Веню. Але селяни протестували. І стар і молоді говорили, що знають Веню з малого років, що ріс він сиротою, завжди був слухняний, нікого ніколи пальцем не торкав… Покарати, звичайно, треба, але — не у в’язницю же! Добре, проникливо сказав Михайло Кузнєцов, старий солдат, статечна шановна людина, теж давно пенсіонер. — — — і Громадяни судді! — — — і сказав він. — — — і Я знав батька Венькиного — — — і він упав смертю хоробрих на поле брані. Мати Венькина надсадилася в колгоспі — — — і померла. Сам Венька з десяти років пішов працювати… А громадянка Кисельова… вона от счас плаче: звісно, сидіти на старості років у туалеті — — — і це нікому не поглянется, — — — і але все — таки вона у своєму житті труднощів не знали. Та й тепер не знаєш — — — і в тебе пенсія — те поболе моєї, а я весь поранений, на трьох війнах відламав… — — — і Я з бідняцької родини! — — — і якось навіть із вереском викликнула Лизавета Василівна. — — — і Я перші колгоспи… — — — і І я теж з бідняцької, — — — і заперечив Михайло. — — — і Ти перша організувала колгосп, а я перший пішов у нього. Яка твоя особлива заслуга перед обчеством? У війну ти була головою сільпо — — — і не голодувала, це ми теж знаємо. А хлопець сам себе містив, своєю працею… це треба цінувати. Не можна так. Посадити легко, яке сидіти! — — — і В нього одних подяк штук десять! Його кожне свято відзначають як передового трудівника! — — — і викрикнули із залу.Але отут устав через стіл представницький чоловік, повний, у світлому костюмі. Понимающе подивився в зал. Так як пішов, як пішов зачісувати! Говорив, що злочин завжди — — — і а в цьому випадку й полезней — — — і краще покарати мале, чим чекати великого. Приводив приклади, коли от такі от, на вид необразливі, хлопчики пускали в хід ножі… — — — і Де впевненість, я вас запитую, що він, розлючений тепер, завтра знову не нап’ється й не візьме в руки сокира? Або рушниця? У будинку — — — і дві жінки. Уявіть собі… — — — і Він не п’є! — — — і Це що він, після газування взяв молоток і заколотив тещу у вбиральні? Літню, заслужену жінку! І за що? За те, що дружина купила собі шубу, а йому, чи бачите, не купили шкіряне пальто!Під Віднем захитався стілець. І багато хто в залі вирішили: сидіти Веньке в тюрязі. — — — і Ні, товариші, наша гуманність буде саме в тім, що зараз ми не залишимо без наслідку ця провина обвинувачуваного. Краще зараз. Цим ми відгородимо його від великої небезпеки. А вона явно підстерігає його.Представницький чоловік пропонував дати Веньке три роки. Отут піднявся знову Михайло Кузнєцов. — — — і Ви, товариш, все совершенно правильно говорили. Але я вам приведу невеликий приклад з Великої Вітчизняної війни. Був у нас солдатик, начебто Веньки — — — і щупленький такий же, молодий — — — і років двадцяти, напевно. Ну, пішли в атаку, і той солдатик испужался… кинув гвинтівку, упав, обхопив, виходить, руками голову… Політрук хотів під трибунал віддати, але ми, які постарше солдати, не дали. Підняли, він побіг з нами… І што ви думаєте? Самоособисто, в усіх на очах заколов двох фашистів. І фашисти були — — — і під стелю, рослі, а той солдатик — — — і забув вуж тепер, як його прізвище, — — — і не більше Веньки. Звідки сила узялася! Я це до тому, што буває — — — і знайде на людину слабість, стихія — — — і ну начебто пропав, зовсім пропала людина… А отут, навпаки, не треба квапитися, він ще підніметься. Ви самі — те воювали, товариш? — — — і запитав під кінець Михайло.Представницького чоловіка не збентежив такий разючий приклад. Він понимающе посміхнувся. — — — і Я воював, товариш. Це на ваше питання. Тепер, що стосується приклада. Він… звичайно, яскравий, значний, але зовсім не до діла. Отут ви, як говориться, поплутали божий дарунок з яєчнею. — — — і Представницький чоловік коротко посміявся, ледве колихнув солідним тугим животом, — — — і На цьому прикладі можна довести зовсім протилежне тому, що ви отут хотіли сказати. До речі, його судили, того солдата?