povnij zmist list vozhdyam radyanskogo soyuzu solzhenicyn a i 1 3 - Шкільний Всесвіт

Написане ще до узяття “Архіпелагу” у КДБ лист із усіма цими пропозиціями я відправив за адресою півроку назад. З тих пор на нього не було ніякого відгуку, відповіді або руху до них. У закритому апаратному розгляді загинуло в нас багато ідей і несомненнее цих. Мені нічого не залишається тепер, як зробити лист відкритим. Газетна кампанія проти “Архіпелагу”, небажання визнати незаперечне минуле могли б уважатися остаточною відмовою. Але я, і сьогодні не можу порахувати його безповоротним. Для каяття ніколи не буває занадто пізно, цей шлях відкритий всьому живучий на Землі, всьому здатному жити.Цей лист народився, розвилося з єдиної думки: як уникнути національної катастрофи, що загрожує нам? Можуть здивувати деякі практичні пропозиції його. Я готовий негайно й зняти їх, якщо ким нибудь буде висунута не критика дотепна, але шлях конструктивний, вихід кращий і, головне, цілком реальний, з ясними шляхами. Наша інтелігенція одностайна в поданні про бажане майбутнє нашої країни (самі широкі волі), але так само одностайна вона й у повній бездіяльності для цього майбутнього. Всі завороженно чекають, чи не трапиться що саме. Ні, не трапиться.Мої пропозиції були висунуті, зрозуміло, з досить — досить малою надією, однак же не нолевой. Підстава для надії подає хоча б “хрущовське чудо” 1955 — 56 років — і непередвіщене неймовірне чудо розпуску мільйонів безневинних ув’язнених, з’єднана з обірваними начатками людяного законодавства (втім в інших областях, другою рукою, відразу нагромаджувалося й протилежне). Цей порив діяльності Хрущева перехльоснув необхідні йому політичні кроки, був безсумнівним серцевим рухом, по суті своєї — — — і ворожий комуністичної ідеології, несумісний з нею (отчого так поспішно від нього відхитнулися й методично відійшли). Заборонити собі допущення, що щось подібне може й повторитися, значить повністю захлопнути надію на мирну еволюцію нашої країни.А. С.

— — — і — — — і — — — і — — — і — — — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — і — іНе запевнений я, що ви захочете доброзичливо вникнути в міркування, не запитані вами по службі, хоча й досить рідкого співвітчизника, що не стоїть на підлеглій вам сходам, не може бути вами ні звільнений з поста, ні знижено, ні підвищений, ні нагороджений і, таким чином, досить імовірно почути від нього думка искреннее, без усяких службових розрахунків, — — — і як не буває навіть у кращих експертів у вашім апарату. Не запевнений, але намагаюся сказати отут коротко головне: що я вважаю порятунком і добром для нашого народу, до якого по народженню належите всі ви — — — і і я.Це не застереження. Я бажаю добра всім народам і чим ближче до нас живуть, чим у більшій залежності від нас — — — і тим більше гаряче. Але переважно стурбований я долею саме російського й українського народів, по прислів’ю — — — і де вродився, там і придався, а глибше теж — — — і через незрівнянні страждання, перенесених нами.І цей лист я пишу в ПРИПУЩЕННІ, що такій же переважній турботі підлеглі й ви, що ви не далекі своєму походженню, батькам, дідам, прадідам і рідним просторам, що ви — — — і не безнаціональні. Якщо я помиляюся, то подальше читання цього листа даремно.Я не стану тут занурювати в найтяжчі подробиці останніх 60 років. Як тягнеться наша історія й що була вона, я намагаюся з’ясувати в книгах, про які не думаю, щоб ви читали їх, може бути ніколи й не прочитаєте. Але цей лист я обертаю саме до вас: висловити вам моє розуміння майбутнього, що мені здається вірним і, може бути, всі таки, вас переконати. Запропонувати вам ще поки своєчасний вихід з головних небезпек, що чекають нашу країну в найближчі 10 — 30 років.