povnij zmist lilova kulya bulychev k 1 7 - Шкільний Всесвіт

1. Громозека й паукмаленькое біле сонце висіло прямо над головою, і тому тіні були короткими. Під деревами, у тіні, росла густа зелена трава, колюча, як зграя їжаків. Подалі, на відкритих місцях, із землі витикалися рудими, утиканими голками кулі. Коли до них підійдеш ближче, голки виростають і ворушаться. Краще не підходити, а те можуть вистрілити голками.Аліса була в скафандрі, голки відскакували від нього, але їхні удари Аліса почувала, і їй усе здавалося, що яка — небудь сама гостра голка може проколоти металеву тканину.Тут треба бути дуже обережної. Як на війні. Алісі, щоправда, не доводилося бувати на війні, але й іншої такої планети, де все ополчилося проти людей, вона теж не бачила.Звичайна ранкова подорож від купола до розкопок, що займало мінут п’ять, не більше, могло загрожувати неприємними несподіванками. От і зараз: спереду йдуть Громозека й два археологи, позаду батько з паралізуючої бластером напоготові.Громозека — — — і старий друг Аліси, гігантський археолог із планети Чумароза, грізне чудовисько, на вид схоже відразу на слона й восьминога, і найдобріша істота в душі. — — — і Стоп! — — — і раптом кричить Громозека, предупреждающе піднявши три щупальця (три інших зайняті зброєю, ще у двох він несе ящики з інструментами).Археологи завмерли. Аліса завмерла. Батько Аліси, професор Селезньов, вимір…Подивившись уперед, Аліса зрозуміла, що насторожило Громозеку.Посередині доріжки, що за останні два тижні нехожена тисячу разів, за ніч виросло міцне, метрів у п’ять ростів дерево, посипане жовтими квіточками. Вітерець ледве ворушив довгі ніжні листи, метелика ліниво пурхали над квітами. Дуже красиво. Але адже десята година назад на цьому місці ніякого дерева не було.Громозека простягнув уперед довгий щуп з аналізатором на кінці. Кінчик щупа ледве погойдувався, начебто принюхивался. І коли до найближчої гілки залишалося сантиметрів десять, дерево раптом змахнуло гілкою й так рубануло по щупі, що Громозека не удержав його. Щуп упав на землю, і відразу до нього полетіли голки рудих куль. Громозека розсердився. — — — і Мені це набридло! — — — і закричав він. Ока під прозорою кулею шолома зайнялися. Він підняв бластер і вдарив по дереву паралізуючим променем.Галузі дерева відразу згорнулися, жовті квіточки закрилися, дерево початок провалюватися.І на тім місці, де воно росло, залишилася невелика купка пилу, і, якби Аліса власними очами не бачила цієї сцени, вона ніколи б не подумала, що таке можливо.Археологи, за ними Громозека, потім Аліса і її батько обережно обійшли місце, куди сховалося дерево, і піднялися на невисокий пагорб, вершина якого була порита квадратними ямами. Тут ішли розкопки.Громозека зупинився на краю розкопки й ретельно перерахував своїх супутників. — — — і Я повторюю, — — — і сказав він сумно. — — — і Мені це набридло. У мене ще не було такої важкої експедиції. Я працював на вісімдесяти планетах, я зустрічався з усіма мислимими й немислимими мешканцями нашої галактики. Але більше підступного, бридкого, боягузливого й небезпечного місця я не зустрічав. Де робот — копальник номер три?Роботи й археологічні машини стояли посередині площадки. У їхньому ладі зяяла пролом. Одного з роботів не було. Громозека кинувся вперед. — — — і Обережніше! — — — і крикнув йому вслід професор Селезньов. Але спізнився.Величезна туша добродушного, але запального археолога Громозеки, триста двадцять кілограмів живої ваги, вісім щупалець, слонячі лапи, одягнені в — скафандр, три бластера й один мечі, — — — і все це як оком змигнути зникло з виду, тому що Громозека провалився в замасковану пастку, що хтось за минулу ніч викопав посередині площадки.Коли археологи, Аліса й Селезньов підбігли до ями, вони побачили, що Громозека б’ється в обіймах величезного павука, гострі зазубрені жвалы якого, що виливають мутну отруту, елозили по пластику шолома, намагаючись його прокусити.Селезньову довелося витратити майже весь заряд бластера, поки, нарешті, павук не послабив хватку й не завмер на дні ями.Потім мінут десять за допомогою роботів вони витягали начальника, що заклинився в ямі, експедиції. Громозека був настільки розстроєний і ображений тим, що став видобутком павука, що похмуро повторював: — — — і Залиш мене в ямі. Я недостоин того, щоб знову побачити біле світло. Засипте мене піском і забудьте моє ім’я. — — — і Громозека, миленький, — — — і вмовляла його Аліса. — — — і Кожний з нас міг сюди догодити. Навіть я.Коли Громозеку витягли з ями, виявилося, що під ним лежить знівечений робот — копальник номер три. Напевно, павук, що зата
