povnij zmist matrenishha zoshhenko m m - Шкільний Всесвіт

Матренищакоторая біднота, може, і одержала палаци, а Іван Савичу палацу, між іншим, не дісталося. Рилом не вийшов. І жив Іван Савич у колишній своїй квартирці, на Великий Пушкарской вулиці.А вуж і квартирка ж, громадяни! Один заголовок, що квартирка — у кожному куті притулившись фігура. Бабка Онисія — раз, бабка Текля — два, Пашка Огірочки — три… Тьфу, їй богові, уважати смутно!В отакій квартирці так при такій професії, як в Івана Савича — маляр і живописець, — дарма неможливо було жити. Давеча випадок була: бабка Онисія поділом всі контури на вивісці змахнула. От так чого тісно. Від цього, може, Іван Савич і з бідності ніколи не вилазив.А була в Івана Савича дружина. Дорогоцінна дружина Матрена Василівна. От протобестія бабища! Тобто, громадяни, інший такий бабищи у всій радянській Росії не знайдеш. А коли знайдеш, то без усякої амністії при першому знайомстві давити таких потрібно.Мотей її Іван Савич величав. Гарна Мотя! Матрена. Матренища. Адже вона чого з Іван Савичем зробила, Їй — богу, правда! Жахливо шкідлива бабища. Тільки що не кусалася. А може, і кусалася. Пес її розбере. Там, де сварка яка, де по пиці один одного луплять — там і Матренища. Як риба вона у воді поринає, як кабан у бруді крутится. Кого подначивает, а кого й сама б’є.А тим часом прожила вона з Іван Савичев майже п’ятнадцять років душу в душу. Правда, билися, слів немає. До крові інший раз билися, але так, щоб занадто великих сварок і вбивств — не було. Все — таки розуміла Матренища, що Іван Савич трохи іншого порядку людин. І вірно: талантище в нього був величезний. Інший раз таке на вивісці зобразить — зрозуміти неможливо. Одним словом, спеціальний був живописець. І притім старанний. Ну, так не везло. Пребідно жила людина.Пребідно жила людина, а отут занедужав ще. А перед тим як занедужати, ослабнув раптом до неможливості. І не те, щоб він ногою не міг рушити, ногою він міг рушити, а ослабнув, як би сказати, душевно й психологічно. Занудьгував він по іншому, легкому життю. Стали йому різні кораблики снитися, квіточки, красолі, палаци якісь. Сам став він тихий, полохливий, мрійливий. Усе ображався, що неспокійно в них на квартирі. І навіщо, мов, бабка Онисія в плити рівно слон ходить. І навіщо Пашка Огірочок на балалайці скрекоче.Усе тиші хотів. Ну, прямо — таки зібралася людина померти. На рибне його навіть потягнуло. Всі солененького став просити — оселедця.Отож, у вівторок він занедужав, у середовище став просити оселедець, а в четвер Матренища на нього й насела. — — — іЙ навіщо, — говорить, — ти ліг? Може, ти навмисно ліг. Я почім знаю. Може, ти роботу не хочеш виконувати.Вона, звичайно, пиляє, а він мовчить.“Пущай, — думає, — мовою баба тріпає. Мені теперича однаково. Почуваю, громадяни, що помру незабаром”.А сам, чи знаєте, весь горить, мар і вночі по постелі метається. А вдень лежить ослабілий, як сукин син, і ноги нарізно. І все мріє. — — — і Мені б, — говорить, — перед смертю на лоно природи виїхати, подивитися, яке воно. Ніколи, — говорить, — нічого подібного не бачив.І от залишилося, може, йому мріяти два або три дні, як відбулася така обставина.Підходить до ліжку Матрена Василівна й говорить: — — — і Помираєш? — говорить. — — — і Так, — говорить Іван Савич, — помираю, Мотя… Ноги вуж у мене легені стали. Віднімають начебто. — — — і А я, — говорить йому Мотя, — не вірю тобі. Я, — говорить, — покличу зараз медика. Пущай медик скаже. Тоді, — говорить, — і вирішимо, помирати тобі або як.І от кличе вона районного медика з комунальної лікарні. Районний медик Іван Савича оглянув і говорить Моте: — — — і Так, — говорить, — поганий. Не інакше, як помре в точно незабаром послу мого відходу.Отож сказав районний медик і вийшов.І підходить тоді Матрена до Івана Савичу. — — — і Виходить, — говорить, — справді помираєш? А я, — говорить, — промежду прочим, не дам тобі померти. Ти, — говорить, — бурлака, ліг і думаєш, що тепер тобі все возможно? Брешеш! Не дам я тобі померти. Ишь ти, який богатый сукин син найшовся — помирати вирішив! Так звідки в тебе, у негідника, гроші, щоб померти? Нині, для прикладу, обмити небіжчика й те грошей коштує.Отут добродушна бабка Онисія вперед виступає. — — — і Я, — говорить, — обмию. Я, — говорить, — Іван Савич, тебе обмию. Ти не сумнівайся. І грошей я з тебе за це тобто ні копієчки не візьму. Це, — говорить, — цілком божеська справа — обмивати небіжчика.Отут, звичайно, Матрена Василівна на Онисію насела. — — — і Ага, — говорить, — обмиєш? А, — говорить, — труна? А для прикладу — візок? Тьфу на всіх! Не дам я йому помирати. Пущай колись капітал заробить… Зароби, Іван Савич, на труну й по