Ці небезпеки: війна з Китаєм і загальна із Західною цивілізацією загибель у тісноті й смороді запаскудженої Землі.1. ЗАХІД НА Коленяхникакой самий шалений патріотичний провісник не насмілився б ні після Кримської війни, ні, ближче того, після японської, ні в 1916 — м, ні в 21 — м, ні в 31 — м, ні в 41 — м роках навіть заїкнутися вибудувати таку зарозумілу перспективу: що от уже наближається й зовсім недалеко час, коли всі разом великі європейські держави перестануть існувати як серйозна фізична сила; що їхні керівники будуть іти на будь — які поступки за одну лише прихильність керівників майбутньої Росії й навіть змагатися за цю прихильність, аби тільки тільки російська преса перестала їх сварити: і що вони ослабнуть так, не програвши ні єдиної війни, що країни объявившие себе “нейтральними”, будуть шукати всяку можливість догодити й подыграть нам; що вічна мрія про _протоки_ не осуществясь, стане однак і не потрібна — — — і так далеко ступне Росія в Середземне море й в океани; що острах економічних збитків і зайвих адміністративних турбот будуть аргументами проти російського поширення на Захід; і навіть найбільша заокеанська держава, що вийшла із двох світових воєн могутнім переможцем, лідером людства й годувальником його, раптом програє війну з віддаленою маленькою азіатською країною, виявить внутрішню незгоду й духовну слабість.Дійсно, зовнішня політика царської Росії ніколи не мала успіхів скільки — небудь порівнянних. Навіть вигравши більшу європейську війну проти Наполеона, вона ніяк не розширила своєї влади на Східну Європу. Вона бралася придушувати угорську революцію — — — і на користь Габсбургов, забезпечувала прусский тил в 1866 і 1870, нічого за те не взявши, тобто безкорисливо піднімала німецькі держави. Навпроти, сама вплутувалася ними ж у балканських і турецьких війнах, програвала, і при величезних ресурсах і замахах так ніколи й не виконала мрії своїх керівних кіл про протоки, хоча й в останню згубну для себе війну вступила із цією головною метою. Росія часто виявлялася виконавцем чужих завдань, зовсім не своїх. Безліч промахів її зовнішньої політики походило від недоліку практичного розрахунку на верхах, від бюрократичної неповороткої дипломатії, — — — і але почасти, мабуть, і від деякої частки ідеалізму в поданнях керівників, що заважало їм послідовно проводити в життя національний егоїзм.Від всіх цих слабостей з початку й до кінця звільнена радянська дипломатія. Вона вміє вимагати, домагатися й брати, як ніколи не вмів царат. По своїх реальних досягненнях, вона могла б уважатися навіть блискучої: за 50 років, при всього одній великій війні, виграної не із кращими позиціями, чим в інших, — — — і піднятися від розореної цивільної смутою країни до наддержави, перед якою тріпотить мир. Деякі моменти особливо вражають сгромождением успіхів. На приклад, кінець другої світової війни, коли Сталін, без утруднень завжди, що перегравав Рузвельта, переграв і Черчілля, взяв не тільки все, що хотів у Європі й Азії, але навіть, імовірно понад свої очікування, легко одержав у них ще й сотні тисяч радянських громадян в Австрії й Італії, що відбивалися від повернення на батьківщину, але відданих західними союзниками обманом і силою. Анітрошки не менше сталінських успіхів треба визнати успіхи радянської дипломатії останнього років: Західний мир як єдина вагома сила перестав протистояти Радянському Союзу, так навіть майже перестає й існувати. Знайшовши в собі єдність, стійкість і мужність для Другої світової війни й ще сили знайшовши вийти з післявоєнної розрухи, Європа, видимо, на тім і вичерпалася надовго. Держави — Переможниці без усяких зовнішніх причин ослабнули й одряхли.На такій вершині приголомшуючих успіхів неохотнее всього сприймаються чиїсь думки або сумніви. Зараз, звичайно, самий невдалий момент приступати до вас із радою або вмовлянням. У момент зовнішніх успіхів сутужніше всього буває відмовитися від подальшої накатки їх, самообмежитися, перешикуватися.Але тим і відрізняються мудрі від немудрих, що вони приймають ради й сторожкі міркування багато раніше гострої потреби.Та й у цих успіхах далеко не все є привід для самозамилування. Катастрофічне ослаблення західного миру й всієї западной цивілізації далеко не тільки успіх неуклонимой наполегливої радянської дипломатії, це головним чином результат історичної, психологічного й моральної кризи всієї тої культури й системи світогляду, що зачалась в епоху Відродження й одержала вищі формулювання в просвітителів XVIII століття. Аналіз тої кризи — — — і за межами цього листа.