Михайло не відразу відповів. Усе навіть повернулися в його сторону. — — — і Судили, — — — і неохоче відповів Михайлові, — — — і Але… — — — і Цілком правильно. Але… — — — і Але залишили без наслідку! — — — і підвищив голос Михайлові. — — — і Тільки перевели в іншу частину, — — — і Це вже інше питання. Та обставина, що він піднявся й побіг з вами й потім заколов двох фашистів, — — — і це факт, що говорить сам за себе, його можна враховувати, і, як бачимо, урахували. Але є факти, які… матеріально, так сказати, урахувати не можна. Солдат злякався, кинув зброю, упав… Він — — — і злякався, це зрозуміло. Злякайся він один, у лісі, побачивши ведмедя, — — — і ну, тоді покладися на волю божу, як говорять, точніше, на ведмежу, задере він тебе або не задере? Але тут — — — і солдат, він ішов в атаку не один, він злякався, він породив страх у всієї роти! — — — і Нічого подібного! — — — і сказав Михайлові. — — — і Як бігли, так і бігли! — — — і Ви бігли з іншим настроєм. Ви самі того не усвідомлювали, але у вас уже жив страх. солдат, Що Злякався, як би дав вам зрозуміти, яка небезпека вас чекає спереду, — — — і можливо, смерть… — — — і А то ми без нього не знали. — — — і Що ж стосується даного конкретного випадку…Венька не відриваючись дивився на представницького чоловіка, погано розумів, що він говорить. Розумів тільки, що чоловік теж дуже хоче його посадити, хоча зовсім не злий, як теща, і перший раз в очі побачив Веньку. Венька раніше ніколи на судах не бував, не знав, що існують державні обвинувачі, громадські обвинувачі… Суд для нього — — — і це суддя. І він ніяк не міг осягти, навіщо треба цій людині будь — що — будь посадити його, Веньку, на три роки у в’язницю? Суддя мовчить, а цей — — — і в який уже раз — — — і встає й говорить, що треба посадити, і все. Венька онімів від подиву. Коли його запитали, чи хоче дати суду які — небудь пояснення, Венька знизав плечима і якось квапливо, злякано заперечив: — — — і Навіщо?Суд вийшов на нараду.Венька сидів. Чекав. Його скував жах… Не жах перед в’язницею: коли він ішов сюди, він прикинув у розумі: двадцять вісім плюс три, ну чотири — — — і тридцять один — — — і тридцять два… Дурниця. Його охопив жах перед цим чоловіком. Він так у нього вдивився, що й тепер, коли його вже не було за столом, бачив його як живого: спокійний, розумний, веселий… І доводить, доводить, доводить — — — і треба саджати. Це незбагненно. Як же він потім… вечеряти буде, детишек пестити, із дружиною спати?.. Раніше Веня часто зллився на людей, але не боявся їх, тепер він раптом з жахом зрозумів, що вони бувають — — — і страшні. Один раз у житті Веню били двоє п’яних. Били і якось подстанывали — — — і від ретельності, чи що. Веня довго потім з огидою згадував не біль, а це от тихе постанывание після ударів. Але те були п’яні, божевільні… Цей — — — і представницький, утворений, зовсім не гнівається, спокійно переконує всіх, треба саджати. Про господи! Теща!.. Теща — — — і змія й дурка, вона не три роки, а готова п’ять виклопотати для зятя, і це можна зрозуміти. Вона така — — — і курва. Але цей^ — те!.. Як же так?Вені винесли вирок: два роки умовно.За Веню радовавшись.А Веня йшов незвично замислений… Усе стояв в очах той представницький чоловік, і Венька все не переставав дивуватися… Невже він у

весь час так робить?Жити поки Веня пішов до Кольке Волобуєва.Колька знову запропонував випити, Веня відмовився. Рано пішов у світлицю, ліг на крамницю й усе думав, думав.Яке все — таки життя! — — — і в одна мить усе відразу звалилося. Та й пропади б він пропадом, цей кожан! І що раптом так уже схотілося купити кожана? Жив без нього, нічого, жив би й далі, Зманити треба було Соньку від тещі! Жити окремо… Правда, вона теж — — — і дурка, не пішла б проти матері. Але про що б не думав Веня в ту ніч, як не саднила душу, усе пригадувався представницький чоловік — — — і дивився на Веню зверху, зі сцени, не зло, не кричав… У нього поблискувала металева штучка на краватці. Брови в нього чорні, густі, ледве срослись не переніссю. Волосся гладко причесані назад, відсвічують. А кілька волосиків злилися й колечком зависли над чолом і погойдувалися, здригалися, коли чоловік говорив. Особа хоч широке, кругле, але міцне, а коли він посміхався, на щоках намечались ямочки…Ранком Веня поїхав у рейс, у район.