ївся на площадці, спочатку вирішив поласувати роботом. Наїстися їм він, зрозуміло, не зміг, але зламав його ґрунтовно.Громозека сів на краю ями, стер отруту із шолома й сказав: — — — і Благаю, прости мене, мій друг Селезньов, що я заманив тебе на цю злісну планету. Я щохвилини наражаю на небезпеку твоє життя й життя твоєї дивної дівчинки. Найімовірніше, ніхто з нас не повернеться звідси живим. — — — і Нічого страшного, — — — і відповів Селезньов, що був більше врівноважений, чим його старий друг. — — — і По — моєму, для біолога це дуже цікава планета. — — — і Я згодна з татом, — — — і сказала Аліса. — — — і Мені отут подобається. — — — і З розуму зійти! — — — і зітхнув Громозека. — — — і Ви якісь самогубці. — — — і Якщо хочеш, Громозека, — — — і сказала Аліса, — — — і ти лети звідси, а ми з татом залишимося ще небагато.Громозека уважно оглянув Алісу від голови до ніг всіма своїми очами й раптом широко посміхнувся, показавши акулячі зубищи. — — — і Я зрозумів! — — — і викликнув він. — — — і Ви хочете сказати, що я самий боягузливий археолог у Всесвіті. А це, до речі, ще треба довести!Із цими словами він піднявся на свої товсті лабети й заричав на всю площадку: — — — і Чому не починаємо працювати? Негайно приступати до розкопок!Правда, кричав він тільки для того, щоб самого себе заспокоїти. До цього часу всі його колеги вже трудилися, розкопуючи загиблу колись міцність на дивній планеті Бурлаці.Планета, де археолог Громозека потрапив у пастку, називалася Бурлакою. Зрозуміло, ця не офіційна її назва. У всіх довідниках вона називається так: ИКО — 1. Тобто: Штучний космічний об’єкт No 1. Іншої такої планети немає. І навряд чи буде.Бурлаку виявили випадково. Могли б виявити й пізніше. По дуже простій причині: на відміну від всіх інших планет у неї немає свого сонця. А раз немає сонця, те її не видно. Галактика складається із зірок, навколо деяких з них обертаються планети. А якщо планета не обертається навколо зірки, виходить, вона бездомна, у неї немає свого місця в космосі й вона летить сама по собі в холодному темному просторі, де зірки зустрічаються так само рідко, як джерела в пустелі Сахара.Бурлаку знайшли, тому що вона влетіла в ту частину Галактики, де перебуває Земля. Астрономи вирахували, що Бурлака летить не навпростець, а робить величезне коло, раз у двадцять шість тисяч років вертаючись у ту саму крапку. Вона повинна була пролетіти порівняно недалеко від Сонячної системи, так само, як вона це зробила двадцять шість тисяч років тому, п’ятдесят дві тисячі років тому й, може бути, сімдесят вісім тисяч років тому…Один раз у кабінеті професора Селезньова, директори московського космічного зоопарку, відомого фахівця з інопланетних тварин, пролунав видеофонный дзвінок. Коли Селезньов включив екран, він побачив на ньому кругле, многоглазое особа свого старого друга археолога Громозеки із планети Чумароза. Громозека відкрив величезних, повну акулячих зубів упасти, приклав передні щупальця до покритого панциром грудей, у якій билися три його добрих запальних серця, і сказав: — — — і Селезньов, друг мій, збирайся, ти летиш на Бурлаку. — — — і Здраствуй, Громозека, — — — і посміхнувся Селезньов. — — — і Я не знаю ніякого бурлаки. Але без тебе я скучив і радий буду, якщо ти заглянеш до нас у гості. Аліса теж буде рада. — — — і Ти нічого не розумієш! — — — і взревел Громозека. — — — і Я говорю з тобою із Плутона. Мій корабель відлітає через дванадцять мінут. Я поспішаю. Якщо я не встигну на Бурлаку, туди прилетять археологи із всіх кінців Галактики й зроблять великі відкриття, які повинен зробити тільки я. — — — і Але що за Бурлака? — — — і зачудувався Селезньов. — — — і Ти навіть газет не дивишся! — — — і розсердився Громозека, — — — і Невже ти не чув, що капітан Кім відкрив штучну планету, що летить у космосі від зірки до зірки й ніде не зупиняється? — — — і Знаєш, я тільки що з експедиції, — — — і сказав зніяковіло Селезньов, — — — і й відстав від життя. — — — і Тоді слухай. Кім знайшов у відкритому космосі бродячу планету. Виявилося, що вона не притягає до себе інші тіла, а відштовхує їх. — — — і Цього бути не може, — — — і твердо сказав Селезньов. — — — і Не перебивай. У мене залишилося вісім мінут. Кім виявив, що ця планета порожня усередині й оболонка її штучна. Ти мене слухаєш? — Так. — — — і Планета виявилася вивернутої навиворіт. Те, що в інших планет зовні, у неї виявилося усередині, розумієш? — Нічого не розумію. — — — і Уяви собі великий горіх з маленьким ядерцем усередині. Вся трава, гори, пагорби, ріки, озера перебувають на внутрішній стороні шкарлупи. А маленьке ядерце — — — і це тамтешнє сонце.