А ще в наших успіхах можна побачити — — — і не можна не побачити! — — — і два дивних провали: серед всіх успіхів ми самі виростили собі двох лютих ворогів, минулої війни й майбутньої війни, — — — і німецький вермахт і тепер маоцзедуновский Китай. Німецькому вермахту в обхід версальського договору ми допомогли одержати на радянських полігонах перші офіцерські кадри, перші навички й теорію сучасної війни, танкових проривів і повітряних десантів, що дуже придалося потім у гітлерівській армії при її стислих строках підготовки. А як ми виростили Мао — Цзе — Дуна замість миролюбного сусіда Чан — Кай — Ши й допомогли йому в атомній гонці — — — і ця історія ближче, відоміше. ( чиЩе не так і з арабами провалимося?)И от що помітимо тут головне, для подальшого: провали ці минали не з помилок наших дипломатів, не із прорахунків наших генералів, а з ТОЧНОГО ПРОХОДЖЕННЯ ВКАЗІВКАМ МАРКСИЗМУ — ЛЕНІНІЗМУ: у першому випадку — — — і ушкодити світовому імперіалізму, у другому — — — і підтримати закордонний комуністичний рух. Міркування _національні_ в обох випадках були відсутні.Я знаю прекрасно, що говорю із крайніми реалістами й не стану порожньо волати: про, призаймем хоч небагато невдачливий ідеалізм від старої російської дипломатії! Або: облагодіємо мир тим, що перестанемо втручатися в його життя. Або: перевіримо моральні підстави нашої переможної дипломатії — — — і вона приносить Радянському Союзу зовнішню міць, але чи приносить щире добро його народам?Я говорю із крайніми реалістами й найпростіше назвати ту небезпеку, що ви знаєте детальніше мене, і давно вже дивитеся туди тривожно, і правильно, що тривожно: КИТАЙ.Як би ви не тріумфували зараз, як би не підносилися, — — — і але доводиться пам’ятати й учитися, що у всій світовій історії ще не бувало (і не буде ніколи) такої сили, на яку не найшлося б противосилы.По нашому прислів’ю: виріс ліс, так виросло й сокирище.У цьому випадку — — — і 900 мільйонів сокирищ.2. ВІЙНА З КИТАЕМЯ сподіваюся, ви не повторюєте помилки багатьох світових правителів до вас: ви не будуєте розрахунків на переможний блитцкриг. Проти нас — — — і майже МІЛЬЯРДНА країна, яка не виступала в жодній війні світової історії. Її населення, мабуть, ще не встигло з 1949 року загубити своєї споконвічної найвищої працьовитості — — — і вище нашої сьогоднішньої, своєї завзятості, покірності, і перебуває у вірному захопленні тоталітарної системи, анітрошки не упустительнее нашої. Її армія і її населення не будуть із західною розсудливістю здаватися масами ні оточеними, ні скореними. Кожний солдат і кожн цивільний буде боротися до останньої кулі й до останнього подиху. Союзника — — — і в тій війні не буде в нас, у всякому разі — — — і розміру Індії. Зброї ядерного ви, звичайно, не застосуєте перші — — — і це було б зовсім непоправно з боку репутації, який ви не можете зневажити, та й із практичної сторони однаково не принесло б швидкої перемоги. Тим більше не застосує його противна сторона, більше слабка в ньому. (Так взагалі, на щастя для людства, воно із простого самозбереження вміє втримуватися на самій останній грані загибелі. Так після 1 — й світової війни ніхто не посмітив застосувати хімічної зброї, так після 2 — й, я вірю, ніхто не застосує ядерного. У такий спосіб все нинішнє руйнівне його сверхнакопление безглуздо, лише тішить винахідників і генералів, воно є тяжкий жереб тих, хто узявся бути в передньому ряді ядерних держав. Нагромадження це ніколи не придасться, а до початку конфлікту ще й застаріє.)