Виїхав рано, тільки — тільки встало сонечко. Але було вже тепло, земля не охолонула за ніч.Веня в дорозі завжди заспокоювався, про людей починав думати: начебто вони, яких знав, десь залишилися далеко і його не стосуються. Згадував усіх, скопою… Думав: самі вони там міцно все заплуталися, нервують, багато нетями. Учорашнє судилище пригадувався як сон, важкий, негарний…На 27 — м кілометрі Веня побачив спереду “Волгу” — — — і коштує, капот задертий, а поруч — — — і у Вени боляче кевкнуло серце — — — і вчорашній представницький чоловік. Веня чомусь розгубився, навіть газ скинув… І коли представницький чоловік “голоснул” йому, Веня слухняно зупинився.Чоловік поспішно підійшов до кабіни й заговорив: — — — і Підкинь, слухай… — — — і Й довідався Веню. — — — і Про — Про, — і сказав він, як здалося Відню теж трохи розгублено, — — — і старий знайомий! — — — і Сідай! — — — і запросив Веня, Та якась розгубленість, яку він уловив в очах представницького чоловіка, умить вселила в нього якусь нахабну веселість. — — — і Припухаємо?Представницький чоловік легко сіл у кабіну й прямо й теж весело подивився на Веню. І вже через мінуту, як поїхали, Веня засумнівався — — — і чи не здалося йому, що представницький чоловік спочатку немов розгубився? — — — і Ну, як? — — — і запитав чоловік. — — — і Што? — — — і Настрій — Те?.. Я думав, ти зап’єш… так на недельку. Прямо скажу тобі, хлопець: щасливий квиток ти вчора витягнув.Веня мовчав. Він не знав, що говорити. Не знав, як поводитися. — — — і Із дружиною, звичайно, розлучення? — — — і понимающе запитав чоловік. І знову прямо подивився на Веню. — — — і Звичайно, — — — і Веню знову вразило, як учора, на суді, що ця людина — — — і такої… міцний, чи що, розумний, напористий, і при цьому веселий. — — — і Эх, ребятки, ребятки… Лихо з вами… От адже й не скажеш, що смажений півень у зад не клював, — — — і й жив важко, а одним махом взяв і все перекреслив: і родину зруйнував, і репутація вже не та… Любив адже дружину — те?Отут Веня чогось раптом озлилася: — — — і Не твоя справа. — — — і Звичайно, не моє! — — — і викликнув чоловік. — — — і Твоє. Твоє, братик, твоє. Було б моє, моя б душу й страждала. Тільки шкода вас, дурнів, от штук — те. Вип’єте на п’ятак, а горя… на два вісімдесят сім. — — — і Чоловік ледве колихнув животом. — — — і Невже тверезому не можна було поговорити? І дружина — те адже гарна, я вчора подивився. Жити б так радуватися…Веня на мить як би осліп — — — і до глибини, до болю усвідомив раптом: адже втратив він Соньку — Те! Зовсім! І як у прірву полетів, жахнувся… — — — і А що це за шкіряне пальто, де ти його хотів дістати? — — — і Так там, в аймаку, шиє один… — — — і Веня дивився вперед. Спереду був міст через Ушу. Широкий, довгий — — — і Уша по весні розливається, як Волга. — — — і На замовлення. — — — і Зі свого матеріалу? — — — і Зі свого. — — — і Й скільки берет? — — — і розпитував прокурор. — — — і По — різному. Я хотів рублів за сто шістдесят. Якщо гарне — — — і дорожче. — — — і Веня начебто й не чув питань, а відповідав вірно. — — — і Що значить — — — і гарне? — — — і Ну, шкіра інша, вироблення інша… Різна буває вироблення. — — — і Ну, допустимо, саму гарну? Тобто саму гарну шкіру, самого гарного вироблення. Скільки стане? — — — і Рублів, може, триста… Одному, говорить, за чотириста шив.Машина в’їхала на міст. — — — і А де цей аймак? Далеко? — — — і Немає. — — — і Дивно: начебто Веня був один у кабіні й розмовляв сам із собою — — — і таке було почуття. — — — і Адресу — Те знаєш? — — — і Знаю адресу. Знаю… Эх! — — — і крикнув раптом Веня, як у порожнечі, — — — і голосно. — — — і А чи не ухнути нам з мосту?!Він даванул газ і кинув кер