povnij zmist lida priixala shukshin u m - Шкільний Всесвіт

У купі, у якому їхала Ліда, було дуже весело.Щодня різалися в “підкидного”.Шльопали картами по валізі й голосно кричали: — — — і Ходите! Вам же ходити!.. Тэк… секундочку… опп! Ха — Ха!..Ліда грала погано. Усе глузували з її промахів. Вона сама сміялася — — — і їй подобалося, що вона така недотепна й хо, “очаровашка”.Цей її сміх так набрид усім у вагоні, що нікого вже не дратував.Звикли.Він нагадував звук розсипається на цементну підлогу ме.Дивно, як вона не утомлювалася.А вечорами, коли з купе розходилися, Ліда стояла в до у вікна.Хто — небудь підходив.Розмовляли. — — — і Ой, як хочеться скоріше вуж у Москву, ви собі не перед! — — — і

говорила Ліда, закинувши за голову повні білі руки. — — — і Мила Москва. — — — і Гостювати куди — небудь їздили? — — — і Ні, я з Нових земель. — — — і У відпустку? — — — і Зовсім, що ви!..І вона, облизуючи гарні яскраво — червоні губи, расска, що це таке — — — і Нові землі. — — — і Нас привезли в таку глухомань, ви собі не представляєте. От — — — і селище, так? А навколо — — — і поля, полючи… Кіно — — — і раз у не. Представляєте? — — — і А ви працювали там? — — — і Так! Знаєте, змусили возити на биках цей… — — — і Ліда сконфужено морщилася, — — — і ну, полючи вдобрюють… — — — і Гній? — — — і Так. А быки такі вредины! Їм говориш: але! а вони коштують, як ідіоти. Хлопці в нас називали їх Му — 2. Ха — ха — Ха… Я так нервувала (вона вимовляє нерьвничала) перше вре (перьвое час), ви собі не представляєте. Написала па, а він відповідає: “Що, дурепа, довідалася тепер, почім фунт лиха?” Він у нас жартівник жахливий. У вас є сигаретка?…Зустрічали Ліду батько, мати й дві тітки. Ліда кинулася всіх обіймати… Навіть сплакнула.Всі понимающе посміхалися й навперебій запитували: — — — і Ну як?Ліда витирала пухкою долонькою щасливі сльози й не раз починала розповідати: — — — і Ой, ви собі не представляєте!.. Але її не слухали — — — і посміхалися, говорили самі й знову запитували: — — — і Ну як?Поїхали додому, за місто….Побачивши свій будинок, Ліда кинула валізу й, розкинувши білі рученьки, побігла вперед.Позаду понимающе заговорили: — — — і От воно як — — — і на чужий — те сторонушке. — — — і Так — А, це тобі… дивися — ка: біжить, біжить! — — — і Й адже нічого не могли поробити; заладила своє: поїду й усе. “Інші їдуть, і я поїду”, — — — і розповідала мати Ліди, сякаючись у хустку. — — — і Ну от, з’їздила… довідалася. — — — і Молодь, молодь, — — — і скрипіла тітка із чи червоним.Потім Ліда ходила по кімнатах великого будинку й голосно запитувала: — — — і Ой, а це коли купили?Мати або батько відповідали: — — — і Цією зимою ще, перед Новим роком. Півтори тыщи стало.Прийшов парубок із книжками й з безліччю значків на груди — — — і новий квартирант, студент.Їх знайомив сам батько. — — — і Наша новаторша, — — — і сказав він, дивлячись на дочку з тонкою поблажливою усмішкою.Ліда ласкаво й значно подивилася на квартиранта. Той чомусь зніяковів, кашлянув у долоню. — — — і Ви в якому? — — — і запитала Ліда. — — — і В педагогічному. — — — і На якому факе? — — — і На фізико — математичному. — — — і Майбутній фізик, — — — і пояснив батько й ласкаво порвав парубка по плечу. — — — і Ну вам мабуть поговорити хо… Я пошагал у магазин. — — — і Він пішов.Ліда знову значно подивилася на квартиранта. І посміхнулася. — — — і У вас є сигаретка?Квартирант украй зніяковів і сказав, що він не курить. І сіл із книжками до стола.Потім сиділи родинним кружком, випивали.Студент теж сидів разом з усіма; він спробував було відмовитися, але на нього образилися самим серйозним образом, і він сел.Батько Ліди — — — і чорнява людина з великою бородавкою на підборідді й із круглою рожевою плішиною на голові, із червоними вологими губами, — — — і прищулившись, дивився на дочку.Потім відмінювався до квартиранта, пекуче дихав йому у вухо, шепотів: — — — і Ну, скажіть, якщо вже чесно: чи таких тендітних созданиев посилати на ці… на землі? А? Кого вони агітують! Теж, по — моєму, неправильно роблять. Ти спробуй мене са!..Ока його маслене блищали.Він обережно ікав і витирав губи серветкою. — — — і А таких навіщо? Це ж… эк… це ж — — — і посудина, що… эк… треба зберігати. А?Парубок червонів і завзято дивився у свою та.А Ліда бовтала ногами під столом, весело дивилася на квартиранта й, вередуючи, кричала: — — — і Ой, ну чому ви мед не їсте? Мамів, ну чому він мед не їсть!Студент їв мед.Усе за столом розмовляли дуже голосно, перебивали один одного.Говорили про дахове залізо, про сараї, про те, що како — те Миколу Савельича незабаром “зламають”, і Микола Савельич одержить “вісімнадцять метрів”.Товста тітка із червоним носом усе вчила Ліду: — — — і А тепер, Лидуся… чуєш? Тепер ти повинна… як дівчина!.. — — — і Тітка стукала пальцем по столі. — — — і Тепер ти повинна…Ліда погано слухала, вертілася, теж дуже голосно спра: — — — і Мамів, у нас збереглося те варення, з аґрусу? Поклади йому. — — — і Й весело дивилася на квартиранта.Батько Ліди відмінювався до студента й шепотів: — — — і Піклується… а? — — — і Й тихо сміявся. — — — і Так, — — — і говорив студент і дивився на двері. Незрозуміло було, до чого він говорить це “так”.Під кінець батько Ліди заліз йому в саме вухо: — — — і Ти думаєш, він мені легко дістався, цей будиночок… эк… взяти хоча б?.. Сто дванадцять тыщ — — — і як один рупь.. эк… на! А звід