Війна ж _звичайна_ буде самої тривалої й самої кривавої із всієї воєн людства. Уже принаймні подібно в’єтнамської (з якої буде схожа багато в чому) вона ніяк не буде коротше 10 — 15 років і розіграється, до речі, майже по тимі нотам, які написав Амальрик, посланий за це на знищення, замість того щоб запросити його в близькі експерти. Якщо в 1 — й світовій війні Росія втратила до півтора мільйонів чоловік, а в 2 — й (по даним Хрущева) — — — і 20 мільйонів, то війна з Китаєм ніяк не обійдеться нам дешевше 60 мільйонів голів, — — — і й, як завжди у війнах, кращих голів, всі кращі, морально вищі, обов’язково гинуть там. Якщо говорити про російський народ — — — і буде винищений останній наш корінь, произведется останнє з винищувань його, початих в XVII столітті знищенням старообрядників, потім — — — і Петром, потім — — — і неодноразово, про що теж не буду в цьому листі, а тепер — — — і вже остаточне. Після _цієї_ війни російський народ практично перестане існувати на планеті. І вже тільки це одне буде означати _повний_ програш тої війни, незалежно від всіх інших її исходов (багато в чому безрадісних, у тому числі й для вашої влади, як ви розумієте). Розривається серце: представити, як наша молодь і весь кращий середній вік пошагает і поколесить гинути у війні, так який? — — — і ІДЕОЛОГІЧНОЇ, за що? — — — і головним чином за мертву ідеологію. Я думаю, навіть і ви не здатні взяти на себе таку жахливу відповідальність!Щемливе співчуття викликають і рядові китайці — — — і тому що вони будуть самими безпомічними жертвами тої війни, вони перебувають у настільки затиснутому положенні, що не тільки не можуть змінити своєї долі, не тільки обговорити неї, але навіть вушками поворухнути.От це згубне майбутнє, по темпах наближення зовсім уже недалеке, лягає тягарем на нас сьогоднішніх — — — і й на ті, хто має владу, і хто силу має вплинути, або хто тільки голос має, щоб вимовити: цієї війни не повинне бути взагалі, ЦЯ ВІЙНА ВЗАГАЛІ НЕ ПОВИННА ВІДБУТИСЯ! Не ставити завдання _виграти_ ту війну, тому що виграти її нікому не можливо, але — — — і УНИКНУТИ ЇЇ!Мені здається, я такий шлях бачу. І тому узявся за цей лист сьогодні.Які причини хилять до цієї війни? Друга — — — і це динамічний тиск мільярдного Китаю на дотепер не освоєні наші сибірські землі — — — і не на ту смужку, об який іде суперечка по старих договорах, але на _всю_ Сибір, до якої в нас похапцем великих соціальних і навіть космічних перетворень не дійшли руки, — — — і й цей тиск буде зростати з ростом загальної перенаселеності Землі. Однак, _перша_ причина нависаючої війни, причина набагато більше гостра, головна й безвихідна — — — і ІДЕОЛОГІЧНА. Не зачудуємося: у всій історії не було воєн і междуусобиц лютее, чим викликані ідеологічними (у тому числі, на жаль, і релігійними) розбіжностями. От уже 15 років між вами й вождями Китаю йде суперечка про те, хто вірніше розуміє, тлумачить і продовжує Батьків Передового Світогляду. І крім, і острей державного зіткнення між нами виростає це глобальне суперництво, претензія единосмысленно тлумачити комуністичне навчання й у ньому вести саме за собою всі народи миру.А як же ви представляєте? — — — і виникне війна, і обидві воюючої сторони так і понесуть на прапорах чистоту своєї ідеології? І 60 мільйонів наших співвітчизників дадуть себе вбити за те, що саме на 533 сторінці ленінського тому написано заповітну істину, а не на 335 — й, як затверджує наш супротивник? Хіба тільки самі — найперші ляжуть так…Коли почалася війна з Гітлером, Сталін, так багато чого що пропустив і погубив у вишколі, цієї сторони, ідеологічної, не упустив. І хоча ідеологічні підстави для тої війни здавалися несомненнее, чим виас, що очікують, — — — і війна велася проти ідеології, по зовнішності діаметрально протилежної, — — — і Сталін від перших же днів війни не понадіявся на гниловатую зіпсовану підпірку ідеології, а розумно відкинув її, майже перестав неї піднімати, р

озгорнув же старий російський прапор, почасти навіть православну корогву — — — і й ми перемогли! (Лише до кінця війни й після перемоги знову витяглися Передове Навчання з нафталіну.)Так невже ви думаєте, що при зіткненні ідеологій близьких, суміжних, розбіжних лише у відтінках, _вам_ не прийде робити те ж переорієнтування? Але буде — — — і пізно, у військовій напрузі — — — і вже дуже важко.Наскільки ж розумніше цей самий запобіжний поворот зробити вже сьогодні! Якщо однаково _для_війни_ його робити неминуче, то чи не розумніше зробити його багато заблаговременней — — — і ЩОБ НЕ ВОЮВАТИ взагалі?!Віддайте їм цю ідеологію! Нехай китайські вожді погордяться цим короткий час. І за те звалять на себе весь мішок нездійсненних міжнародних зобов’язань, і крекчуть, і тягнуть, і виховують людство й оплачують всі безглузді економіки, по мільйоні в день однієї Кубі, і містити терористів і партизан південних континентів.Відпаде головна люта ворожнеча між нами й ними, відпаде безліч пунктів нинішнього змагання й зіткнення в усьому світі, — — — і й військовий конфлікт відсунеться набагато, а може бути — — — і _і_не__відбудеться_зовсім ніколи_.Подивимося неупереджено: темний вихор ПЕРЕДОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ налетів на нас із Заходу наприкінці минулого століття, досить потерзал і розорив нашу душу, — — — і і якщо тепер сам утягивается далі на Схід — — — і так нехай утягивается, не заважайте! (Не виходить, що я хочу духовної загибелі Китаєві. Я вірю, що й наш народ незабаром вилікує від цієї хвороби й китайський згодом теж, — — — і сподіваюся, не занадто пізно, щоб встигнути врятувати свою країну й оберегти людство. Але з нас після всього перенесеного вистачить поки турботи — — — і як урятувати наш народ.)Відпаде ідеологічна ворожнеча — — — і й радянсько — китайської війни швидше за все не буде зовсім. А якщо у віддаленому майбутньому й буде, то вже дійсно оборонна, дійсно вітчизняна. Наприкінці XX століття віддавати сибірську територію ми не можемо, це безсумнівно. Але віддати ідеологію — — — і тільки до нашого полегшення й видужання!3. ТУПИК Цивилизациивторая небезпека — — — і багатобічний тупик західної цивілізації, до якої й Росія давно обрала честь належати, — — — і не так близька, ще в запасі є два — три десятиліття, і тупик цей ми розділяємо з усіма передовими країнами, навіть у них заклинене грозней і гірше, ніж у нас; і зберігаються надії на нові наукові лазівки й винаходи, що відтягають розплату. І я не стосувався б тої небезпеки в цьому листі, якби рішення обох завдань _не_збігалося_ би багато в чому, якби той самий поворот, _єдине_ рішення не рятувало б нас від _обох_ небезпек! Так сприятливо рідко сходиться в історії. Ці дарунки її треба цінувати, ці можливості не упускати.І як це “раптово” вивалилося перед людством і перед Росією!!.. Наші передові публіцисти й до революції й після — — — і як излюбили висміювати тих _ретроградів_ (саме в Росії їх було багато завжди). Хто кликав берегти й жалувати нашу старовину, навіть самі глухі сільця в три хати, навіть проселочные дороги поруч із залізною колією, зберігати коней при вже автомобілях, не закидати малих виробництв для величезних заводів і комбінатів, не зневажати гнойовими добривами для хімічних, не збирати мільйонами в містах, не карабкаться один одному на голову в багатоповерхових будинках. І як сміялися, як зацькували реакційними “слов’янофілами” (з посміховища це стало терміном, простаки й не придумали собі назви іншого). Зацькували тих, хто говорив, що такий колос, як Росія, так з багатьма щиросердечними особливостями й побутовими традиціями, цілком може пошукати й свій особливий шлях у людстві; і не може бути, щоб шлях розвитку у всього людства був тільки й неодмінно один.Ні, ми повинні були протягтися всім західним буржуазно промисловим і марксистським шляхом, щоб до кінця XX століття довідатися, знов — таки від передових західних учених, те, що споконвіку розумів будь — який сільський дід на Україні або в Росії й міг би давно розтлумачити передовим публіцистам, якщо б ті у своєму запалі знайшли б час поконсультироваться з ним: що не може дюжина хробаків _нескінченно_ згризати те саме яблуко; що якщо земна куля _обмежений_, те обмежені і його простори і його ресурси, і не може на ньому здійснюватися _нескінченний,_безмежний_ прогрес, втовкмачений нам у голову мрійниками Освіти. Ні, ми повинні були брести й брести за чиїмись спинами, не знаючи переду дороги, поки не почули тепер, як головні перегукуються: заблукали в тупик, треба загортати. Весь “нескінченний прогрес” виявився божевільним